Ніл Гейман - Американські боги

— На якому пагорбі?

Тінь визирнув у запилене заднє вікно. Але пагорба позаду не було — виднілися тільки хмари над рівниною.

— Нашого товариша звуть Віскі-Джек.

— А! Ми тут звемо його Інктомі. Здається, це один і той самий тип. Мій дідусь розповідав усіляке про нього. Звісно, найкращі байки були... ну, перченими, — вони в’їхали у вибоїну на дорозі, і жінка вилаялась. — З вами там все в порядку?

— Так, пані, — відказав Джонні Чепмен, вчепившись обома руками у сидіння.

— Дороги резервацій, — вибачилась та. — Звикаєш.

— Вони тут всюди такі? — поцікавився Тінь.

— Майже всюди, так. Тут точно всі такі. І навіть не починайте заводити пісеньку про прибутки з казино, тому що жодна людина з клепкою в голові не попреться в таку далечінь, аби зіграти в карти. Ми тут не бачимо й цента з тих міфічних грошей.

— Мені прикро.

— О, не переживайте, — вона перемкнула передачу, машина заторохкотіла і заскрипіла. — Біле населення звідси забирається. Помандруйте трохи цими краями, побачите доста міст-привидів. Як ви втримаєте їх на фермах, коли вони бачать світ на телеекранах? Та й кому захочется горбатитись тут, щоб щось виростити? Ґрунти геть неродючі, сама глина. І ось вони повідбирали наші землі, позаселяли їх, а тепер полишають. Їдуть на південь. На захід. Може, ми просто зачекаємо, і одного прекрасного дня всі вони переселяться до Нью-Йорка, Маямі і Лос-Анджелеса, а всі серединні землі знову належатимуть нам. Без бою.

— Щасти вам, — відгукнувся Тінь.

Гаррі Синя Сойка і справді був у місцевому клубі, при більярдному столі. Він бив кулі крученими ударами і дуже явно намагався справити враження на групку з кількох дівчат. На тильній стороні його правої долоні було татуювання синьої сойки, у правому вусі — кілька сережок.

— Хо хока, Гаррі Синя Сойко, — привітався Джон Чепмен.

— Звали геть, ти, стара босонога біла мара, — відмахнувся Гаррі Синя Сойка. — В мене мороз поза шкірою, як тебе бачу.

У приміщенні були старіші чоловіки. Дехто з них грав у карти, хтось просто розмовляв. Інші, молодші, віку Гаррі Синьої Сойки, чекали своєї черги при більярдному столі. Зелене сукно, яке вкривало великий стіл, було надірване з одного боку, і його заклеїли сріблястим скотчем.

— Маю послання від твого дядька, — незворушно продовжив Чепмен. — Просить віддати цим двом твою машину.

У приміщенні було тридцять, якщо не сорок, душ, і кожне уважно втупилось у свої карти, ступні чи нігті, якнайстаранніше вдаючи, що не слухають цієї розмови.

— Не дядько він мені.

Цигарковий дим висів над залою, ніби периста хмарина. Чепмен широко усміхнувся і виставив напоказ два ряди таких гнилих зубів, яких Тінь зроду не бачив у людському роті.

— Може, скажеш йому це в обличчя? Він каже, що ти — єдина причина, з якої він взагалі залишається серед лакота.

— Віскі-Джек багато пиздить, — роздратовано відрізав Гаррі Синя Сойка.

Але він теж не сказав «Віскі-Джек»! Тіні здалося, що слово звучало майже так само, та не достоту. Вісакеджак. Ось, що вони казали. Зовсім не Віскі-Джек. Він втрутився:

— Це точно. Поміж іншим він... спизданув, що ми можемо обміняти наш «Віннебаґо» на твій «Б’юїк».

— Не бачу тут ніякого «Віннебаґо».

— Він прижене тобі «Віннебаґо», — сказав Чепмен. — Ти ж знаєш, що прижене.

Гаррі Синя Сойка спробував закрутити удар, але не влучив по кулі. Його руки тремтіли.

— Я не племінник того старого лиса. Краще б він припинив про це просторікувати.

— Краще живий лис, ніж мертвий вовк, — голос Середи звучав так низько, що старий майже гарчав. — То ти продаси нам свою машину, га?

Гаррі Синя Сойка дуже помітно і раптово сполотнів:

— Звісно... Так-так, я просто пожартував. Я взагалі такий жартун... — він поклав більярдний кий на стіл і видобув товсту куртку з купи однакових курток, що висіли на вішалці. — Дайте тільки позабираю звідти свої манатки.

Він зиркав на Середу так тривожно, ніби побоювався, що старий от-от займеться полум’ям.

Машина Гаррі Синьої Сойки була запаркована на відстані сотні метрів від клубу. Дорогою до автівки вони проминули вибілену католицьку церковцю, у дверях якої стояв світловолосий священик. Отець проводжав їх поглядом і з відразою смоктав цигарку — схоже, куріння не приносило йому жодного задоволення.

— Доброго вам дня, отче! — гукнув Джонні Чепмен, але чоловік у колоратці не відповів. Тільки роздавив цигарку підбором, підібрав бичок, викинув його в урну за дверима і пішов досередини.

— Я ж казав не давати йому тих брошур тоді, як ти тут був востаннє! — озвався Гаррі Синя Сойка.

— Проблема в ньому, а не в мені, — вперся Чепмен. — Він зрозуміє, як тільки відкриє того Сведенборґа, що я йому приніс. Це надасть сенс його життю.

У машині Гаррі Синьої Сойки не було бокових дзеркал, а лисіших шин Тінь у житті не бачив: то була досконало гладенька чорна гума. Гаррі Синя Сойка повідомив, що в машині швидко закінчується мастило, але запевнив, що якщо його доливати, та їхатиме хоч вічно... поки її не зупинити, звісно.

Гаррі Синя Сойка перепакував свої манатки з машини до чорного сміттєвого мішка (серед манатків було кілька початих пляшок дешевого пива, маленька пачечка трави, замотана у срібну фольгу і невміло заникана в попільничці, скунсячий хвіст, дві дюжини касет з кантрі і музикою до вестернів, а також засмальцований пожовклий примірник «Чужинця на чужині»).

— Вибачте, що я там того... викаблучувався, — виправдовувався Гаррі Синя Сойка, поки передавав Середі ключі від машини. — Не знаєте, коли я отримаю «Віннебаґо»?

— Спитай у свого дядька. Це ж він скурвий торговець автівками, га? — буркнув Середа.

— Вісакеджак не дядько мені, — визвірився Гаррі Синя Сойка. Загріб свій чорний сміттєвий пакет, пішов до найближчого будинку і хряснув за собою дверима.

Джонні Чепмена висадили в Су-Фолз, за магазинчиком з органічною їжею.

Середа замислився і всю дорогу мовчав.

У сімейному ресторанчику на околиці Сент-Пола Тінь взяв газету, яку хтось полишив. Двічі проглянув її і показав Середі. Середа мав набурмосений вигляд — його настрій ні на йоту не поліпшився відтоді, як вони вийшли з дому Віскі-Джека.

— Глянь на це.

Середа зітхнув і втупився в газету з таким виразом, ніби читання завдавало йому невимовних страждань.

—