Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
День ритуалу наближався з жахливою швидкістю. Ось тільки здавалося, що він ще десь там, далеко і раптом зранку накрило усвідомлення, що до церемонії залишилося всього декілька днів.
Це розуміння накрило відразу, коли декілька служниць занесли до кімнати сукню до свята і слідом зазирнув Айяр. Чоловік застав Зоряну за кружлянням навколо чохлу із сукнею. Відкрити його дівчина так і не ризикнула, а на рудого поглянула відверто насторожено.
– Тільки не кажи, що ти приніс новини ще про якісь неприємності!
– Хіба хтось вирішив принести тобі новини про неприємності зрання? – вигнувши брову, Айяр здивовано глянув на дівчину.
Похмуро зітхнувши, Зоряна сперлася стегном на підвіконня. Ні, навряд чи можна розкішну сукню назвати неприємністю. Принаймні те, що вона бачила крізь тонку тканину чохла виглядало вельми приємно. Щось, як згадка про випускний, котрий вона свого часу проігнорувала та новорічний бал рольовиків, на який вона так і не потрапила через хворобу.
І ось минуле її нагнало, немов каменюка, котру воно жбурнуло вслід утікачці. Треба було тоді все ж сходити на випускний та відтоптати однокласникові ноги. Треба було закинутися антивірусними пігулками та відвідати бал. Можливо тоді б карма не наздогнала.
– Вибач, ти щось хотів? – вже більш мирно відповіла вона.
На якусь мить Зоря навіть відчула, як кволо поворухнулася совість, але дівчина у ту ж хвилину поспішила її задавити. Ось не вистачало ще через неї влізти у ще більші неприємності!
Втім, неприємності не питали ні Зорю, ні її совість. Вони прочиняли двері та затягували її у свої липкі тенета. Добре ще, що сьогодні затягували принаймні з трохи винуватою посмішкою, а не так, як те робив Ларис. Оголошенням нової неприємності як факту, з яким Зоряна має лише змиритися.
– Взагалі не зручно тебе зачіпати, ти й без того вже так багато для нас зробила, та маю надію, що це наше прохання буде для тебе трохи менш неприємним за інші.
Склавши руки за спиною, Айяр вирішив почати здалеку. Проходити далі від порогу до дівочої спальні він не став, так і зупинився біля дверей. Хоча були в господині кімнати підозри, що справа зовсім не у вихованості. Просто коли що, тікати так швидше. Звісно вона навіть на Лариса зірвалася зі жбурлянням предметів лише один раз в лісі, але все ж обережність Айяра не особливо обурила дівчину.
Вона дійсно була майже на межі нервової напруги та розуміла, що може відреагувати на щось не зовсім адекватно. Втім, цього разу Айяр дійсно перестраховувався дарма.
– Нам потрібно дещо передати пану Северину Зорі. Ми з Ларисом не хотіли б, щоб наша взаємодія була аж настільки явною, тому просимо тебе стати посередником. Сьогодні я проведу вам з Симоною невелику екскурсію до храму Матері-Хранительки, а дорогою назад ти зможеш на годинку відлучитися за своїми справами.
На відміну від брата, Айяр намагався говорити максимально тактовно, ба більше, натяками. І за це Зоря, певно, була йому вдячною. Аби його нахабний брат в лоба сказав, що палац гуде від чуток про роман між хранителькою Передбачення та Северином Зорею, вона б таки зірвалася. В решті решт допомогла б, але спершу б виказала чимало цікавого лисові на тему його носа в чужих справах та плітках. Але Айяр був достатньо обережним в словах, щоб Зоря у відповідь тільки ледь помітно скривилася та ще менш помітно зашарілася.
Справи… Це ще треба було постаратися, щоб відшукати такий обережний синонім до слова «побачення».
– Я не думаю, що пан Северин скаже вам «дякую» за те, які розмови найближчим часом будуть оточувати його ім’я, та добре. Симона знає? – буркотливо відказала вона.
– Ще ні, та це не має стати проблемою. Мені зайти до неї?
Скинувши голову, Айяр уважно поглянув на співрозмовницю. Рум’янець на щоках дівчини вочевидь не сховався від його ока, але він був достатньо розумним лисом, щоб зробити вигляд, що нічого не помітив. Натомість він полегшено посміхнувся.
– І так, ми домовлялися з паном Северином, що скоріше за все інформацією доведеться обмінюватися через треті руки. В тому числі твої, або Симони.
Цього разу Зоря все ж не стрималася та насмішкувато пирхнула. Звичайно, після того, що сталося, її руки стали оптимальним варіантом. Втім вередувати дівчина не стала та випрямилася.
– Я сама все скажу Симоні. На коли нам бути готовими?
– Власне, на зараз. Я накажу підготувати екіпаж, а ви одягніться тепло, на вулиці прохолодно.
Нагадування про прохолоду виявилися трошки не точними. На вулиці було не просто холодно. Потепління наче злизало крижаним язиком, котрий пригладив снігову заметіль скляною кіркою блискучого льоду. На почищених доріжках його вже не було, але один раз Зоря все ж підковзнулася та трохи збагатила лексичний арсенал місцевих жителів. На щастя Айяр встиг вчасно підхопити під руку.
Промимривши у шарф, який у три витки огорнула шию та трохи голову, щось схоже на слова вдячності, дівчина з тугою проводила поглядом подругу. Симоні холод не дошкуляв взагалі. Яскраво посміхаючись, дівчина вже дійшла до екіпажу та притримала двері для подруги.
На плечах подруги блискотіло яскраве шиття на довгій приталеній темній куртці, на пасмах золотого волосся красиво виблискували сріблясті сніжинки. Дівчина вміло підігрівала себе магічно. Пропонувала й подрузі, але та все ж ставилася до всього цього насторожено. Краще вже вона годинку побуде пінгвіном через одяг, ніж все життя через якийсь побічний ефект заклинання.
З горем навпіл завалившись до екіпажу, дівчина відкинулася на сидіння в спробі відсапатися. Здавалося, йти було зовсім трохи, але все ж, здається, варто було приділити увагу не тільки йозі, а й силовим вправам. Місцеві кожухи та довгі спідниці то вам не легкий синтепон рідного світу.
– Може таки допомогти? Слухай, на ритуал тобі все одно дадуть амулет. До храму ти будеш йти як красуня, а не полярник. Давай спробуєш зараз, – співчутливо глянувши на подругу, Симона в котрий раз спробувала переконати її.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кляте фентезі, Софія Чар», після закриття браузера.