Джон Гришем - Адвокат негідників

ставитиму на неодностайність журі. Треба знайти одного чи двох присяжних, які могли б проявити деяке співчуття.

Довгі години, за доставленими кепськими суші і літрами зеленого чаю, ми ретельно аналізуємо кожного потенційного присяжного.

10.

Ніхто не дзвонить посеред ночі; не дають про себе знати ні Арч Сванджер, ні Нейт Спуріо. Жодної звістки від Мосса Корґана. Виходить, мою чудову версію угоди не дуже й обговорювали. Коли сходить сонце, я сиджу за комп’ютером, відповідаю на електронні листи. Вирішую написати Джудіт. Пишу таке: «Чому ти не перестаєш воювати? Ти програла вже стільки битв, і цю також програєш. Єдине, що тобі вдасться довести — наскільки ти абсурдно вперта. Подумай про Старчера, не про себе». Відповідь буде передбачувано різкою і добре продуманою.

Напарник підвозить мене до торгового центру в передмісті. Єдиний відчинений магазин — крамниця бейглів, в якій незаконно дозволено курити. Власник — літній грек, який помирає від раку легенів. Його племінник має посаду в мерії, тож інспектори з охорони здоров’я не докучають перевірками. Це місце славиться міцною кавою, справжнім йогуртом, непоганими бейглами і завісою густого синюватого сигаретного диму, що нагадує ті недавні часи, коли звичайною справою було їсти в ресторані, в той час як за сусіднім столиком хтось смалив. Зараз важко повірити, що ми таке терпіли. Нейт Спуріо викурює дві пачки за день, тож йому до вподоби це місце. Перед самим порогом роблю глибокий вдих, наповнюю легені чистим повітрям, заходжу всередину і бачу за столиком Нейта з кавою й газетою, з кутика рота стирчить свіжа сигарета «Салем». Він показує на стілець і відкладає газету.

— Кави хочеш? — питає він.

— Ні, дякую. Вже напився.

— Як там справи?

— Ти маєш на увазі життя загалом чи запитуєш щодо процесу Запате?

— Відколи це ми говоримо про життя загалом? — бурчить він, силувано посміхаючись.

— А й справді. Від Манчіні нічого не чути. Якщо він йде на угоду, то з його поведінки цього зовсім не скажеш. І досі пропонує п’ятнадцять років.

— З ним працюють, але ти ж знаєш, як той засранець любить славу. Зараз він почувається, як на сцені, а для нього це найважливіше.

— То Рой Кемп не здався?

— Можна так сказати. Він смикає за всі ниточки, які знаходить. Він у відчаї — і не сказав би, що я його звинувачую. А ще він ненавидить тебе, бо вважає, що ти приховуєш інформацію.

— Треба ж таке. Мені шкода. Перекажи йому, що я його також ненавиджу за те, що він викрадав мою дитину, але нічого особистого. Якщо він добереться до мера, який може добратися до Манчіні, то ми зможемо домовитись.

— Слухай, ну це в процесі. У русі.

— Ну то варто цей рух прискорити. Ми саме обираємо присяжних, і, судячи з того, що я почув і побачив, у мого хлопця великі проблеми.

— Я тебе почув.

— Дякую. Ми можемо завтра почати викликати свідків, а їх небагато. До п’ятниці це може закінчитись. Угоду треба укладати швидко. П’ять років, окружний виправно-трудовий заклад, раннє умовно-дострокове звільнення. Ясно, Нейте? Чи всі дійові особи розуміють умови угоди?

— Ясно як день. Нічого складного.

— То скажи їм, щоб діяли. Ці присяжні можуть запроторити мого хлопця за ґрати.

Він виймає з рота сигарету, вдихає на повні груди й питає:

— Ти ввечері будеш неподалік?

— Думаєш, я їду з міста?

— Можливо, нам треба буде переговорити.

— Неодмінно, але зараз мушу поспішати. Процес у мене зараз такий, що ми вишукуємо, кого б із присяжних підкупити.

— Не розчув ані слова, хоч, якщо чесно, я не дивуюся.

— Побачимось, Нейте.

— Залюбки.

— І тобі треба кинути курити.

— Слухай, про себе потурбуйся. У тебе своїх проблем вистачає.

11.

Повільно запізнюється в суд, що, з одного боку, не так уже й нечувано, адже вона — суддя, і без неї нічого не почнеться. З іншого боку, це помітний етап її кар’єри, і можна було б очікувати, що вона прибуватиме раніше, щоб посмакувати цей момент. Та я давним-давно