В. Домонтович - Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

з [Одеська] => Олеська», молодим ентузіастом Слов’янщини й України.

Стор. 84: Вони часто [зустрічаються.] => зустрічаються, Вінсент і кузина, і багато провадять часу разом.

Стор. 84: Так, так, він зробив тоді помилку, закохавшись у молоденьку дівчину, [дорожню] => порожню кокетку, нездібну усвідомити серйозність його пориву, збагнути повноту його почуття.

Стор. 102: Але зі смертю батьковою його [становите] => становище на селі дуже погіршало.

Стор. 120: Він гукає, але [йому,] => йому відповідає лише мовчання.

Стор. 120: Я [святий. Дух] => святий Дух.

Стор. 124: Ван Ґоґ цінить суху сонячну ясність Арля, ту [ясність,] => ясність його прозорого повітря, що дозволяє сприймати «чистоту» фарби.

Стор. 142: Він [вклоняться] => вклоняється знов.

Стор. 144: Він хоче привітати свого друга, потиснути йому [руху] => руку й закурити!

Стор. 145: Лише фарби — жовтогаряча фарба й вермільйон тла, зелений колір куртки й очей, жовтий, хром, обличчя й синій, ультрамарин, шапки, свідчить, що [чистець] => мистець сприймає світ в самодостатній величі барв.

Стор. 183: [Чернеч] => Чернец, страдалец молодой, окончил век свой безотрадный.

Стор. 227: …Велике, не [гибнущее] => гибнущеє для потомства діло…

Стор. 230: От до чого доживсь я зі своїм серцем гарячим, зі своєю німотою [душевною] => душевною, зі своїми високими помислами.

Стор. 235: За [певного] => певною схемою розвивається роман Куліша з Милорадовичівною, ніби в ту саму алгебраїчну абстрактну формулу любовних взаємин замість одних імен підставлено інші: інші імена, інші дати, інші місця, відмінні обставини, роки й люди, а поза тим усе лишилося те саме.

Стор. 237: — Краще всього він щиро любить і [розумно] => розуміє усе своє!

Стор. 270: Поглянувши побіжно на зошит і перегорнувши декілька сторінок, схопивши деякі фрази й деякі рядки, Куліш [відіслав] => відклав зошита набік до іншого часу.

Стор. 294: Він визначає її як «[ланку] => жінку, нездібну кохати палко».

Стор. 313: Такий був Тургєнєв і в своїх громадських поглядах і в стосунках із [ланками] => жінками.

Стор. 326: Тимчасом усе було простіше, звичайніше, [«міщанише»] => «міщанніше».

Стор. 331: Прояв одвертого егоїзму [в: н] => він здібний був прийняти за прояв щирої й глибокої великодухости.

Стор. 369: Зовні могло б здатися: Куліш цинічно знущається з себе, юродствує, ганебно, й гидко [пародію] => пародіює своє кохання.

Примечания

1

Державин В. Сучасна українська історична белетристика. — Критика. — 1929 — № 12. — С. 48.

2

Шерех Ю. Кулішеві листи і Куліш у листах // Шерех Ю. Третя сторожа. — Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1991. — С. 75.

3

Шерех Ю. Кулішеві листи і Куліш у листах // Шерех Ю. Третя сторожа. — Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1991. — С. 38.

4

Зеров М. Українське письменство XIX століття // Зеров М. Твори: В 2-х т. — Т 2. — K.: Дніпро, 1990. — С. 185.

5

Чижевський Д. П. О. Куліш — український філософ серця // Чижевський Д. Філософські твори: У 4-х т. — Т. 2. — К.: Смолоскип, 2005. — С. 206, 212.

6

Моруа А. Байрон. — Минск, 1990. — С. 106.

7

Gilbert S. M. Gubar S. No Men’s Lend. The Place of the Woman Writer in the Twentieth Century. Vol. 1. The War of the Words. — New Haven and London: Yale Univ. Press, 1988. — P. 130.

8

Моруа А. Жорж Санд. — К.: Мистецтво, 1988. — С. 408.

9

Елинек Э. В стороне. Нобелевская лекция (2004) // Иностранная литература. —2005. — № 7. — С. 220.

10

Селянство, переходячи процес буржуазного переродження, відокремлювало заможну буржуазну верхівку, що, нагромаджуючи капітали, поповнювала своїми вихідцями класу торговельної та промислової буржуазії. Вже цього одного вистачало на те, щоб «турбуватись» за селянство, щоб узяти на себе політичну оборону його інтересів. До цього долучався ще й момент боротьби української буржуазії супроти русифікаційних впливів царського державного апарату та конкуренції руського капіталу. Українське селянство, що не піддавалось русифікації, цупко трималось своєї рідної мови; його буржуазна куркулівська верхівка, що жадібно нагромаджувала капітал, могла правити за добру опору в боротьбі української буржуазії за національне самовизначення українського дрібного та середнього капіталу (Христюк П. Домарксівська доба в освітленні Квітчиної творчости // Квітка-Основ’яненко. Збірник. — Харків, 1929. — С. 6).

11

Молода Україна. — ДВУ. — 1928. — С. 110.

12

Русская история. — Т. IV, — 1925. — С. 150—151. Свідомість одірваности від народу була й у Куліша. «Ми, — писав він в „Епілозі до «Чорної ради»“, — мало знаємо народ; ми тримаємо себе в стороні від нього, ніяк не належачи до його суспільства». Ці застереження Кулішеві треба мати на увазі, оцінюючи народництво 50-х років. Про тему «одрізнености» від «простого люду „українського“» див. також у «Передньому слові, до громади» // Хата. — 1860. — С.XIII. Селянська теорія Кулішева — руссоїстична: він підходить до українського селянина як до того «ідеального дикуна», що його проповідували Руссо, Шатобріан, німецький романтизм, утопічний соціалізм тощо, — як до ідеальної людини, що зберегла свою природність, простоту, близькість до первісних праджерел і лишилася не зіпсованою від штучної цивілізації.

Для Куліша селянин не «чернорабочий пахарь», а втілення людини в її абстрактному ідеальному значенні: «Человек в полном значении этого слова». Він розглядає селянина поза категоріями соціальних та економічних взаємин, тобто свою селянську науку тлумачить не як соціально-економічну теорію, а як філософсько-етичну доктрину. Його народництво — моралістичне, витворене під безпосереднім враженням Квітки.

Селянство в народницькій, романтичній доктрині слов’янофілів та українофілів 50-х років було ідеологічною категорією, ланкою в філософській системі, аргументом, що ним обґрунтовували й на нього посилались слов’янофіли, висловлюючи свої групові соціально-політичні розрахунки. Народ був опозиційним протиставленням певних дворянських груп тій ненародній ненаціональній «німецькій» урядовій бюрократії, що захопила в свої руки державний апарат. Народницька ідеологія слов’янофілів 50-х років була класовою негацією миколаївського державного режиму, що одсовував дані групи од участи в урядовому й державному житті.

13

Грушевський М. Соціально-традиційні підоснови Кулішевої творчости // Україна. — 1927. — Кн. І-ІІ.

14

Про цю допомогу згадується в «Жизні Куліша». «На другу зиму [тобто 1855—56] переїхав [Куліш] у Київ. Там приголубили його земляки. Покійний Тарновський Вас. Вас. пообіцяв йому кредит на всі його видання… З Києва переїхав Куліш іще раз [лютий 1856] у столицю й напечатав «Записки о Южной Руси», потім «Проповеди на малорусском языке», поперероблювавши їх з першого видання Гречулевича, а другу половину наново написавши; потім напечатав перевод «Чорної ради» з епілогом у журналі «Русская беседа», а оригінал слідом за тим особно.