Вилки Коллінз - Жінка у білому

— це лупцювати її щоденно, — метод, широко практикований серед грубих, нижчих верств населення, але вкрай неприйнятний у вищих, рафіновано вихованих колах. Другий спосіб, дарма, що забарніший, схладніший, але, зрештою, не менш дійовий, — це тримати жінку постійно в покорі й не піддаватись на її провокації. Так слід чинити з тваринами, дітьми й жінками, адже вони не що інше, як дорослі діти. Спокійна наполегливість — це та якість, що відсутня у тварин, дітей і жінок. Якщо їм удасться хоч раз похитнути цю вищу якість у їхньому панові, вони беруть над ним гору. Якщо їм ніколи не вдається захитати його спокійну наполегливість, то він і тримає їх постійно в покорі. Я сказав вам: пам'ятайте цю просту істину, коли хочете, щоб ваша дружина відкрила вам свого гаманця. Я сказав вам: особливо пам'ятайте цю істину, ані на хвилину не забувайте її в присутності сестри вашої дружини — міс Голкомб. Чи ж ви пам'ятали про це? Ані разу не згадали ви цієї основоположної мудрості за весь цей час, коли дедалі більше труднощів і складнощів заплутували нас у свої тенета. Ви миттєво піддавалися на кожну провокацію, яку тільки підкидали вам ваша дружина та її сестра. Через шалену вашу вдачу зірвалася справа з підписом — ви випустили з рук готові гроші, ви спонукали міс Голкомб написати повірникові перший раз...

— Перший раз? Хіба вона написала йому вдруге?

— Так, написала сьогодні.

Підніжок упав на підлогу веранди — з таким гуркотом, ніби його копнули ногою.

Добре, що графове одкровення спричинило напад люті у сера Персіваля. Почувши, що мене вистежили вдруге, я так здригнулась, аж скрипнув парапет, до якого я тулилась. Невже граф ішов за мною назирці до заїзду? Чи здогадався, що я віддала листи Фанні, коли я сказала йому, що не маю листів для поштової сумки? Хай навіть так, але як він міг довідатись, що саме й кому саме я писала, коли я з рук в руки передала листи Фанні, а та зразу ж поклала їх собі за пазуху?

— Дякуйте своїй щасливій зорі, — знов почула я графів голос, — що тут, у вашому домі, є я, аби налагоджувати все те, що ви напсуєте. Дякуйте вашій щасливій зорі, що я сказав «ні», коли ви у своєму шаленстві хотіли сьогодні замкнути на ключ міс Голкомб, як замкнули в нападі злого безумства вашу дружину. Де ваші очі? Як можете ви дивитися на міс Голкомб і не бачити, що вона має проникливість і рішучість чоловіка? Та була б ця жінка мені другом, я чхав би на весь світ і нічого не боявся б! Але вона мені ворог, і я, з усім моїм розумом та досвідом, я, Фоско, хитрий, мов сам диявол, як ви сто разів мені казали, — я ходжу, як у вашій англійській приказці, по жалу бритви! І це незрівнянне створіння — за її здоров'я я підношу цей келих із підсолодженою водою! — це незрівнянне створіння, що стоїть, у всій силі своєї любові й мужності, гранітною скелею між нами двома й цією жалюгідною, тендітною, гарненькою білявкою, вашою дружиною, — цю дивовижну жінку, якою я захоплююся від усієї душі, хоч і протистою їй у ваших і своїх інтересах, ви доводите до крайнощів, так ніби вона нітрохи не розумніша й не мужніша за решту жінок. Персівалю! Персівалю! Ви заслужили на банкрутство, і ви збанкрутували.

Запала пауза. Я записую слова цього негідника про мене, бо хочу запам'ятати їх, сподшаючись, що все-таки настане той день, коли я зможу висловити йому все, що про нього думаю, і кинути йому в обличчя, один за одним, його ниці компліменти!

Сер Персіваль перший порушив мовчанку.

— Так, так, бушуйте, лайтеся, скільки вам завгодно, — понуро мовив він, — але є ще й інша трудність, окрім грошової. Ви б самі погодилися на строгі заходи щодо цих двох жінок, коли б ви знали те, що знаю я.

— Всьому свій час — ми ще дійдемо до тієї другої трудності, — відказав граф. — Плутайтесь у тих труднощах самі, Персівалю, коли вам так подобається, тільки не заплутуйте мене. Спочатку з'ясуймо грошове питання. Чи подолав я вашу впертість? Чи довів я вам, що ваша гарячковість не доведе вас до добра й нічим вам не допоможе? Чи мені треба ще трохи полаятись та побушувати, як ви зволили висловитися з вашою милою англійською прямотою?

— Тьху! Бурчати на мене легко. Скажіть краще, що робити,— це буде трохи складніше.

— Справді? Ну, то ось що треба зробити: від цієї ночі ви передаєте керівництво справами в мої руки. Адже я розмовляю з практичним британцем? Ну ж бо, практичний британцю, вас це задовольняє?

— Якщо я погоджуся, що ви збираєтеся робити?

— Ви спочатку дайте мені відповідь. Буде все в моїх руках чи ні?

— Ну, нехай буде у ваших. Що тоді?

— Для початку, Персівалю, кілька запитань. Я повинен знати обставини у всіх можливих подробицях, а тоді вже керуватися ними. Мені треба трохи зачекати і не можна втрачати час. Я вже сказав вам, що міс Голкомб написала сьогодні вдруге своєму повірникові.

— Як ви довідалися про це? Що вона сказала?

— Не варто нам топтатися на місці, Персівалю, — я не стану цього розказувати, бо так ми ніколи ні до чого не договоримося. Досить з вас того, що я це з'ясував, а поки з'ясовував, то добряче потерпав і клопотався. Ось чому я цілий день уникав цієї розмови з вами. А тепер я хочу освіжити в пам'яті ваші справи — давненько ми з вами про них не говорили. Не домігшись підпису вашої дружини, ви добули гроші під векселі, строк яких кінчається через три місяці. Добули під такі проценти, що моя бита злиднями чужоземна шевелюра стає дибом від самої думки про них! Коли кінчиться строк дії векселів, невже й справді ви ніяк не можете оплатити їх, не вдаючись по допомогу до вашої дружини?

— Ніяк.

— Що? У вас немає грошей в банку?

— Всього кілька сотень, тоді як мені потрібні тисячі!

— І ви не можете закласти що-небудь, щоб позичити гроші?

— Ні.

— Що ж у вас із дружиною є на сьогоднішній день?

— Нічого, крім прибутку з її капіталу в двадцять тисяч фунтів. Цих грошей ледве вистачає на щоденні витрати.

— На що ви можете розраховувати в майбутньому з боку вашої дружини?

— Коли помре її дядечко, вона одержуватиме три тисячі фунтів на рік.

— Добрий