Кассандра Клер - Місто кісток

А крила виглядали такими справжніми, що вона захотіла відчути їхню м’якість під своїми пальцями. Клері провела рукою по малюнку…

І відразу вихопила руку, вражено розглядаючи малюнок. Пальці торкнулися не сухого паперу, а м’якого пуху з пір’їн. Її очі спинилися на рунах, які вона надряпала в кутку сторінки. Вони сяяли, немов намальовані Джейсовим стилом.

Серце Клері голосно гупало. Якщо руна змогла оживити картину, значить…

Не відриваючи очей від малюнка, Клері намацала олівці. Затамувавши подих, вона розгорнула нову, чисту сторінку етюдника і швидко почала малювати першу річ, яка спала на думку, – кавове горня, що стояло на тумбочці біля ліжка. Згадуючи заняття з натюрморту, Клері промальовувала кожну дрібницю: затертий обідок, тріщину на ручці. Малюнок вийшов надзвичайно детальний. Керуючись інстинктом, Клері схопила чашку, поставила її на папір і почала старанно креслити там руни.

Розділ 18
Чаша Смерті

Джейс лежав у ліжку і вдавав, що спить (для нього ж краще), але гучний стукіт у двері все-таки вивів його з себе. Кривлячись, він насилу виліз з ліжка. Хоча він добре тримався в оранжереї, але все тіло ще боліло після вчорашньої пригоди.

Джейс чудово знав, хто так наполегливо стукає. Напевне, Саймон знову перетворився на пацюка. Але цього разу нехай залишається клятим гризуном хоч назавжди – Джейс Вейленд і пальцем не поворухне.

Клері притискала до себе етюдник, з рудих кіс повибивалися пасма волосся. Джейс прихилився до одвірка, намагаючись не зважати на викид адреналіну, спровокований її виглядом. Він уже не вперше ставив собі те ж саме запитання: «Чому?» Ізабель користувалася своєю красою так само вміло, як і батогом; Клері ж узагалі не розуміла, наскільки вона вродлива. Можливо, саме тому.

Джейсові спала на думку лише одна причина, з якої вона могла прийти сюди. Хоча це було б безглуздям після всього, що він їй наговорив. Слова наче зброя – цього навчив його батько. І Джейс хотів вразити її болючіше, ніж будь-яку іншу дівчину. Власне, він узагалі ніколи не образив жодної дівчини перед цим. Зазвичай, він просто хотів заволодіти ними, а пізніше хотів, щоб йому дали спокій.

Джейс навмисне заговорив тоном, який вона ненавиділа:

– Навіть не кажи мені, що Саймон перетворився на оцелота, і ти хочеш, щоб я знову тобі допоміг, доки Ізабель не зробила з нього хутряну накидку. Почекай до завтра, сьогодні я вже в неробочому стані. – Він тикнув пальцем на свою блакитну піжаму з діркою на рукаві. – Бачиш? Піжама.

Здавлося, Клері не чула його:

– Джейсе, це дуже важливо.

– Тільки не кажи, що тобі терміново захотілося помалювати. Якщо потрібен оголений натурщик, то я не в тому настрої. Звернись до Годжа, – і додав: – Кажуть, він на все згоден, лише б…

– Джейсе! – Клері перебила його, вона майже верещала. – ЗАТКНИСЯ хоч на секунду і вислухай мене!

Хлопець вражено закліпав.

Клері глибоко вдихнула і подивилася на нього. В її очах світилася непевність. А Джейса переповнило незнайоме досі почуття: потреба обійняти її та переконати, що все добре. Але юнак просто стояв, знаючи з досвіду, що «все добре» буває дуже рідко.

– Джейсе, – промовила Клері так тихо, що він нахилився, щоб розчути її слова. – Здається, я знаю, де мама сховала Чашу Смерті. Вона в картинці.

– Що?! – Джейс витріщився на Клері так, ніби вона зізналася, що в коридорі бачила одного з Безмовних Братів, що виробляв акробатичні трюки в чому мати народила. – У сенсі «сховала в картині»? Всі картини у вас вдома були видерті з рам.

– Знаю. – Клері зиркнула на спальню позаду нього. Там нікого не виявилося. Вона полегшено зітхнула. – Можна увійти? Хочу тобі щось показати.

Джейс відійшов від дверей:

– Якщо в цьому є потреба.

Вона присіла на край ліжка, тримаючи етюдник на колінах. Одяг, у якому Джейс був раніше, безладно лежав на ковдрі, але назагал спальня виглядала такою ж охайною, як келія ченця. На стінах не було ані картин, ні плакатів, ні фотографій друзів або родичів. Ліжко було ідеально застелене білосніжною ковдрою. Зовсім не схоже на кімнату підлітка.

– Ось. – Клері гортала сторінки, допоки не зупинилася на сторінці із зображенням кавового горнятка. – Подивися на це.

Відсунувши футболку, що лежала на ковдрі, Джейс сів поруч із дівчиною.

– Кавове горня.

– Я знаю, що це кавове горня! – у голосі Клері відчулося роздратування.

– Не можу дочекатися, коли ти намалюєш щось складніше, наприклад Бруклінський міст чи омара? Пришлеш мені музичну телеграму.

Вона проігнорувала це.