Шарль де Костер - Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

— Ну, коли тобі все це не до смаку, то пошлють тебе на королівські кораблі і четвертують, прив’язавши до чотирьох галер.

— Тоді, — мовив Уленшпігель, — акули зжеруть мої чотири частини, а ти зжереш рештки, яких вони не схочуть їсти. Вип’ємо!

— Краще ти з’їж одну з цих свічок, — мовила стара. — Вона тобі знадобиться в пеклі, щоб освітити місце твоїх вічних мук.

— Я й так добре бачу твоє свиняче рило, льохо ти недопалена! Вип’ємо, — сказав Уленшпігель.

І при цих словах він несподівано постукав ніжкою келиха по столу і зробив руками рух, вдаючи матрацників, що розмірено розпушують вовну для матраців, сказавши при цьому тихенько:

— ’Т is (tijdt) van te beven de klinkaert! Вже час забряжчати келихами — хай собі дзвонять!

Такими словами у Фландрії незадоволені гульвіси в домах з червоним ліхтарем дають сигнал до погрому.

Уленшпігель випив, стукнув келихом об стіл і сказав:

— ’Т is van te beven de klinkaert!

Семеро зробили те ж саме.

Всі стихли. Жіліна зблідла, стара Стевен аж сторопіла. Шпигуни питали здивовано один одного:

— Хіба семеро з ними?

Але різники, підморгуючи їм, заспокоювали їх, а самі все голосніше повторювали за Уленшпігелем:

— ’Т is van te beven de klinkaert, ’t is’van te beven de klinkaert!

Стара Стевен випила, щоб підбадьоритися.

Тоді Уленшпігель знову застукав рівномірно кулаком по столу, як матрацник, що розпушує вовну. Семеро також застукали. Все затанцювало на столі — склянки, миски, келихи, кухлі, дзбани, — все переверталося з боку на бік, перекидалось, билось, і дедалі грізніше, суворіше, погрозливіше, войовничіше звучало:

— ’Т is van te beven de klinkaert!

— Ой горе! — скрикнула Стевен. — Вони тут усе потрощать на друзки!

І від страху її два ікла ще більше вилізли з рота.

А в наших сімох друзів та в Уленшпігеля аж кров запалала від люті й гніву.

Не перестаючи монотонно й погрозливо співати, вони розмірено стукали келихами по столу, поки їх не порозбивали, а потім сіли верхи на ослони і повитягали свої довгі ножі. І спів їх був такий гучний, що всі шибки у вікнах дзеленчали. Потім, наче зграя лютих дияволів, вони обійшли навколо столів і кружляли по всій кімнаті, раз у раз повторюючи:

— ’Т is van te beven de klinkaert!

Шпигуни також повставали, тремтячи від жаху, і вихопили кайдани й мотузки. Але тут різники, Уленшпігель і Ламме, сховавши ножі, схопили в руки стільці і, вимахуючи ними, як дубцями, почали гасати по кімнаті і гатити на всі боки, обминаючи тільки дівчат, потрощили меблі, побили вікна, порозбивали скрині, посуд, кухлі, миски, склянки, пляшки, лупцювали без жалю шпигунів і не переставали співати в лад — так матрацники стукають, розпушуючи вовну: ’Т is van te beven de klinkaert, ’t is van te beven de klinkaert, а Уленшпігель молоснув Стевен кулаком по пиці, відібрав у неї ключі і примусив їсти свічки.

Красуня Жіліна, мов перелякана кішка, дряпалася пазурами у двері, віконниці, шибки, ніби хотіла пролізти крізь них. Потім, бліда як смерть, вона скоцюрбилась у темному куточку, вишкіривши зуби і дико поводячи очима, тримаючи перед собою лютню, неначе хотіла нею захиститися.

Семеро і Ламме сказали дівчатам: «Ми вас не зачепимо», — і з їхньою допомогою пов’язали мотузками й ланцюгами шпигунів, що тремтіли від жаху, не сміючи й пальцем поворухнути, бо знали, що хазяїн «Бджоли» вибрав найдужчих з-поміж різників, і ті б їх умить порубали на шматки, коли б вони надумали чинити опір.

До кожної свічки, яку Уленшпігель примушував Стевен з’їсти, він примовляв:

— Оця за шибеницю; оця за канчуки; оця за тавро; четверта за проштрикнутий язик, а оці дві чудові свічки, на які пішло багато лою, за королівські кораблі і четвертування галерами; оця за твоє шпигунське кубло; оця за твою повію в парчевій сукні, а решта — для моєї втіхи.

А дівчата реготали, дивлячись, як стара аж казиться від злості і намагається виплюнути лій. Але надаремно — все одно рот у неї був напхом напханий.

Уленшпігель, Ламме і семеро, не вгаваючи, співали в лад:

— ’Т is van te beven de klinkaert!

Потім Уленшпігель подав знак співати тихенько, і, коли вони притихли, гукнув до шпигунів і дівчат:

— Як хто з вас покличе на допомогу, той буде вбитий на місці.

— Вбитий на місці, — гукнули різники.

— Ми мовчатимем, — сказали дівчата, — тільки не зачіпай нас, Уленшпігелю!

А Жіліна сиділа, скоцюрбившись, у своєму кутку з виряченими очима й вискаленими зубами і не могла промовити й слова, тільки притискала до себе свою лютню.

А семеро все мурмотіли в лад:

— ’Т is van te beven de klinkaert!

Стара Стевен, показуючи на повний рот свічок, пояснила на мигах, що мовчатиме.

Обіцяли й шпигуни мовчати.

Уленшпігель заговорив знову.

— Ви тут у нашій владі, — сказав він. — Надворі темна ніч, біля нас річка Ліс, і коли ми вас туди кинемо, то тільки забулькоче. Брами в Куртре замкнені. Якщо нічна сторожа й чула який галас, то все одно й з місця не зрушить, бо вона просто полінується або ж гадатиме, що то добрі фламандці п’ють-гуляють і веселих пісень співають під дзенькіт склянок і пляшок. Отже, ви в наших руках, а тому — ні пари з уст! — Потім він звернувся до сімох: — Ви підете в Петегем до гезів?

— Ми вже збиралися, почувши, що ти прийшов.

— А тоді підете на море?

— Так, — відповіли вони.

— А чи не знаєте ви з-поміж шпигунів таких, яких можна було б звільнити, щоб вони нам послужили?

— Є двоє, — сказали вони, — Ніклас і Йоос, вони ніколи не переслідували нещасних реформатів.

— Можете бути певні за нас, — сказали Ніклас і Йоос.

Уленшпігель тоді сказав:

— Ось вам двадцять флоринів. Це вдвічі більше, ніж ви одержали б за ганебний донос.

Раптом п’ятеро інших вигукнули:

— Двадцять флоринів! То й ми будемо служити принцу за двадцять флоринів. Король платить мало. Дай кожному з нас половину того, і ми на суді скажемо все, що ти захочеш.

Різники й Ламме притишеним голосом заспівали:

— ’Т is van te beven de klinkaert! ’T is van te beven de klinkaert!

— Щоб ви не базікали зайвого, — мовив Уленшпігель, — семеро поведуть вас зв’язаних у Петегем до гезів. На морі ви одержите по десять флоринів, а поки що будете вдовольнятися хлібом і юшкою з похідної кухні, і ми певні, що ви не загинете. Якщо поведетеся мужньо, то