Джон Гришем - Острів Каміно

за готівку номер на третьому поверсі. У вікні він установив маленьку камеру, спрямовану на вхід у магазин Ґастона. Зображення транслювалося на його айфон, з екрана якого він не зводив очей у номері готелю «Делакруа» на вулиці Сени за рогом. Ноель стежила з номера в готелі «Бонапарт». На ліжку поряд із нею лежали п’ять рукописів, розкладені по різних сумках.

Об 11:00 вона вийшла з номера із сумкою для шопінгу й попросила на стійці реєстрації, щоб покоївки не заходили в її номер, бо там спить її чоловік. Покинувши готель, вона перейшла через дорогу й зупинилася біля вітрини бутика. Брюс пройшов повз і, не зупиняючись, узяв у неї сумку. Ноель повернулася у свій готельний номер, щоб вартувати решту рукописів і стежити за тим, що відбувається у крамниці Ґастона.

Брюс наблизився до фонтану перед церквою Сен-Сюльпіс і якийсь час ходив туди-сюди, намагаючись змішатись із натовпом туристів і збираючись із силами. Наступні кілька годин кардинально змінять його життя. Якщо він потрапить у пастку, то полетить додому в кайданках і надовго сяде у в’язницю. Але якщо все пройде як слід, він стане справжнім багатієм, і знатиме про це лише Ноель. Він пройшов кілька кварталів, увесь час петляючи, ніби бажаючи зайвий раз переконатись, що за ним не стежать. Нарешті настав час для обміну.

Брюс увійшов у книгарню й побачив, що Ґастон розглядає старий атлас, удаючи, ніби зайнятий, але насправді стежачи за вулицею. Відвідувачів не було, а своєму помічникові Ґастон дав вихідний. Вони з Брюсом пройшли в його захаращений кабінет у задній частині магазину. Брюс дістав кедровий ящик і витяг із нього архівний футляр:

— Перший рукопис, «По цей бік раю».

Ґастон обережно торкнувся верхнього аркуша й сказав англійською:

— Ніби порядок.

Брюс вийшов із крамниці і, зачинивши за собою вхідні двері, позирнув в обидва боки вулиці, а тоді якомога невимушеніше покрокував геть. Ноель, що стежила за зображенням із камери на смартфоні у своєму номері в готелі «Пруст», нічого підозрілого не побачила.

Використовуючи мобільний телефон із передплатою, Ґастон набрав даний йому номер банку Credit Suisse у Женеві й повідомив, що відбулася перша поставка. Згідно із вказівкою Брюса, викуп чекав на спеціально відкритому кодованому рахунку в цюрихському банку. Першу частину грошей, як було домовлено, переказали на кодований рахунок у банку AGL у Цюриху, а звідти їх одразу було переведено на інший кодований рахунок у люксембурзькому банку.

Брюс повернувся у свій готельний номер, відкрив ноутбук і отримав електронною поштою підтвердження двох грошових переказів.

Перед Ґастоновою крамницею зупинився чорний «Мерседес», і з нього вийшов Томас Кендрік. Він зайшов усередину й менш ніж за хвилину вийшов уже з рукописом, після чого відразу попрямував до свого офісу, де на нього чекали доктор Джеффрі Браун і ще один бібліотекар із Принстона. Вони відкрили футляр і благоговійно подивилися на свій скарб.

Треба було зберігати терпіння, проте очікування було майже пекельним. Брюс, переодягнувшись, вирушив у довгу прогулянку. У кафе просто неба на Рюдез-Еколь у латинському кварталі йому насилу вдалось увіпхнути в себе салат. За два столики від нього сіла випити кави Ноель. Вони жодного разу не поглянули одне на одного, і невдовзі Брюс пішов, прихопивши дорогою рюкзак, який Ноель поклала на вільний стілець поруч. Кілька хвилин по першій Брюс знов увійшов у Ґастонову крамницю і з подивом побачив, що той розмовляє з клієнтом. Брюс неквапно попрямував до кабінету, де поклав рюкзак на письмовий стіл. Коли Ґастон звільнився, вони разом відкрили другий кедровий ящик і поглянули на другий рукопис із нерозбірливим почерком Фіцджеральда.

— Роман «Прекрасні й приречені», опублікований у 1922 році— це, можливо, його найслабший твір.

— Ніби все гаразд,— промовив Ґастон.

— Телефонуйте, — сказав Брюс і вийшов.

За п’ятнадцять хвилин грошові перекази надійшли на потрібний рахунок. Невдовзі по тому біля магазину зупинився той самий чорний «Мерседес», і Томас Кендрік забрав у Ґастона другий рукопис.

Третім за порядком публікації був «Ґетсбі», але Брюс вирішив приберегти його наостанок. Його статок зростав на очах, але він досі хвилювався щодо фінального етапу обміну. Наступна зустріч із Ноель відбулася в Люксембурзькому саду, де вона чекала на лавці в тіні в’яза, а поруч із нею лежав коричневий паперовий пакет із назвою пекарні, з якого задля переконливості стирчав краєчок багета. Брюс відламав його, закинув до рота і, почавши жувати, попрямував до Ґастонової крамниці. Він зайшов туди о 14:30, передав своєму другові пакет із залишками багета й рукописом «Ніч лагідна» і пішов назад.

Брюс вирішив трохи підстрахуватися й заплутати слід, тому третій переказ мав надійти на рахунок у філії Deutsche Bank у Цюриху, а звідти — на кодований рахунок у лондонському банку. Коли перекази було підтверджено, цифра, у яку оцінювався його статок, стала вже восьмизначною.

До крамниці знов під’їхав Кендрік і забрав третій рукопис. Доктор Джеффрі Браун, що чекав у своєму кабінеті, не тямив себе від щастя, бачачи, як колекція зростає.

Четвертий рукопис — «Останнього магната»,— захований у спортивній сумці Nike, Ноель привезла в польську книгарню на бульварі Сен-Жермен. Поки вона проглядала там полиці, Брюс забрав у неї сумку й за чотири хвилини дістався пішки до книгарні Шапеля.

Швейцарські банки закривалися о п’ятій. За кілька хвилин до четвертої Ґастон подзвонив Томасові Кендріку й повідомив, що виникли деякі ускладнення. За «Ґетсбі» його знайомий хотів отримати гроші авансом. Кендрік зберіг витримку, але заявив, що