Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

Будинок Енлада, найстаріший, що веде свій родовід безпосередньо від Морреда і Серріадха; Будинок Шелітха; Будинок Еа; Будинок Хавнора і, нарешті, будинок Ілієна. Князь острова Ілієн — Гемаль, Народжений Морем — був першим у своєму роді, кому вдалося зайняти королівський трон. Онукою Гемаля була королева Геру; а її син, Махаріон (правив в 430–452 рр.) став останнім справжнім королем Земномор'я, після нього настали так звані Темні Часи.

Поки Земномор'ям правили королі Хавнора, острови Архіпелагу процвітали; це був час великих відкриттів і зміцнення державної влади. Але в останні сто років їхнього правління стали все частішати запеклі сутички з карго на сході і напади драконів на заході.

Королі, князі і прості остров'яни, стурбовані захистом своїх земель, все більше покладалися на могутніх чарівників, бо тільки вони були здатні на якийсь час відігнати драконів і змусити судна карго забратися геть. Уже в «Хавнорському ле» і в «Подвигу Володарів Драконів» в міру розвитку сюжету імена і подвиги цих чарівників поступово заміщають імена королів.

У цей період великий вчений і маг Атх склав «Книгу Імен», в якій об'єднав вельми розрізнені тоді магічні знання, особливу увагу приділивши словам Істинної Мови. Його «Книга Імен» стала фундаментом ономатики як найважливішої складової магічного мистецтва. Згодом Атх залишив цю книгу у свого друга на острові Під, а сам на прохання короля вирушив на захід, щоб захистити тамтешні землі від цілого виводка драконів, які безкарно винищували худобу, влаштовували пожежі і погроми. Атху, однак, довелося битися там не з молодими драконами, а з великим драконом Ормом, і розповіді про цей поєдинок дуже відрізняються один від одного. Але точно відомо, що, хоча після цього поєдинку дракони на деякий час дійсно припинили свої нальоти на західні острови, великий Орм залишився живий, а ось Атх загинув. Його знаменита «Книга Імен» ось уже багато століть зберігається в Одинокій Вежі на острові Рок.

Кажуть, що дракони харчуються сонячним світлом або вогнем, а вбивають, тільки прийшовши в лють, або захищаючи своє потомство (іноді, втім, і просто заради розваги!), Але свою здобич ніколи не з'їдають. З незапам'ятних часів, задовго до того, як на трон зійшла королева Геру, дракони корисувалися тільки найвіддаленішими острівцями Західної Межі — які, можливо, були для них східним кордоном їхнього власного королівства. Вони влаштовували там шлюбні танці і виводили потомство. Навіть мешканці більших островів Західної Межі бачили драконів вкрай рідко. За своєю природою дратівливі і відважні, дракони, можливо, відчували деяку загрозу з боку Внутрішніх островів: острови процвітали, там явно зросло населення, розвивалися науки і ремесла, через що тамтешні кораблі стали постійно борознити води Західної Межі. Загалом, якою б не була справжня причина, але в ті роки дракони стали все частіше здійснювати несподівані і безладні нальоти на стада корів і овець і нападати на жителів одиноких західних острівців.

Легенда про «Ведурнан», або «Поділ», відома на острові Гур-ат-Гур, говорить:

Люди вибрали ярмо,

Дракони — крила.

Люди — щоб володіти,

Дракони — щоб літати.

Тобто після Поділу люди вибрали власне благополуччя і владу на землі, а дракони вважали за краще не володіти нічим. Але як серед людей є абсолютні аскети, так і серед драконів є надзвичайно жадібні створіння, великі любителі всяких блискучих брязкалець — золота, дорогоцінних каменів і т. п. Одним з таких драконів був Євод, який любив іноді з'являтися серед людей в людській подобі і який перетворив колись багатий острів Пендор в гніздилище драконів, поки Гед не відігнав його далеко на захід. Однак дракони-мародери, описані в ле «Ведурнан» і різних героїчних піснях, були, схоже, засліплені не так жадібністю, скільки гнівом, бо вважали, що люди їх безсовісним чином обдурили і зрадили.

Епічні поеми і ле, в яких розповідається про напади драконів і про безстрашні вилазки проти них чарівників Земномор'я, зображують драконів абсолютно безжальними, схожими на диких звірів, жахливими і непередбачуваними, але все ж наділеними розумом. Дракони часом виявляються значно хитріші чарівників, бо вони, користуючись Істинною Мовою, здатні брехати. Деякі з них явно насолоджуються «поєдинками розумів», ніби «розщеплюючи» аргументи чарівника «своїм роздвоєним язиком». Як і люди, всі дракони, за винятком найбільш великих, приховують свої Справжні імена. У ле «Мандри Хази» дракони постають як немислимо могутні, але наділені тонким розумом і глибокими почуттями істоти, гнів яких на кораблі, які вторглися в їх води, виправдовується тим, що драконам дуже дорога їх відокремлена обитель. Вони так звертаються до головного героя:

Пливи назад, до рідного дому,

На схід, о, Хаза!

Нехай крила дзвінкі драконів

Володіють вітром Заходу.

Залиш нам океан повітряний,

Невідомий, який не знає меж.

Махаріон і Еррет-Акбе

Королева Геру на прізвисько Орлиця успадкувала трон від свого батька, Денгемала з княжого роду Ілієн. Її чоловік Айман був з того ж роду, що і Морред. Закінчивши своє правління і просидівши на троні тридцять років, Геру передала королівську корону своєму синові Махаріону.

Радником Махаріона, його придворним магом і нерозлучним другом був чоловік простий, так би мовити, «безбатченко»: син сільської чаклунки з внутрішніх районів величезного острова Хавнор. Звали його Еррет-Акбе. Це найулюбленіший фольклорний герой народів Архіпелагу. Його історія викладена в героїчній поемі «Подвиг Еррет-Акбе», яку завжди виконують червневої ночі під час свята Довгого Танцю.

Магічний талант Еррет-Акбе став очевидним всім, коли він був ще дитиною, і його відіслали до палацу, щоб тамтешні чарівники дали йому відповідні знання. І він так сподобався королеві, що вона вибрала його в компаньйони своєму синові, Махаріону.

Махаріон і Еррет-Акбе стали нерозлучними. Вони десять років разом боролися з карго, які здійснювали вже не окремі набіги на своїх сусідів, а влаштували справжнє нашестя, що мало на меті захопити багаті Внутрішні острова і захопити їх жителів в рабство. Острови Венвен, Торхевен, Торікли, Співа, Перрегаль і частково Гонт вже давно перебували під владою Карго. Ціле покоління виросло в страху перед ними. У Шелітхе на острові Вей Еррет-Акбе придумав знамените заклинання проти Карго, які висадилися з «тисячі кораблів» поблизу Уеймарша і наполегливо просувалися до центру острова. Закликавши на допомогу Стародавні Сили Землі і за допомогою Великого Закляття, званого в народі «водяною премудрістю» (можливо, це було те ж саме закляття, яким скористалася Ельфаран на острові Солеа, щоб захистити його від Ворога), Еррет-Акбе перетворив води Джерел Шелітха — священних джерел, ставків і фонтанів в садах правителів острова Вей — в бурхливий потік, який буквально змив загарбників, вигнавши їх на берег моря, де