Наталя Кобринська - Дух часу

Вмить вибігло двох других, з двох ворожих собі таборів, і обох на місці трупом поклали…

Впали, як зламане огниво. Змертвіло тіло, поблідли лиця, зашклились очі, але на їх чолі все ще як би снувалась думка, а отворені очі як би питали: «Чому так сталося? Яка тому причина? Що пхнуло брата на брата? Хто їх на себе наслав? Хто їх розділив, і нащо студене зелізо роздерло їм серця?»

А холодна, зимова ніч вкрила трупів білими рантухами. Місяць неясно визирав із-за хмар і зеленим лицем відбивався в широко отворених, дивно переймаючих очах братів, що будто би бачили не те, на що їх очі за житя дивились, не те, що їх окружало, а щось іншого, дальшого, ледви що начерненого будучностю…

Тяжка рука минувшості затяжіла була на їх житю, на їх душах — на душі цілого їх народу. Минувшість, яка казала їм забути про те, що було, не бути собою, не мати надії на щасливійшу долю. Неволя наложила тяжкі на них кайдани, окружила тяжкими ланцюгами й відтяла від цілого, світа. За кожде живійше порушене, за кождий стон тіснійше затискано кайдани неволі. Замкненим у тісних межах не вільно було виглянути на ширшу арену світа, то і той світ забув про замираючі в оковах мільйони, що надармо видирались на волю…

Коли бабуся-зима знов заглянула на бідну землицю, страшна язва з диким реготом, гуком і свистом пересувалась з місця на місце, лишаючи за собою повно гробів і зриту гарматами пустиню. Вітер шумів у спустошілім лісі, свистав вікнами порожніх хат. Земля порушалась, вставали цілі армії без рук, без ніг, без голови, інші — лиш безобразна маса. Оболочені, в лахмітю, замість зброї з тяжкими на плечах хрестами.

Ідуть незчисленними рядами, йдуть через континенти, моря, зависають у воздусі.

На полі, під лісом, де впали братя, тягнулись вже зорані поля. А кого дорога вела тими полями, той бачив два сиві голуби, як перелітали з груди на груду, присідали на корчиках, гойдались на деревині й нараз без сліду пропадали. Знову появлялись і знов десь щезали.

Уже втретє прийшлось бабусі вертати, й все те саме заставала вона. Жаль стискав єї серце і сльози-перли лялись зі старечих очей.

— Не унивай! — шепнула їй на вухо відходяча осінь. — Щось нове починаєся, щось велике висить у воздусі…

І дійсно! Серед реву гармат, що доходив із північного востока, вмішувався якийсь інший, відмінний від воєнної метушні гамір.

Якась могутня гроза гуділа щораз ближче і ближче.

Піднісся червоний прапор — б’є червона луна пожеж і займає щораз ширші круги.

Хвиля людей підноситься за хвилею. Чути зойки, крики, скрегіт зброї, але люди не ідуть уже, як збита в купу череда, вони мають певну ціль, означені стремліня. Їм вже не видирають житє, а самі єго добровільно дають.

Грім!..

Небо затряслося… земля задрижала. Зірвалися вікові кайдани, зломилась людська мука, визволилась народна душа.

Заграли рожеві зорі, високо піднеслось проміне сонця воскресенія, три звізди блиснули на яснім блакиті. Підніс голову могутній лев, появився з мушкетом запорожець, виринув на синім полі золотий плуг, а над ним оливну галузку несли два голуби з широко розпростертими крилами на небес просторі.

Одно лиш крило молодшого брата опадало вниз зомліле…

Дух часу

Оповідання було написане в 1883 році. Спочатку твір називався «Шумінська» і під цією назвою вперше був опублікований у 1887 році в жіночому альманасі «Перший вінок». Готуючи оповідання до повторного видання, Н. Кобринська заново відредагувала твір і заодно змінила його назву на «Дух часу». Під цією назвою оповідання увійшло у збірку творів Н. Кобринської «Дух часу. Оповіданя», що вийшла у Львові в 1899 році у видавництві «Українсько-руська видавнича спілка».

У 1887 році оповідання було перекладене на польську мову і надруковане в газ. «Dziennik Poznanski», XI.

Друкується за текстом видання: Наталія з Озаркевичів Кобринська Дух часу. Оповіданя. Львів, 1899 р.

Задля кусника хліба

Оповідання написане в 1884 році і того ж року було надруковане у львівському журналі «Зоря». Готуючи твір для збірки «Дух часу», авторка викреслила в ньому свою дописку про потребу вищої освіти для жінок, з допомогою якої нібито можна поліпшити їхнє економічне становище.

Оповідання подається у другій його редакції, за текстом видання: Наталія з. Озаркевичів Кобринська. Дух часу. Оповіданя. Львів. 1899 р.

Судія

Оповідання написане в 1884 році і вперше опубліковане в альманасі «Перший вінок» (1887 р.). Під цією назвою твір друкувався в збірці 1899 р. «Дух часу». У 1890 р. оповідання з’явилося чеською мовою в журн. «Kvety».

Подається за текстом видання: Наталія з Озаркевичів Кобринська. Дух часу. Оповіданя. Львів, 1899 р.

Янова

Оповідання було написане в 1885 році і вперше надруковане в журн. «Зоря» за 1886 рік під назвою «Як стара Янова їхала залізницею від Коломиї до Бурштина». Пізніше Н. Кобринська змінила назву на «Янова». Під цією назвою оповідання увійшло до збірки «Ядзя і Катруся та інші оповіданя» (Львів, 1904).

Друкується за текстом видання: Наталія Кобринська Ядзя і Катруся та інші оповіданя. Львів, 1904 р.

Виборець

Оповідання написане в 1889 р. Вперше видруковане в журн. «Зоря» за 1891 рік. Під цією ж назвою твір увійшов до