Френк Херберт - Капітула Дюни, Френк Херберт

серед нас той, хто посміє крикнути “непотизм”? Тоді гляньте ще раз на його запис на нашій службі!»

Звуки Собору змінилися, більше наблизилися до рівня пристойності, очікуваного на зборах. Припинився вульгарний шум вимогливих голосів, що змагалися за увагу. Тепер вони припасовували свої промови до схеми, більше схожої на хорал, а все ж не зовсім співу. Голоси рухалися і пливли разом. Одраде це завжди здавалося визначним. Ніхто не диригував гармонією. Це відбувалося тому, що вони були Бене Ґессерит. Природно. Це єдине пояснення, якого вони потребували. Так діялося, бо вони напрактикувалися пристосовуватися одна до одної. У їхніх голосах відбувався танець щоденних рухів. Попри минущі непорозуміння, вони були партнерами.

«Мені бракуватиме цього».

— Можна детально передбачити болісні події, та цього ніколи не достатньо, — сказала вона. — Хто знає це краще за нас? Є серед нас та, що не вивчила б уроку Квізац Хадераха?

Пишномовність зайва. Лихе віщування не має змінити нашого курсу. Це змусило Беллонду мовчати. Бене Ґессерит були цивілізованими. Не дикунами, що нападали на гонця з поганими вістями. Принижувати посланця? («Хто чекав би чогось корисного від такої особи?») Це схема, якої слід уникати за всяку ціну. «Змушувати замовкнути тих, хто приносить недобрі вісті, думаючи, що глибока тиша смерті знищить ці вісті?» Бене Ґессерит знали краще! «Смерть робить голос пророка гучнішим. Мученики насправді небезпечні».

Одраде стежила, як рефлексивне усвідомлення поширюється кімнатою, дістаючись навіть найвищих рівнів.

«Сестри, ми вступаємо в тяжкі часи і мусимо це прийняти. Навіть Мурбелла це знає. А тепер вона знає, чому я так прагнула зробити з неї Сестру. Ми всі це знаємо так чи так».

Одраде обернулася і глянула на Беллонду. Жодного розчарування. Белл знала, чому вона не потрапила до числа обраних. «Це наш найкращий курс, Белл. Інфільтруватися. Захопити їх, перш ніж вони здогадаються, що ми робимо».

Звівши погляд на Мурбеллу, Одраде побачила шанобливе розуміння. Мурбелла почала отримувати перші пайки добрих порад від Інших Пам’ятей. Маніакальна стадія минула, вона навіть наново відчула прихильність до Дункана. Можливо, із часом… Бене-ґессеритський вишкіл гарантував, що вона сама судитиме Інші Пам’яті. Ніщо у Мурбеллиній поставі не казало: «Залиш свої паршиві ради собі!» Вона мала історичні порівняння і не могла уникнути їхнього очевидного послання.

Не маршируй вулицями з іншими, що поділяють твої упере­дження. Гучні крики часто найлегше проігнорувати. «Ось що я маю на увазі — глянь на тих, що викрикують вміст своїх дурних голів! Хочеш мати щось спільне з ними?»

Я казала тобі, Мурбелло. А тепер суди сама. «Щоб створити зміни, мусиш знайти точки опори важелів і привести їх у дію. Стережися сліпих вуличок. Пропозиція високих посад — це звичний спосіб відволікти увагу тих, хто марширує. Не всі точки опори важелів містяться у владних кабінетах. Часто вони приховуються в економічних і комунікаційних центрах, і, доки ти цього не знаєш, із владних кабінетів немає жодної користі. Навіть лейтенанти можуть змінити наш курс. Не змінюючи рапорти, а приховуючи небажані накази. Белл відкладає накази, доки вважає їх неефективними. Інколи я віддаю їй накази з цією метою — щоб вона могла грати у свою гру відволікання. Вона це знає, а все ж веде свою гру. Знай це, Мурбелло! А після Поділу дуже ретельно вивчи мій виступ».

Гармонію було здобуто, але за певну ціну. Одраде дала знак, що Собор закінчено, добре знаючи, що не на всі питання дано відповідь, не всі їх навіть і поставлено. Але непоставлені питання профільтровано Белл, тут вона й потрактує їх, як належить.

Найпильніші серед Сестер не питали. Вони вже знали її план.

Покидаючи Велику Спільну Залу, Одраде відчула, що приймає повне втягнення в ухвалені нею рішення, вперше розпізнаючи попередні вагання. Були й шкодування, та про них знатимуть лише Мурбелла й Шіана.

Ідучи за Беллондою, Одраде думала про «місця, куди я ніколи не потраплю, про речі, яких ніколи не побачу, окрім як їхнє відображення в житті когось іншого».

Це була форма ностальгії, сконцентрованої на Розсіянцях, і розуміння цього пом’якшило її біль. Там містилося надто багато всього, щоб його побачила одна особа. Навіть Бене Ґессерит зі своїми нагромадженими пам’ятями не могли сподіватися піймати це все, включно з кожною цікавою деталлю. Повернення до грандіозних задумів. Велика Картина, Головна Течія. «Спеціальність мого Сестринства». От основи того, чим займалися ментати: схеми, рухи течій, те, що несуть ці течії, і куди вони пливуть. Наслідки. Не карти, а потоки.

«Я принаймні зберегла в первісній формі ключові елементи нашої демократії, контрольованої судом присяжних. Одного дня мені можуть за це подякувати».

***

Шукай свободи — і станеш в’язнем своїх жадань. Шукай дисципліни — і знайдеш свою свободу.

Кодекс

— Хто очікував, що повітряний механізм поламається?

Раббі не адресував цього питання комусь конкретному. Сидів на низькій лаві з притиснутим до грудей сувоєм. Зміцнений сучасними засобами сувій однаково був старим і ламким. Раббі не мав певності щодо часу. Імовірно, середина ранку. Вони нещодавно поїли, можна сказати — поснідали.

— Я очікував.

Здавалося, він звертався до сувою.

— Пасха прийшла й відійшла, а наші двері були зачинені.

Підійшла Ребекка, стала над ним.

— Прошу, Раббі. Як це допоможе Джошуа в його праці?

— Нас не покинули, — промовив Раббі своєму сувоєві. — Ми самі сховалися. Якщо нас не можуть знайти чужинці, де знайде нас той, хто міг би нам допомогти?

Зненацька він прошив Ребекку поглядом, його очі за окулярами скидалися на совині.

— Чи не ти принесла нам зло, Ребекко?

Вона знала, що він має на увазі.

— Сторонні завжди думають, що у Бене Ґессерит є щось нечестиве.

— То тепер я, твій Раббі, Сторонній?

— Ти сам відсторонився, Раббі. Я говорю з погляду Сестринства, а це ти спонукав мене йому допомогти. Те, що вони роблять, часто нудне. Одноманітне, але не зле.

— Я спонукав тебе допомогти? Так, я це зробив. Вибач мені, Ребекко. Якщо до нас приєдналося зло, я це зробив.

— Раббі! Припини це. Вони розлогий клан. А все-таки зостаються аж надто чутливими і зберігають свій індивідуалізм. Чи розлогий клан нічого для тебе не значить? Чи моя гідність тебе ображає?

— Скажу тобі, Ребекко, що мене ображає. Я власноруч навчив тебе триматися книг, інших, ніж… — Він здійняв сувій, наче це був кийок.

— Не в книгах річ, Раббі. Ох, вони мають Кодекс, але це тільки збірка приписів. Деякі придатні,