Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

На жаль, та залишалася впертою та незламною. Тому у відповідь тільки гойднула головою та засовалася на місці, щоб облаштуватися краще.

– Один раз я ще згодна ризикнути, але випробовувати своє везіння двічі не хочу, – відказала вона та трохи спустила з обличчя шарф. – Симоно, таке діло… Мені треба потрапити до Северина. Так сталося, що тоді в коридорі ми з ним…

Домовити подрузі Симона не дала. Повільно піднявши брові, дівчина округлила великі блакитні очі та з оханням скинула долоню до губ.

– Цілувалися?

– Що?! – сахнувшись подруги, наче вона зійшла з розуму, Зоряна обурено засопіла. – Сім-Сім, знижуй градус романтизму! Він допоміг мені розібратися з Шаларом, а по палацу поповзли чутки про наш роман. Руда братія з того хоче скористатися та передати через мене його щось.

Вогник у блакитних очах подруги блимнув та неохоче згаснув, губи невдоволено стиснулися. Вочевидь, на таку прозаїчну відповідь вона не сподівалася. І взагалі на мить чарівниця скинулася на ображену дівчинку, котра замість довгоочікуваного щасливого фіналу романтичної історії отримала витримку з річного звіту бухгалтерії.

Не стримавшись, Зоря навіть розсміялася та закотила очі. Яка ж її подруга ще романтична натура! Ну як можна було подумати про те, що пан Северин схоче цілувати її? Хто вона взагалі така?

«А обійняти захотів.» – раптом майнула думка, котра змусила Зоряну зморщити носа та посунутися, коли до екіпажу врешті забрався і Айяр.

«У нього виходу не було, то я полізла обійматися.»

Гарний настрій змело умить. Взагалі, що за дурні думки лізуть в голову, коли на порядку денному стоїть стільки важливіших питань! Добре Симона, але вона ж вже точно виросла з дитячого романтизму!

Точно?

Питання, як саме вона добереться до будинку Северина, Зоря не встигла не те що поставити, не встигла його навіть обдумати як слід. Після короткої екскурсії храмом її ледь не викинули біля двох розкидистих дубів, які позначали початок під’їзної доріжки до маєтку. На тлі вибагливої міської архітектури, надлишок ліпнини та фресок котрої вже скоро почав муляти око Зорі, цей будинок виглядав як чужинець. Хтось би сказав – губився, але дівчина, котра колобком викотилася на доріжку на мить відчула, як на голові стає легше.

Простота ліній, стриманість кольору та відсутність колон, фресок та всього того, чим так жахливо зловживала аристократія Фарги несподівано заспокоїли. Тихо зітхнувши, Зоря поправила шарф, зручніше перехопила теку з документами, яку ховала під кожухом, та все ж направилася до дому. При цьому кожен крок доводилося робити максимально обережно. Тут її ніхто не стане рятувати. Навряд чи Северина надихне її непритомне тіло на ґанку будинку.

Втім, везіння все ж не остаточно полишило її й до дверей вдалося добратися без пригод. Полегшено зітхнувши, Зоря ще раз поправила шарф, перш ніж постукати, але вже наступної миті дівчина сахнулася та ледь не гепнулася на сходи дупою вниз. Двері прочинилися майже миттєво, але прочинив їх не Северин і навіть не Волелюб.

Ні, на порозі стояв молодий чоловік з мокрим волоссям, зачесаним назад. Достатньо високий та одягнений лише в яскраву посмішку та штани. Картина «після літнього душу» виявилася настільки дикою, що порядком захекана у своєму кожуху Зоряна на мить відчула, що їй стало спочатку просто холодно, а тоді ще трохи холодніше.

А ось чоловіка, здається, нічого не бентежило. Темні брови картинно піднялися в запитальному виразі.

– Чим можу бути корисним, панно..?

Запнувшись, чоловік кинув на збентежену гостю такий палкий погляд, наче перед ним стояло не щось невизначне, замотане у три шари одягу, який давав зрозуміти лише, що в гості є дві ноги, дві руки та два круглих ока. Ще ніс, проте той наполовину сховався за шарфом, тому його можна було поставити під сумнів. Саме тому палкий погляд несподівано викликав у дівчини не лише нервове смикання ока, а й неввічливий інтерес. То хлопак відморозив собі голову остаточно, чи може в нього проблеми з зором.

– Ем… Вітаю. Моє ім’я Зоря, я б хотіла побачити пана Северина. Він мене знає, – трохи уривчасто відповіла вона, стараючись не опускати погляду нижче обличчя дивака.

Ні, їй було достатньо яскравих бурштинових очей, насичений колір яких так сильно нагадував очі Северина та його діда. Після першого шоку, коли напівоголеного чоловіка вдалося глянути вже більш спокійно, Зоряна лише більше ствердилася на думці, що це якийсь з їх родичів.

Тим часом передбачуваний родич припинив посміхатися та глянув на дівчину вже пильніше та наче трохи розгубився.

– Зоря?

– Зоряна, то скорочення мого імені, пане, – швидко відповіла вона.

Все ж не стримавшись, дівчина ковзнула поглядом по міцному стану чоловіка. Краса! А ще трохи так простоїть на морозі та краса стане збережена для нащадків у вигляді крижаної брили.

– О, вибачте, що не вгадав вас, чарівна панно! Звісно, проходьте! Зараз же покличемо мого любого племінника! – вигукнув морозостійкий член роду Зоря.

Знову яскраво посміхнувшись, чоловік відступив з дороги та зробив широкий жест запрошення дівчини до дому. При цьому погляд знову потеплів та пройшовся по фігурі гості.

Ледь стримавши бажання закотити очі, Зоряна все ж змусила себе люб’язно подякувати та прослизнути повз нього до вітальні. Здається чоловік сприйняв її інтерес щодо стійкості до температурних перепадів за передумову для флірту. Хоча, щось нашіптувало, що цей представник шановного роду просто є, або вже давно удає з себе ловеласа.

Ну не настільки ж все погано у Фарзі з жінками, аби з таким захватом дивитися на ту, за зовнішнім виглядом якої не те що зовнішність, вік не вгадати? Не настільки, але спостерігати за цією виставою було цікаво. Особливо коли чоловік, окликнувши когось на сходинках передав прохання сповістити Северина, що до нього гостя.

– Власне, не думав, що побачу вас своїми очима, хоча стільки всього чув! До речі, моє ім’я Тодир, приємно познайомитися. Дозвольте ваш одяг?