Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Пригодницькі книги » Володимир 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Володимир" автора Семен Дмитрович Скляренко. Жанр книги: Пригодницькі книги.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 104 105 106 ... 164
Перейти на сторінку:
чулись розмови, десь народилась у темряві, покотилась над плесом тужна пісня, понад берегом і вище, на кручах, згасали вогнища, в полі на конях, вище ж і нижче від стану на насадах стала на чоті сторожа.

І раптом у тиші пролунав один голос, до якого приєднався другий, третій:

- Дивіться, дивіться на небо!

Усі дивились на пониззя, де раніше висіла, а тепер уже розійшлася громада хмар, - там, у небі, починаючись широким хвостом від Волосіні і простягаючись гострим списом майже до обрію, сріблясто переливалась дивна зоря* (*Комета 989 року.) .

Втім, це була не зоря - високо в небі серед інших зір, затьмарюючи їх, висіла зоря-хмарина, вона світилась, сяяла таким блиском, що враз окреслились Дніпро, темні лодії на воді, береги й кручі, люди, що стояли там і дивились на небо.

Ці люди - і прості вої, і вся старшина - були вкрай схвильовані й стурбовані, бо ніколи до цього такого не бачили, - на лодіях, скрізь по березі, на кручі, де біля шатра стояв з старшою дружиною князь Володимир, у ці хвилини всі мовчали, але кожен думав, що віщує Русі й усім людям це знаменіє, проти кого спрямований спис, який висить у небі?

- Небо благословляє нас, - промовив, звертаючись до старшини, князь Володимир. - Зоря вказує на Херсонес. Ми переможемо!

І вже скрізь на березі ворушились, гомоніли, говорили збудженими, бадьорими голосами вої:

- Зоря вказує на Херсонес! Нашій раті буде удача... Далекі, забуті предки, які вони були безпорадні й безсилі, коли бачили перед собою таємничі зорі, ставали свідками народження й загибелі далеких світів, плину дивних, небачених світил! Щастя в тому, що вони, хоч і не знали, й не розуміли одвічних сил світу, а також і неба, світил, дуже твердо стояли на тій землі, де їм доля судила жити, вони берегли її й були добрими господарями цієї землі.

Ще через тиждень лодії князя Володимира дійшли до гирла Дніпра, підняли тут вітрила й, обминувши довгу косу, що стрілою виходила в море, полетіли на південь, до Кліматів.

Їм щастило. Над морем у цей час стояла добра година, удень повівав легкий вітер з півночі, вночі він завертав зі сходу - від розпеченої сонцем землі Кліматів - або й зовсім стихав, і тоді вої брали в руки весла.

Воям допомагало, здавалося, саме небо - уночі на небі увесь час, коли вони їхали Дніпром, а далі і в морі, високо над ними висіла зоря-хмарина, яку вперше побачили нижче порогів, вона сяяла в небі, освітлювала їм шлях...

Вони пливли в широкому, безбережному морі, раз і другий зустріли кілька хеландій херсонітів, на світанні третього дня побачили далеко на обрії вузеньку смужку землі - то, либонь, був мис Парфенія в Кліматах. Князь Володимир велів одразу ж завернути далі в море - за цим мисом була Керкентида* (*Керкентида - сучасна Євпаторія.), що захищала Херсонес з півночі, там завжди стояли кораблі ромеїв. І лодії незабаром опинились у чистому морі, тепер вони пливли просто до берегів Херсонеса.

Наступної ночі вої побачили на далекому сході вогні - там у кількох місцях високо в небо сягали, освітлюючи знизу хмари, вогняні стовпи. Це був знак, що вої-вершники пробились через Хозарську переправу, посуваються в Кліматах, заходять зі сходу до Херсонеса.

На світанні повіяв з моря й туго нап'яв вітрила на лодіях свіжий вітер, і тоді ж вої князя Володимира побачили Херсонес - жовті стіни його, вежі, позолочені бані церков, що височіли над самим морем, у затоці Символів на схід від города видно було щогли багатьох ромейських кораблів.

Князь Володимир знав, що в давні часи вихід із затоки Символів перетинався на ніч залізними цепами, нині цепи ці лежали на дні затоки, тому він велить сотні лодій залишитись у морі, а сам з другою сотнею летить на високій хвилі прямо до затоки Символів.

Це був зухвалий, сміливий наскок; у тихій затоці на хеландіях усі спали, коли лодії руські налетіли, стали поряд з хеландіями, а з них почали вискакувати з мечами в руках вої, вже пізно було щось робити й оборонятись, ромеям лишалось тільки кричати, волати.

Крик з затоки долинув до города. Уже розвиднілось, сторожа на стіні побачила безліч ворожих лодій у морі, немало лодій стояло і в затоці Символів, а руські вої з мечами й списами в руках уже поспішали до стін Херсонеса.

Але взяти навальне город не пощастило - на стіни його висипала й почала метати стріли сторожа, перед воями, що встигли добігти до воріт праворуч від вежі Зенона, впала з величезним грюкотом і тріском катаракта* (*Катаракта - залізні грати.) - город Херсонес замкнувся.

Як на той час, город Херсонес вважався міцною, майже неприступною фортецею. Він займав невелику площу - двоє поприщ вздовж, набагато менше впоперек, стояв між двома затоками на мисі, що виходив далеко в море, навкруг города в різні часи з великих брил тесаного каменю побудовано було дві стіни - головна й передня, що називалась протейхизмою, на рогах стіни височіли вежі, з них одна біля самих воріт города - вежа Зенона. Усі ворота, що виходили до затоки Символів, до моря, й на заході до некрополя* (*Некрополь - город мертвих, кладовище.), були зроблені з дуба, оббиті міддю й залізом, позад них почеплені були ще й катаракти.

Жити в цьому городі його мешканцям було тіснувато, поділені на квадрати рівними вузькими вулицями, будинки тут ліпились, як клітинки в вощині, один до одного, західна й південна частина города, де містились у хижах, землянках і просто неба ремісники, рибалки, вантажники, нагадували мурашник.

Тільки в північній частині города, що виходила до моря, жити було просто й дозвільне - там стояли впритул один до одного великі двоповерхові будинки багатіїв, містились терми, гімнасії* (*Терми - бані, гімнасії - будинки для фізичних вправ.), стояли великі храми, а на високій скелі над морем базиліка - довга відкрита будівля, дах якої підпирали колони, підлоги вкривали чудові мусії, скрізь милували зір мармурові статуї, які стояли також і обабіч сходів, що вели до моря.

Город-фортеця, це так, але фортецею був і кожен дім багатого херсоніта, вікна їх виходили не на вулицю, а в двір, у дворах були льохи, де стояли піфоси* (*Піфоси - високі глиняні глеки.) з вином, діжки з солоною рибою, в кутку двору, під землею, звичайно містилась і цистерна, в якій херсоніт збирав дощову воду.

Цистерн

1 ... 104 105 106 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володимир», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володимир"