Поліна Ташань - Хранителька темряви, Поліна Ташань

— Ти досі нічого не сказала щодо заручин. Я не вимагаю від тебе одразу відповісти, чи вийдеш ти за мене заміж, але, можливо, колись у далекому майбутньому ти б могла уявити нас разом?

Вона мовчала, навіть не знаючи чому.

— Не змушуй мене змушувати тебе озвучувати думки.

Здивована, Люсі повернула голову до нього.

— Ти мені погрожуєш? Справді?

— Як бачиш, — відповів він і лагідно огорнув її руку своєю. — Я з тобою щирий. — Він почав поволі погладжувати її долоню. — Прошу того ж самого.

Вона не стала прибирати руку, бо його ніжні доторки були надто приємними. Але що їй сказати? Як наважитися заговорити? Арон наче найкраща троянда на кущі, але, щоб до неї дотягнутися, потрібно пробратися крізь колючки. «Ти смілива, — нагадувала собі. — Будь сміливою. Цей вогонь тебе не обпалить».

— Я не можу нічого вирішити про заручини, доки не почую твою думку щодо дечого іншого.

Він підняв погляд з їхніх рук і подивився їй в очі.

— Я слухаю.

Глибоко вдихнувши, вона опустила голову й повела:

— Ароне, я не думаю, що тобі потрібна проклята дружина. Це серйозніше, ніж тобі здається. З часом прокляття почне забирати мій розум. Грегор у записнику зазначав, що відчутні зміни почалися вже з сорока. Він помер у сорок сім, тож я гадки не маю, скільки зможу протриматися, — відчувши, як до горла підступає клубок, Люсі підняла підборіддя й почала говорити швидше, — але я не хочу стати, як твій дід, і точно не хочу, щоб ти за цим спостерігав, бо ти мені небайдужий. — Вона зробила паузу й, дивлячись на нього, тихіше додала: — Якщо я почну втрачати контроль, я вб’ю себе. Десь далеко, щоб моє прокляття більше ніколи не знайшло собі нову жертву. І я не хочу, щоб моя смерть завдавала комусь болю, особливо тобі. Я не можу погодитися на заручини.

Закінчивши промову, вона поглянула йому в очі, намагаючись розпізнати емоції, але, здавалося, нічого не змінилося.

— Отже, підсумуймо, — спокійно сказав Арон. — Я кохаю тебе, а ти закохана в мене, але ти говориш «ні», оскільки вважаєш, що через прокляття не є мені гідною парою?

Приголомшена його реакцією, вона не одразу второпала, що це було запитання, але зрештою відповіла:

— Гадаю, так.

На обличчі Арона промайнула усмішка. Несподівано він повернувся, та став прямо перед нею. Надто, трясця, близько. Він узяв її іншу руку й обидві ніжно зімкнув у своїх долонях. Маленький місток між двома різними світами.

— Хрін тобі, Люсі Рендал. Я відхиляю твою відповідь. Не зараз, так колись згодом, але ти вийдеш за мене заміж, — він говорив з такою впевненістю, наче зазирнув у майбутнє й побачив це на власні очі. — Прокляття — не причина відмовлятися. Я знав, що ти проклята, ще до того, як зустрів тебе. Ба більше, я серйозно досліджував це питання, і на твої слова в мене є контраргументи! По-перше, Грегор Темний помер не через втрату розуму. Його вбили його ж Звірі. По-друге, він відкрив портал, бо пересварився з титанами, так що, фактично, його згубила самотність. А щодо мого діда, так він був лише заклиначем тіней, а вони більше страждають від прокляття, бо не можуть його контролювати, хіба не так?

— Так, — підтвердила Люсі, не відриваючи від нього очей.

— Отже, ймовірність того, що ти втратиш розум, насправді доволі низька, а навіть якщо це станеться, то зрозумій, що я тебе не покину. Якщо ти підеш, я піду з тобою. Це мій вибір — подобається він тобі чи ні.

На мить у неї потемніло перед очима — це мокріли сльози. Вона двічі кліпнула, і помутніння минуло, але не відчуття. Прокляття раптом втратило більшу частину своєї ваги. Ніби вона закувала його в каміння та скинула з мосту на дно Єдни. Якщо в неї й лишалися сумніви, то Арон їх добив. Знищив вщент і віддав вогню всі рештки.

— Тебе легко покохати, Ароне Бранадаре, — сказала Люсі, ледь-ледь піднявши куточок губ в усмішку. — Якби не я, це б зробила хтось інша, але… — На мить вона відвела погляд вбік та забрала свої руки з його теплих долонь. — Але я не хочу тебе відпускати. Пробач, я справді хотіла виявити милосердя й піти, але ти сам мене вмовив лишитися.

З виразу Арона здавалося, що її слова змусили заклинача розуму заплутатися у власних емоціях. Однак вона знала, як допомогти. Люсі без вагань захопила його обличчя в долоні, притягнула до себе й поцілувала. Спершу повільно та ніжно, але пристрасть було важко стримати, та й вона не те щоб намагалася. Люсі чи не вперше в житті повністю віддалася почуттям, цілком довіривши себе Арону. Він притиснув її до себе ближче, бажаючи зменшити відстань до неможливої та поглиблюючи поцілунок, що з кожною секундою ставав ще палкішим. Люсі відчувала, як нагрівалося її тіло. Як нагрівалося його тіло, роблячи повітря довкола таким гарячим, що було важко дихати. В якусь мить температура стала настільки високою, що їй довелося відірвати руки від його обличчя та відштовхнути хлопця. Коли він відійшов на два кроки назад, його сорочка раптом спалахнула на грудях в області серця.

— Це занадто? — спитав він, ледве дихаючи та навіть не відчуваючи вогню на собі.

Люсі ніяково дивилася на нього, шукаючи кращі слова, але на це не було часу, тож вона просто промовила:

— Трохи. Ти гориш.