Джон Гришем - Острів Каміно

Вона посміхнулася: вочевидь, її це питання трохи повеселило:

— Та ні. То була дурна ідея.

— Дуже дурна, але тобі, наскільки пам’ятаю, вона спочатку сподобалася. То про що ти пишеш тепер?

Мерсер глибоко зітхнула й озирнулася навколо, а тоді посміхнулася й відповіла:

— Про Тессу, її життя на пляжі, її онуку, а також: її роман із молодшим за неї чоловіком. Дуже гарно й сильно белетризовано.

— Про роман із Портером?

— Із кимось дуже на нього схожим.

— Мені подобається. А в Нью-Йорку вже бачили твою роботу?

— Моя агентка прочитала першу половину й налаштована дуже оптимістично. Думаю, все вийде. Сама не можу в це повірити, Брюсе, але я рада тебе бачити — тепер, коли пройшов перший шок.

— І я тебе радий бачити, Мерсер. Я сумнівався, чи це взагалі коли-небудь станеться.

— То чому це таки сталося?

— Тому що в цій історії треба поставити крапку.

Мерсер зробила ковток і витерла губи серветкою.

— Скажи, Брюсе, а коли ти почав мене підозрювати?

Брюс позирнув на її каву — якийсь різновид лате з надмірною кількістю піни, поверх якої було налито щось схоже на карамель.

— Можна? — запитав він, потягнувшись до чашки. Мерсер промовчала, і він зробив ковток. — Одразу після того, як ти з’явилася, — повідомив він. — Я тоді був напоготові, стежив за кожним новим обличчям, і не дарма. У тебе було ідеальне прикриття, ідеальна легенда, і я навіть припускав, що вона може виявитися правдивою, — але й не виключав, що то міг бути ретельно кимось розроблений блискучий план. Чия то була ідея, Мерсер?

— Не можу сказати.

— Розумію. Так от, що більше ми з тобою зближалися, то більше в мене виникало підозр. Мені починало здаватися, що до мене підбираються погані хлопці. Забагато незнайомих облич у магазині, забагато фальшивих туристів навколо. Ти підтвердила мої страхи, і я зробив свій хід.

— Вийшов сухим із води, так?

— Так. Мені пощастило.

— Прийми мої вітання.

— Ти чудова коханка, Мерсер, але кепська шпигунка.

— Прийму й те, й інше за комплімент.

Мерсер зробила ще один ковток і передала йому чашку. Коли Брюс її повернув, вона запитала:

— То що за «крапку» ти хочеш поставити?

— Хочу дізнатися, чому ти це зробила. Ти намагалася надовго відправити мене за ґрати.

— А хіба на цей ризик не йдуть усі нечисті ділки, що вирішують зайнятися збутом краденого?

— То я, по-твоєму, нечистий ділок?

— Ну а як же?

— Тоді ти — підступна сучка.

Мерсер засміялася:

— Ну все, ми квити. Як іще мене обізвеш?

Брюс теж засміявся й відповів:

— Поки ніяк.

— А от я ще багато як могла б тебе назвати, Брюсе, проте в мене для тебе більше хороших слів, ніж: поганих.

— Що ж, спасибі й на цьому. Але повернімося до мого питання. Чому ти на це пішла?

Мерсер глибоко зітхнула й знов озирнулася навколо. Її друг сидів у кутку, втупившись у смартфон.

— Через проблеми з грошима. Я була на мілині, по вуха в боргах і не знала, як із цього виплутатися. Виправдань насправді було багато. Але я завжди шкодуватиму про те, що вчинила, Брюсе. Пробач мені.

Він посміхнувся й сказав:

— Ось чому я тут. Саме це я й хотів почути.

— Вибачення?

— Так. Я його приймаю й не тримаю на тебе зла.

— Ти страшенно великодушний.

— Можу собі це дозволити,— сказав Брюс, і обоє хихикнули.

— А чому ти на це пішов, Брюсе? Зараз-то ми знаємо, що воно було того варте, але ж то був неймовірний ризик!

— Я нічого такого не планував, повір мені. Я час від часу приторговував рідкісними книгами на чорному ринку. Тепер це для мене, мабуть, уже в минулому, але й тоді я нікуди сам не ліз, а мені просто дехто повідомив про ті рукописи — а тоді все якось саме собою закрутилося. Я побачив шанс, вирішив ним скористатись, і незабаром рукописи були в мене. Але я й не здогадувався, як близько до мене підібралися погані хлопці, поки не з’явилася ти. Тільки-но я зрозумів, що в мене завівся кріт, я мусив зробити свій хід. Це ти підштовхнула мене до цього, Мерсер.

— Хочеш мені подякувати?

— Так. Щиро тобі дякую.

— Пусте. Ми обоє знаємо, що шпигунка з мене кепська.

Вони зробили ще по ковтку,