Стівен Кінг - Крізь час. Темна Вежа II

із такого неоковирно великого револьвера, мабуть, збіглося б півкварталу.

— Підніми, — наказав стрілець. — Повільно.

Жирдяй Джонні потягнувся до гаманця, а беручи його, голосно пукнув. 1 пронизливо скрикнув. З легким здивуванням стрілець зрозумів: чоловік помилково прийняв звук, із яким відійшли його гази, за револьверний постріл, і вирішив, що настав час помирати.

Підводячись, Жирдяй Джонні від сорому сильно зашарівся. На його штанях спереду розпливалася велика пляма.

— Поклади кошіль… тобто гаманець на прилавок.

Жирдяй Джонні виконав наказ.

— А тепер принеси патрони. До вінчестера. Сорок п'ятого калібру. І щоб твої руки ні на мить не зникали з мого поля зору.

— Мені треба полізти в кишеню. По ключі.

Роланд кивнув.

Поки Жирдяй Джонні відмикав і відчиняв вітрину, всередині якої стояли стоси коробок із набоями, Роланд розмірковував.

— Дай мені чотири коробки, — нарешті вирішив він. Він гадки не мав, навіщо йому стільки патронів, але спокуса просто мати їх була нездоланною.

Жирдяй поклав коробки на прилавок. Роланд відкрив одну з них, досі не ймучи віри, що це не жарт і не обман. Але в коробці були справжнісінькі кулі — чисті, блискучі, без поміток. Ними ніколи не стріляли, їх ніколи не перезаряджали. Він на якусь мить підніс один із набоїв до світла, потім поклав його назад у коробку.

— Тепер візьми пару цих кайданів.

— Кайданів?…

Стрілець звірився з «Мортциклопедією».

— Наручників.

— Містере, я не знаю, що вам треба. У касі…

— Роби, що я кажу. Негайно.

«Господи, це ніколи не кінчиться», — подумки простогнав Жирдяй Джонні. Відкривши інший відділ, він дістав звідти пару наручників.

— Ключ? — спитав Роланд.

Жирдяй Джонні виклав ключ до наручників на прилавок. Ключ тихенько цокнув. Один з непритомних копів раптом захрипів, і Джонні ледь чутно скрикнув.

— Повернись, — сказав стрілець.

— Ви ж не збираєтеся мене пристрелити, правда? Скажіть, що ні!

— Ні, — без жодного виразу сказав Роланд. — Якщо зараз ти повернешся до мене спиною. Але якщо ти цього не зробиш — пристрелю.

Жирдяй Джонні повернувся обличчям до стіни й голосно заридав. Звісно, чувак сказав, що не збирається його вбивати, але запах кримінальних розборів ставав надто сильним, щоби не звертати на нього уваги. А Джонні ще ж навіть вершки зняти не встиг. Його ридання перетворилися на притлумлене голосіння.

— Будь ласочка, містере, заради моєї матері, не вбивайте мене. У мене стара мати. Вона сліпа. Вона…

— Вона приречена мучитися: в неї син — боягуз із боягузів, — суворо мовив стрілець. — Зап'ястя разом.

Скиглячи, відчуваючи, що мокрі штани липнуть до паху, Жирдяй Джонні виконав наказ. Сталеві браслети вмить зімкнулися на його зап'ястях. Жирдяй не мав жодного уявлення, як цьому привидові вдалося так швидко перемахнуги через прилавок чи його обійти. Та й знати не хотів.

— Стій і дивися на стінку, поки я не дозволю повернутися. Якщо повернешся до того моменту, я тебе вб'ю.

Промінчик надії освітив душу Жирдяя Джонні. Може, цей бандит зовсім не збирається його кінчати. Може, він і не божевільний зовсім, а просто трохи прибацаний.

— Не повернуся, Богом клянусь. Усіма святими клянуся. Усіма янголами. Усіма арха…

— А я клянуся, що куля проб'є твою шию навиліт, якщо ти негайно не стулиш писок, — сказав привид.

І Жирдяй Джонні затих. Йому здавалося, що обличчям до стінки він простояв цілу вічність. Насправді ж минуло всього секунд двадцять, не більше.

Стрілець став навколішки, поклав револьвер продавця на підлогу, глянув, чи шмаркач поводиться чемно, потім перекотив двох копів на спини. Обидва досі були непритомні, але Роланд зрозумів, що рани не надто серйозні. Обидва стрільці дихали рівно. З вуха того, котрого звали Дилівеном, витекла тоненька цівка крові, та й по всьому.

Він знову метнув блискавичний погляд на продавця, а потім розстебнув і зняв зі стрільців портупеї. Потім, скинувши синій піджак Морта, надів кобури на себе. Зброя була не та, але все одно приємно відчувати, що вона є. Достобіса приємно. Це краще, ніж він міг собі уявити.

Два пістолети. Один для Едді, інший — для Одетти… коли і якщо Одетта буде готова до того, аби отримати зброю. Він знову надів піджак Джека Морта й опустив дві коробки набоїв у праву кишеню, ще дві — в ліву. Піджак, що раніше лежав бездоганно, тепер набув потворних форм. Стрілець підняв магнум продавця, набої поклав собі в кишеню штанів, а револьвер швиргонув у протилежний бік кімнати. Коли він вдарився об підлогу, Жирдяй Джонні аж підстрибнув, знову пискнув і випустив у штани ще трохи теплої вологи.

Стрілець підвівся і наказав Жирдяєві повернутися.

10

Коли Жирдяй Джонні ще раз поглянув на прибацаного в синьому костюмі й окулярах з золотою оправою, у нього відвисла щелепа. На якусь мить ним оволоділа впевненість у тому, що чувак, який зайшов до крамниці, перетворився на привида, поки він, Джонні, стояв до нього спиною. Жирдяю Джонні здалося, що в цьому чоловікові він бачить іншого, набагато реальнішого — одного з тих легендарних лицарів пістолета, про яких, коли він був малим, часто робили кіно й телепередачі: одного з хлопців типу Вайета Ерпа, Дока Голідея, Бутча Кесіді.

А тоді в очах йому прояснилося, і він зрозумів, що зробив той шаленець: забрав у лягавих пістолети і начепив їх на себе. Взагалі-то з костюмом і краваткою ефект мусив бути кумедним, але чомусь смішно не було.

— Ключ до кайданів на прилавку. Коли поссемени прийдуть до тями, вони тебе звільнять.

Він узяв гаманець, відкрив його і — о диво — поклав на скляну кришку прилавка чотири двадцятидоларові банкноти. А потім засунув гаманець у кишеню.

— Це за набої, — сказав Роланд. — Я вийняв із твого револьвера кулі і збираюся викинути їх на вулиці. Думаю, без гаманця і з незарядженим револьвером їм важче буде звинуватити тебе у злочині.

Жирдяй Джонні ковтнув слину. Не часто траплялися в його житті такі моменти, коли йому відбирало мову, але зараз був саме той випадок.

— А тепер скажи мені, де найближча… — Пауза. — …найближча аптека?

І тут Жирдяй Джонні допетрав — чи, принаймні, йому так здалося, — в чому заковика. Авжеж, цей чувак — наркаш. Ось відповідь. Не дарма він такий дивний. Мабуть, обдовбаний по самі вуха.

— За рогом є одна. На Сорок дев'ятій, за півкварталу звідси.

— Якщо брешеш, я повернуся і всаджу тобі в голову кулю.

— Не брешу! — закричав Жирдяй Джонні. — Господом Богом клянуся! Всіма святими! Рідною ненькою клянуся…

Але двері вже зачинялися. Жирдяй Джонні трохи постояв у повній тиші, не ймучи віри, що псих пішов.

А потім