Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Не той час. Не те місце. Не той чоловік, щоб можна було виводити схеми та дозволяти собі навіть на мить задивлятися на нього. Все те, що почалося з тих дурних обіймів в коридорі, мало там і залишитися. Він просто підтримав її по-дружньому...

Тоді чому ж той факт, що Ларис врятував її з екіпажу не заважає їй дивитися на нього як на (страшне слово!) друга, а на пана Северина – ні? Відповісти на це питання Зоря так і не змогла, хоча чесно старалася всі ті декілька хвилин, що вони йшли коридором до однієї з дверей.

Двері кабінету Северина нічим не відрізнялися від інших дверей, повз які вони проходили. Справа й зліва були такі самі й Зоря чудово зрозуміла, що в разі чого не зможе зрадити довіру господаря та намалювати ворогам карту до його господи. Навіть під тортурами.

Прочинені двері відкрили прохід до доволі скромно обставлених апартаментів. Стіл, книжна шафа, щось схоже на сейф та крісло для гостей навпроти стола. Одне. Вочевидь господар кабінету був не дуже привітним. Ця думка несподівано повеселила, Зоря навіть тихо пирхнула. Напруга та плутанина в думках трохи відступила.

– Айяр просив передати це вам.

Обернувшись до чоловіка, котрий причинив за ними двері, Зоря спішно виплутала з-під шарфа, який висів на плечах, досить пухку теку. Запитати в Айяра, що там дівчина не встигла, та і не дуже хотілося. В них наче встановилося щось на кшталт хиткого порозуміння. Якби там було щось, що їй варто було б знати – руді все ж сказали бодай декілька слів.

Коротко кивнувши у відповідь, Северин забрав теку, але відразу відкривати її не став. Лише трохи замислено ковзнув поглядом по темній шкірі без будь-яких гравірувань та відклав теку на стіл. Уважний погляд бурштинових очей знову повернувся до обличчя гості.

– Вас викликала до себе матір принців. Погрожували?

Обізнаність чоловіка в таких питаннях трохи здивувала, але Зоряна тільки смикнула плечем.

– Вивчали.

Дійсно, навряд чи ту розмову можна назвати погрозою. Її просто куштували, а чи будуть кусати… Певно що будуть, та хіба вона затримається тут аж настільки довго? До ритуалу залишилося зовсім трохи.

Але раптом щось тут станеться після ритуалу? А її вже не буде. Але ж Симона, та і руді нахаби з Есшатом і він, Северин, залишаються. І що як вони постраждають, а вона навіть не дізнається?

– Про що ви думаєте?

Несподіване запитання все ж загнало дівчину в глухий кут.

– Про дурниці, певно. То не важливо, – трохи невпевнено відповіла дівчина та знову глянула на співрозмовника.

Северин все так же уважно дивився на неї зверху вниз і тільки коли вона відповіла, куток його губ здригнувся у ледь помітній посмішці.

– Зоряно, я вже вам сказав, що коли ви не перейматиметеся своєю безпекою – про це подбаю я.

– А як мої думки відносять до моєї безпеки? – вже трохи обурено відгукнулася Зоряна та машинально підняла руки до грудей.

Ні, ось за талісман треба все ж подякувати Ларису ще раз! Вона б просто з сорому до погреба провалилася, коли б її думки були відкритою книгою. Може не зараз, а ось на сходинках – точно.

Погляд Северина прослідкував за її жестом і чоловік тихо зітхнув.

– Зоряно… В нас залишився ще час у тій лісовій ночі. Повернемося на декілька хвилин? – раптом запитав він та відвернувся.

Весь цей час чоловік так і тримав її кожух в руках, та нарешті відійшов, щоб акуратно повісити його на вішак поряд з власним одягом. Чорним міським плащем, котрий виглядав до біса ефектно і так же морозно. Настільки, що Зоря не стрималася та зморщила носа.

– Мені холодно дивитися на місцевих модників, – зітхнула вона та провела рукою по волоссю.

За час дороги, після совання шарфа, воно встигло скуйовдитися, деякі прядки прилипнули до скронь. Від думки, як чудово вона зараз виглядає дівчина здригнулася та поспішила від гріха подалі не зациклюватися на цьому.

Не на побачення вона ж таки прийшла!

– Так ви згодні?

Збити себе з пантелику Северин не дозволяв. Раніше ця риса захоплювала – зараз викликала бажання закотити очі.

– Згодна, згодна.

– Добре, тоді як співрозмовник, якого ви більше не побачите я скажу вам, що ви втрапили в болото. І кожен ваш рух змушує вас занурюватися все глибше. І ви навіть не помічаєте цього.

Знову повернувшись до неї, Северин розстебнув ґудзик на манжеті рукава та почав підвертати його. Повільно та впевнено, поворот за поворотом, оголюючи міцне зап’ястя.

– Ем… – розгубившись, Зоря тихо вдихнула та різко гойднула головою. – Я розумію, що розмова з пані Шшаацою змусила мене відкритися більше ніж варто було і вона не стала те приховувати від сина, але вже скоро мене тут не буде. Після ритуалу я повернуся додому… Хіба ні?

З кожним новим словом віра в цей сценарій втрачала по градусу, а то й десятку тепла. Северин не дивився не неї. Чоловік підкочував вже рукав на другій руці та ледь помітно хитав головою.

– Северине?

– Не зовсім, – все ж пролунала відповідь. – Я не буду розповідати вам усього, здебільшого у нас на руках лише підозри, та дещо ви знати повинні. Зоряно, я не хочу вас лякати, але ви не зможете покинути цього світу. Ніхто не зможе. Телепорти все ще збоять і йти в міжсвітовий простір то справжнє самогубство. І то не природне коливання фону.

Градуси віри у простий фінал та скоре повернення до рідного світу не просто впали до нуля. Вони зі швидкістю боліда промчали його позначку та полетіли вниз до мінусових значень. Ні втрачати свідомість, ні починати істерику Зоряна не стала, лише трохи зблідла та повільно потягнула з плечей шарф і мовчки перетнула кімнату, щоб повісити його на спинку крісла та спертися на нього. Коліна трохи тремтіли.

– Це було зроблено навмисне, так просто якийсь йолоп клацанням пальців, таких проблем би не створив. Отже, це доволі серйозні гравці. А такі не будуть втрачати час на мишачі перегони, чи не так?

Голова дівчини повернулася до Северина, котрий стояв до неї в напівоберті. Кивати він не став, лише повільно прикрив очі.