Владислава Раф - Титани Ос. Дводушниця, Владислава Раф

– Тобто, ти хочеш відправити мене під крило генерал-чотової штурмових військ? – чоловік з подивом помітив, як темніють блакитні очі співрозмовниці. Напевно, за увесь час їхнього знайомства вона ще ніколи не була настільки розлюченою. – Я ніби вже говорила, що не збираюся ховатися!

Розвідниця з силою стиснула дерев'яні поручні долонями, вперше не стримавши спалах аури. З голосним тріском витончені підлокітники розлетілись на друзки, а сама Вієм підхопилася на ноги. Навіть не усвідомлювала, як сильно на неї впливають активовані магічні канали. Енергія реагувала на емоції, посилюючи і їх, і ауру.

– Не варто було тобі розповідати, – прошипіла, зло відкинувши дерев'яне крісло зі свого шляху. Фіолетова аура вже ставала помітною навіть для неозброєного ока. Реквієм кортіло забратися звідси подалі, адже дратуюча розмова з Івором неабияк заважала вгамувати життєву енергію.

Втім, коли до дверей залишився лише один крок – їх, несподівано, відчинили з іншого боку. Це спровокувало на дії і без того бунтівну енергію. Аура неконтрольовано спалахнула.

– Що за... – здавлено вилаявся Іриней, щойно його відкинуло ударною хвилею назад в коридор. Чоловік першим ступив до кабінету і ніяк не очікував такої гостинності.

Другим гостем виявився Переяр – штурмовик тримав в руках завершений артефакт перехоплення, над яким вони сиділи не один день, але вчасно відступив в бік. Щоб не зачепило Олесем.

Швидко оцінивши ситуацію, Велет обережно увійшов всередину кімнати. Реквієм намагалася стримати лютуючу енергію, яка, навпаки, жадала знищити кривдника. Аура вперше так яскраво реагувала на кожну емоцію власниці. І дівчина здогадувалася – це зворотня сторона збільшення рівня життєвої сили, за допомогою активованих каналів.

– Не намагайся стримати енергію, – порадив Переяр, привертаючи до себе увагу розвідниці. Відклав в бік артефакт, щоб не пошкодити механізм, і додав: – краще випусти її. Можеш запустити нею в мене чи... он, в Іринея.

Обдумавши його слова, Вієм зрозуміла, що атакувати Велета не було жодного бажання – штурмовик не зробив їй нічого поганого. Та й вона вже бачила, як сьогодні розколовся валун через один лише удар. А от щодо Іринея...

Впіймавши примружений погляд подруги, Олесь вилаявся вдруге. Він чудово розчув слова товариша, але обуритися не встиг – дівчина вже скеровувала енергію. Якщо нічого не вдіяти, вона і вбити може.

Втім, Реквієм подумала про те ж саме. А тому з чистою совістю розділила атаку на дві значно слабші, скерувавши ті і на Іринея, і на справжнього винуватця за своєю спиною – Івора.

Тепер лайка звучала з обох сторін, а фіолетова аура остаточно заспокоїлась, повертаючи своїй власниці здатність тверезо мислити. Переяр же, оцінивши її винахідливість, ледь стримував усмішку. Що вже там, штурмовику лестило, що з нього вирішили не робити тренувальний манекен. І, судячи з задоволеного виразу Вієм – та знайшла чудовий спосіб помститися обом чоловікам за давні, чи не дуже, образи.

– Дієва порада, – оцінила розвідниця, вдячно поглянувши на Велета. – Думаю, якщо так і далі піде – я користуватимуся нею частіше.

– Нечистого тобі за чоловіка, Реквієм, – простогнав Олесь, з кряхтінням ввалившись до кабінету. Чомусь удар її енергією по штурмовикові нагадував пряме влучання магічною блискавкою – темне волосся чоловіка стояло дибки, а дорогий одяг де-не-де виглядав підпаленим. – Ніколи не думав, що ти так мене ненавидиш. І ти теж, Велете... друг, називається...

– Пробач, цей варіант здався мені непоганим, – відгукнулася дівчина, та в її голосі не було й тіні провини. – Ти б ліпше подякував, що не з усієї сили вдарила.

– Ото вже дякую за милість, – саркастично простягнув сотник, падаючи на диван.

– До речі, чому ти виглядаєш так, наче не встиг захиститися? Ніби ж ставив щит...

– Тому що уявлення не мав, що твоя енергія увійде в дисонанс з моїм щитом! І досить прибіднятися, якби я не поставив бар'єр – мене б вже рознесло на молекули!

– Погоджуюсь, – пролунало втомлене за її спиною.

Озирнувшись, помітила Івора, що стряхував з власних пальців залишки щита. Дівчина раптом зніяковіла, усвідомивши, що перегнула палицю. Вона не мала права порушувати субординацію зі старшим офіцером, але звична фамільярність, яку дозволяв Ізбор, змусила забутись. Втім, підполковник виглядав досить непогано, в порівнянні з Олесем. Схоже, його бар'єр спрацював як треба.

«Не хвилюйся, – ледь чутно промовила Еар в її голові. – Твій організм адаптується до змін. Це лише на декілька днів, потім рівень ударів буде не настільки смертоносним і емоції ослабнуть.»

– Невже тебе настільки розізлили мої слова? – з недовірою видихнув Ізбор.

– Перепрошую за свою поведінку, – спохмурніла Реквієм. Тепер, коли життєва енергія заспокоїлась, дівчина розуміла, наскільки неприйнятною, як для військової, була її реакція. – Я попередила, що не піду на щось подібне, тому що моєї провини в нинішньому положенні справ немає. Я не злочинниця, щоб переховуватись. Та ти все одно вирішив зробити все по-своєму, проігнорувавши мої слова.

– Справедливо, – гмикнув чоловік і якось ніяково почухав потилицю: – а якщо я скажу, що це наказ?

– Я подам у відставку, – серйозно пообіцяла розвідниця. – В мене немає жодного бажання провести решту життя... так.

– Що у вас сталося? – розгублено поцікавився Іриней, переводячи погляд з однієї на іншого.

Велет же спостерігав мовчки. Він розумів – тему підняли серйозну, якщо дівчина настільки категорична. Але й Івор не бажав відступати, тиснучи на співрозмовницю важким поглядом. Штурмовика дивувало, що підполковник справді намагається вмовити поручника, а не віддати наказ. Через це хотілося дізнатися, про що йде мова.

– Ти просто неможлива, Реквієм, – роздратовано видихнув Ізбор, відступаючи. – Я тобі запропонував найкращий вихід з ситуації. Це – єдиний безпечний варіант.

– Ти просто не знаєш про одну маленьку деталь, через яку твій план точно не спрацює, – заперечила білявка.