Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

Рейна кружляла над велетнем і кидалась на нього зі списом щоразу, коли той звертав увагу на військо під своїми ногами. Її пурпуровий плащ тріпотів на вітру. Золоті обладунки сяяли. Полібот розмахував тризубцем та сіткою, але Скіпіо майже не поступався у спритності Аріону.

А потім Рейна помітила П’яту когорту, яка з орлом марширувала на допомогу. Вона була такою ошелешеною, що велетень ледве не збив її на землю, — на щастя, Скіпіо встиг ухилитись. Рейна зустрілась очима з Персі й усміхнулася до нього.

— Римляни! — Її голос залунав над полем битви. — Збирайся під орлом!

Напівбоги і чудовиська, усі як один, повернулись і витріщили очі на Персі, який мчав уперед на пекельному псі.

— Що? — заревів Полібот. — Що таке?

Персі відчув, як струмінь сили ринув крізь жезл штандарта у його тіло. Він здійняв орла і крикнув:

— Дванадцятий легіон Фулміната!

Грім струсив долину. Орел випустив сліпучий спалах світла. Тисячі блискавок-щупальців вирвались із золотих крил. Вони простягнулись перед Персі, наче гілля величезного смертоносного дерева, і почали пронизувати чудовиськ, перестрибуючи з одного на іншого, але оминаючи римські війська.

Коли блискавка згасла, Перша і Друга когорти опинились перед одним здивованим велетнем і кількома сотнями купок попелу. Центральна частина ворожого війська канула в небуття.

Вираз обличчя Октавіана був безцінним. Центуріон витріщився на Персі з потрясінням, а потім обуренням. Та коли його власна когорта здійняла радісні крики, йому не залишалось нічого, окрім як приєднатись до них: «Слава Риму! Слава Риму!»

Полібот стурбовано позадкував, але Персі розумів, що битва не завершена.

Четверту когорту досі оточували циклопи. Навіть Ганнібал уже ледве відбивався від чудовиськ. Чорна кевларова броня порвалась, і від напису залишилося тільки «он».

Ветеранів і ларів на східному фланзі відтискали до міста. Циклопська штурмова вежа продовжувала шпурляти вибухові зелені кулі на вулиці Рима. Горгони здихались велетенських орлів і тепер вільно літали над вцілілими кентаврами та земленародженими, закликаючи тих тримати стрій.

— Не здавати позицій! — волала Стено. — У мене є безкоштовні зразки!

Полібот заревів. Дюжина свіжих василісків випали з його волосся і забарвили траву в отруйно-жовтий колір.

— Гадаєш, це щось змінює, Персі Джексоне? Мене не знищити! Підходь, сину Нептуна. Я розтрощу тебе!

Персі спішився і простягнув штандарт Дакоті.

— Ти старший центуріон когорти. Подбай про нього.

Дакота закліпав очима, а потім гордо випрямився. Він облишив свій «Кул-Ейд» і взяв орла.

— Я носитиму його з честю.

— Френку, Хейзел, Тайсоне, — промовив Персі, — допоможіть Четвертій. Мені треба вбити велетня.

Він здійняв Анаклузмос, але перш ніж устиг ступити крок, над північними пагорбами залунали сурми. Ще одна армія з’явилась на гребні — сотні воїнів у чорно-сірій камуфляжній уніформі, озброєні списами та щитами. Поміж їхніх рядів їхали бойові автонавантажувачі — їхні загострені вили відблискували у вечірній заграві, а у заряджених арбалетах палали стріли.

— Амазонки, — промовив Френк. — Чудово.

Полібот розсміявся.

— Бачиш? Наше підкріплення прибуло! Сьогодні Рим паде!

Амазонки опустили списи й ринули вниз по схилу. Автонавантажувачі понеслись у бій. Велетнева армія радісно галасувала, поки амазонки не змінили напрямок і рушили прямо на неторканий східний фланг чудовиськ.

— Уперед, амазонки! — На найбільшому автонавантажувачі стояла дівчина, схожа на Рейну, тільки старша, у чорній бойовій броні з блискучим золотим поясом.

— Цариця Гілла! — промовила Хейзел. — Вона вижила!

Амазонська цариця закричала:

— На допомогу моїй сестрі! Знищити чудовиськ!

— Знищити! — бойовий клич її воїнів прокотився долиною.

Рейна підлетіла на пегасі до Персі. Її очі світились. А на обличчі було написано: «Просто зараз задушила би тебе в обіймах».

— Римляни! У наступ! — крикнула вона.

Битва перетворилась на цілковитий хаос. Амазонки і римляни насувались на ворога, наче сама Брама Смерті.

Але у Персі була своя ціль. Він вказав пальцем на велетня.

— Ти. І я. До кінця.

* * *

Вони зустрілись біля акведука, який дивним чином поки що безпечно переживав битву. Полібот це виправив. Він змахнув тризубцем і розбив найближчу цегляну арку, вивільнивши водоспад.

— Ну що ж, валяй, сину Нептуна! — з насмішкою промовив Полібот. — Покажи свою силу! Вода кориться твоїй волі? Зцілює тебе? Але я народжений протистояти Нептунові.

Велетень простяг руку під воду. Пройшовши крізь пальці, потік став темно-зеленим. Полібот кинув воду в Персі, який інстинктивно відкинув її силою думки. Рідина хлюпнулась на землю перед ним. З огидним шипінням трава на ній зів’яла і задимилась.

— Мій дотик перетворює воду на отруту, — промовив Полібот. — Нумо подивимось, що вона зробить із твоєю кров’ю!

Він жбурнув сітку на Персі, але той відкотився геть і спрямував водоспад велетню в обличчя. Поки Полібот нічого не бачив, Персі напав. Він встромив Анаклузмос у велетнів живіт, а потім висмикнув його і відстрибнув геть, залишивши чудовисько ревіти від болю.

Такий удар розкришив би будь-якого меншого чудовиська на пил, але Полібот тільки похитнувся і поглянув на золотий іхор, що тік з його рани. Поріз уже починав затягуватись.

— Гарна спроба, напівбоже, — проричав він...— Але я все одно тебе розтрощу.

— Спочатку спіймай.

Персі повернувся і помчав до міста.

— Що? — з недовірою закричав велетень. — Ти тікаєш, боягузе? Стій на місці й помри!

Персі не мав наміру робити щось із-поміж запропонованого. Він розумів, що не може вбити Полібота самотужки. Але у нього був план.

Він минув Місіс. О’Лірі, у роті якої звивалась горгона. Собака із. цікавістю поглянув на нього.

— Усе гаразд! — прокричав Персі й побіг далі. Велетень слідував за ним і кричав щось про «криваву розправу».

Персі перестрибнув скорпіона, що палав, і ледь встигнув ухилитися від циклопа, якого жбурнув Ганнібал. Краєм ока він побачив Тайсона, який забивав у землю земленародженого, наче цвях у дошку. Елла пурхала навколо нього, ухиляючись від снарядів та вигукуючи поради:

— Пах. Пах у земленароджених вразливий.

БАЦ!

— Чудово. Так. Тайсон знайшов його пах.

— Персі потрібна допомога? — вигукнув Тайсон.

— Ні, все добре!