Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

***

Ланар приносить із собою новини, важливіших за які поки що не було. Пенсі конче потрібен цей руїнник — живим і бажано неушкодженим. Він має бути здатний сказати, що їй зробити, пояснити, як їй бути і як допомогти Кейрі. Якщо потрібно, вона проведе його туди, куди він скаже, і дасть йому те, що він захоче. Вона вмовить його або залякає, якщо він не захоче допомагати. 

Пенсі нудить від своїх думок, вона не знає, на що здатна, у яку прірву готова провалитися заради доньки. Все ж таки права була Ланалейтіс: люди завжди думають про свою вигоду. Вона нітрохи не краща за інших, нічим не відрізняється у своїх прагненнях від Тоннора. Хіба що засобами, які готова використати, але егоїстичне бажання отримати щось для себе у них однакове.

«Крило справедливості» не поспішає. Спочатку з'являється оголошення про те, що такий-сякий Алар Тоннор претендуватиме на звання Щасливця. Згодом вони розсилають детальні запрошення, де і коли відбуватиметься презентація Тоннора, в усі союзні доми й особисто мисливцям, які залишили адресу проживання у вільному доступі. Лист із запрошенням приходить також батькам. Пенсі так само дуже цікаво, чи чекає подібний лист на неї в Тамарі? Але спеціально їхати і перевіряти, вона не готова. 

Потім з'являються чутки, що такий-сякий Алар Тоннор привезе показати старійшинам у якості трофея щось моторошне, щось таке, якого ніхто ще не бачив. Учасники загонів, які входять до «Крила», загадково мовчать і роздратовано закочують очі, коли їх починають розпитувати. Що з цього постановка, а що — справжні емоції, розібрати не так вже й легко. Пенсі бачить зацікавленість інших мисливців, але що її підживлює, не розуміє до кінця. Окрім таємничих чуток і демонстративного мовчання, від людей Тоннора нічого не добитися.

За тиждень до зазначеної в оголошенні дати Пенсі починає відчувати занепокоєння. А чи не занадто вони поквапилися, чи не помилилися? Раптом у Тоннора немає ніякого руїнника або той не дожив до потрібної дати? Можливо, взагалі треба було рятувати того руїнника весь цей час, не чекаючи ніяких зборів. Але, на жаль, дізнатися, звідки перевозитимуть загони «Крил» загадкову дивність, майже неможливо. Незважаючи на велику кількість учасників у спільноті Тоннора, знають про місцезнаходження здобичі небагато людей, тільки вірні йому підлеглі. І скільки раз брати не випитували би у інших мисливців цю інформацію, а сестра не переглядала документи союзу, жодного натяку на місце вони не знайшли.

Час біжить, і за вікнами все чіткіше стає зрозумілим: що починається літо. Пенсі сумує за тишею і простотою побуту у звичайному прибережному містечку. Тамарі зараз виглядає на диво гарно: все у цвітінні й зелені, пахне і морем, і квітами фруктових дерев. Вранці долинають крики рибалок, які збирають улов. Потім чути торговців з ринку неподалік: їм потрібно продати все молоко і продукти, які так швидко псуються на сонці, — от вони і стараються, нагадують господиням, що пора купити свіженького. Потім біля паркану почнуть гратися сусідські діти. А ближче до вечора на подвір'ях співають пісні, а у повітрі відчувається легкий запах браги. 

У сутінках Пенсі зазвичай збирає пряні рослини з грядки, дістає з полиці темну пляшку з трав'яним лікером, додає шиплячу воду зі свердловини в сусідньому ліску і шматочки льоду. Змішавши все так, як їй заманеться, в пузатому скляному графині, вона пригощає пані Каліс сумішшю або сідає з келихом наодинці в саду, вдихаючи запах остигаючої землі, морської солі та зелені.

В столиці ж забагато будинків, галасу і людей: вийти погуляти з донькою ніде, крім як на задньому дворі. І якщо взимку ріжки цілком можна було прикрити шапкою, то влітку Кейрі спекотно, товста пов'язка на голові викликає питання в сторонніх, а ще вона постійно сповзає на очі або злітає з голови, бо Кейра дуже активна дитина, їй все цікаво. Пенсі через те нервує, і Кейра ходить незадоволена, бо сидить дома в таку гарну погоду, але нічого вдіяти з цим не можна. З кожним днем напруга всередині Пенсі і в мисливській спільноті дедалі сильніше. Але час очікування потроху тане — і ось вже треба збиратися у дорогу, щоб нарешті дізнатися, що саме задумав Тоннор

Вони всією сім'єю виїжджають заздалегідь, шлях не особливо довгий, але влітку тут занадто багато подорожуючих. І це не враховуючи постійних жителів і торговців. Мабуть тому «Крило справедливості» не ризикує їхати зі здобиччю до столичного союзного дому. Вони облаштовуються в поселенні неподалік, біля кордону місцевого Чорного лісу, який ще називають «столичними угіддями». Тут вже не той простий, але небезпечний Чорний ліс, а місце для прогулянок тих, хто до мисливців не належить, але іноді хоче відчути, як це — піти на полювання. Також сюди приходять за травами чи дивностями лікарі-початківці й аптекарі, вчиться розпізнавати сліди тварин малеча... Від страшнішої гущавини цей Чорний ліс давно обгороджений і ровом, і штучними насадженнями.

— Отакої, недооцінили ми їх, — присвистує батько і править повозкою, намагаючись відшукати вільне місце, де б залишити її. До невеликого, тихого і зазвичай нудного крихітного поселення неможливо під'їхати: навколо толпи мисливців. Невеличкий союзний дім не в силах вмістити всіх. Тож приїжджі вже спорудили окремий поміст трохи осторонь від центральної вулиці, там, де простір допоможе побачити хоча б щось всім, хто бажає подивитися.

На помості вже розставлені великі об'єкти, заввишки не менше зросту високого чоловіка. Зверху все це прикрито тканиною, а детальніше розгледіти не виходить: підійти ближче без сварок заважає оточення з прихильників «Крила справедливості».

Кейра з Ланар залишаються чекати результатів виступа Тоннора у готелі. Його будівля розташована так, що видно частину приготованої для вистави площі. Щонайменше тягнути з собою доньку в цей щільний натовп дуже нерозумно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍