Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Цього разу стриматися не вдалося. Скептично вигнувши брову, Зоряна все ж розмотала шарф та пригладила волосся.

– Вибачте, та він вам не підійде за розміром, пане.

Яка змія вкусила її за язика Зоря не уявляла. Слова зірвалися швидше, ніж вона встигла взагалі зрозуміти, що таке сказала. Втім, пошкодувати, що вона не стримала кпину дівчина не встигла. Тодир рвучко скинув голову та раптом голосно зареготав.

– Ого! – відсміявшись, захоплено вигукнув він, плеснувши себе по стегнах. – І чому мені не щастить на чарівних дівчат з гострим язичком, а цій крижині за якісь заслуги таке щастя! Гей, ось чому так?

Останнє чоловік кинув вже кудись до сходинок. Зоряна, яка встигла розпустити пояс кожуха, машинально озирнулася, щоб одразу стрепенутися. Якось візит ввічливості розпочався не дуже ввічливо. Совість, якій треба було б прокинутися трохи раніше нарешті в’яло ворухнулася та щедро обпекла дівчину жаром.

На сходинах з’явився Северин.

– Тому що чарівні та розумні дівчата вже давно зрозуміли, що від тебе треба триматися якомога далі. Заради всіх Хранителів разом, прошу, пропади з моїх очей та одягнися. Або…

Раніше Зоряна вважала, що вміє робити багатозначні паузи, які могли б привернути увагу. Але сьогодні вона зрозуміла, що є аматором в цьому шляхетному мистецтві. Пауза Северина змусила застигнути навіть дівчину, до якої та пауза взагалі не мала ніякого відношення.

Не дивно, що і на любого дядька пауза справила чарівне враження. Скривившись, чоловік розтріпав вологе світле волосся та дозволив собі лише наостанок шкодливо підморгнути Зоряні. А вже наступної миті чоловік тільки що не присів від несподіванки.

– Ти що твориш, паскудник!

Разом з Тодиром сіпнулася і Зоряна, рвучко розвернувшись до дверей, в які якраз пройшов Волелюб. Чоловік виглядав трохи пом’ятим і сильно невдоволеним. І, вочевидь, це невдоволення могло обернутися чимось неприємним для Тодира, котрий остаточно скис.

– Дядьку, та я ж просто хвилювався, що гостя наша не змерзла… – повільно промовив він та позадкував до сходинок.

Северин вже встиг спуститися та ввічливо кивнув Зоряні.

Волелюб тим часом прикрив двері та роздратовано пирхнув.

– Треба було виперти його на вулицю голяка, – без краплі співчуття припечатав він. – Привіт, знайдо!

– Добридень, – ще трохи розгублено пискнула Зоряна.

Що відбувається вона розуміла слабо та вирішила за краще просто помовчати. Тим паче, що ситуація її участі не потребувала. Власне, вона й участі Северина не потребувала.

– Я хотів його випхати за двері, – тільки й помітив останній та ввічливо відібрав у дівчини кожух.

На якусь мить Зоря відчула дотик його теплої долоні, який змусив її здригнутись. По спині пробігли мурашки, а щокам знову стало гаряче, за що дівчина одразу ж себе вилаяла.

Це ще що таке!?

Втім, як не лаяла, опанувати себе не вдалося і Зоря просто опустила очі. Волелюб вже встиг пройти повз них, продовжуючи на ходу лаятися з дядьком Северина, а Зоряна так очей і не підвела. Пауза затягувалася і розмова, яка ще недавно здавалася дівчині такою простою, ставала дедалі складнішою.

– У вас цікаві родинні взаємовідносини…

«Ти що несеш? Нащо тобі деталі їх сімейного дозвілля? Ти прийшла у справі!» – думка билася у свідомості, наповнювала кров отрутою роздратування на саму себе, але замість цього Зоряна тільки ще більше знітяковіла та відмахнулася від неї.

Та яка вже розмова за протоколом, коли початок в неї вийшов таким… Не протокольним.

– Тодир пізній та улюблений син брата мого діда. Не звертайте на нього уваги, він може бути надто нестерпним, але коли зайнятий ділом, дурниці полишає, – спокійно відповів Северин. – Ходімте до мого кабінету, там буде зручніше поговорити.

– А у вашого діда є брат? – здивувалася та одразу ж прикусила язика Зоря.

Власне, чому дивуватися, вона провела тут надто мало часу, щоб дізнатися про цей світ та його визначних особистостей достатньо. Хоча про деяких особистостей краще було б не дізнатися деяких деталей взагалі.

Згадка про візит до пані Шшааци змусила дівчину ледь помітно скривитися і підібрати край сукні. Підійматися з цим жахом сходами так, щоб не вбитися вона так і не навчилася.

– Так, непосидючий вовчисько. Зараз, здається, щось досліджує в болотах Зільварішу, – відгукнувся Северин та обережно підхопив дівчину під руку, щоб підтримати.

Здригнувшись від несподіванки, Зоря ледь не оступилася та вже відверто зашарілася. Пальці нервово затремтіли, але вчасно вдалося опанувати себе й міцніше ухопити тканину спідниці, котра вже почала вислизати з руки.

– У вас цікава сім’я, пане.

Сказати це якомога більш відсторонено не вдалося, голос прозвучав трохи задушено. Здається навіть, надто задушено, зважаючи на те, що Северин повернув до неї голову.

– Не можу сперечатися. З вами все гаразд?

«Ні!»

– Так, звичайно! – поспішно відгукнулася дівчина та випросталася.

– Точно, ви не захворіли?

«От вже прискіпливий який!» – встигла майнути невдоволена думка.

– Ні, я здорова.

Сходинки закінчилися. Другий поверх будинку виявився трохи темним, магічні світляки горіли ледь помітно. Може для перевертнів того було цілком достатньо, але Зоряна трохи збентежено примружила очі. Після сяйва білосніжної вулиці та яскравого світла вітальні тут було аж надто темно.

– Не відпускайте моєї руки, для вас тут трохи затемно, – наче вгадавши її думки, промовив Северин.

Долоня дівчини, яка встигла непомітно сповзти з його ліктя, була спіймана та повернута на місце.

«Та що ти будеш робити…» – засумувала Зоря.

Сьогодні чоловік був одягнений у доволі тонку сорочку, через яку виразно відчувалося тепло його тіла. Відчувалося те, від чого раз по раз ставало жарко. Це викликало обурення, роздратування та, чомусь, сум.

Коли взагалі вона відчувала щось таке ж? Можливо так було до одруження, чого згадувати не хотілося. Все, що відбулося тоді вона стирала з пам’яті й не хотіла зараз воскрешати ніщо з того сміття. Навіть для порівняння та будування схеми. Власне ніякої схеми не можна було будувати взагалі! Схеми та почуття були не на часі, але воно чомусь забивало голову. І саме через це Зоряна відчувала роздратування, яке гасив сум.