Джо Аберкромбі - Раніше, ніж їх повісять

Вона ніколи не виходила з Будинку Творця, ніколи не розмовляла ні з ким, окрім батька. Як я довідався, вона допомагала йому з певними завданнями. Працювала з... певними матеріалами... яких могли торкатися лише ті, в кому текла кров самого Творця. Тому, гадаю, він і завів її. Вона була незрівнянною красунею. — Баязове обличчя сіпнулось, і він із кислою усмішкою опустив погляд на землю. — Чи здається мені такою в спогадах.

— Смакота, — промовив Лютар, облизавши пальці та поставивши додолу порожню миску. Останнім часом він став значно менше перебирати харчами. Лоґенові здавалося, що таке неодмінно буває з людиною, що кілька тижнів не могла жувати. — Добавка є? — з надією спитав він.

— Візьми мою, — прошепотів Кей і пхнув свою миску Лютарові. Його обличчя було смертельно холодне, а очі, якими він гнівно дивився на свого вчителя навпроти, були цятками світла. — Продовжуйте.

Баяз підвів погляд.

— Толомей зачарувала мене, а я — її. Це начебто й дивно казати, але тоді я був молодий і повний вогню, а ще мав незгірше волосся, ніж у капітана Лютара. — Він із шелестом провів долонею по своїй лисині, а тоді знизав плечима. — Ми закохались одне в одного.

Він по черзі поглянув на кожного з них, неначе провокуючи їх на сміх, але Лоґен був надто заклопотаний висмоктуванням солоної каші з зубів, а всі інші навіть не всміхнулись.

— Вона розповідала мені про завдання, які їй давав батько, і до мене почало потроху доходити. Він зібрав із усіх усюд шматочки матеріалу з нижнього світу, що зосталися з того часу, коли по землі ще ходили демони. Він намагався застосувати силу цих уламків, ввести їх до своїх машин. Він працював із силами, забороненими Першим законом, і вже досяг певного успіху.

Лоґен ніяково посунувся. Згадав те, що бачив у Будинку Творця — предмет, який лежав у рідині на блоці з білого каменю, дивний і чарівливий. Баяз назвав його Розділювачем. Він мав два леза: одне тут, друге — в Потойбічні. Апетит у нього зник, і він грубо поставив свою миску біля багаття, залишивши половину її вмісту.

— Я вжахнувся, — вів далі Баяз. — Я бачив, якому руйнуванню піддав світ Ґлустрод, і вирішив піти до Джувенса та все йому розповісти. Але полишати Толомей я боявся, а вона не бажала кидати все, що знала. Тож я зволікав, а Канедіас несподівано повернувся й застукав нас разом. Його лють була... — Баяз скривився так, наче від самого тільки спогаду про це було боляче, — ...несказанна. Його Будинок трусився від неї, дзвенів нею, палав нею. Мені пощастило врятуватися живим, і я побіг шукати прихистку до свого старого вчителя.

Ферро пирхнула.

— То він був схильний прощати?

— На щастя для мене, так. Джувенс не став мене гнати, попри мою зраду. Тим паче тоді, коли я розповів йому про спроби його брата порушити Перший закон. Творець, страшенно розгнівавшись, почав вимагати справедливого покарання за зґвалтування його доньки та крадіжку його таємниць. Джувенс відмовився й поцікавився, які досліди ставив Канедіас. Брати побились, а я втік. Лють їхнього бою освітлювала небо. Повернувшись, я побачив, що мій учитель мертвий, а його брат зник. Я заприсягся помститися. Зібрав магів із усього світу, і ми пішли війною на Творця. Усі ми. Окрім Калула.

— Чому крім нього? — буркнула Ферро.

— Він сказав, що мені не можна довіряти. Щодо війни призвела моя примха.

— І це, звісно, була щира правда? — пробурмотів Кей.

— Почасти, може, й так. Але він також розкидався значно гіршими звинуваченнями. Він та його проклятий учень, Мамун. Брехня, — процідив він, дивлячись на вогонь. — Суцільна брехня, а решта магів не обманулися. Тож Калул покинув орден, повернувся на Південь і став шукати могутності деінде. І він її знайшов. Вчинивши так, як вчинив Ґлустрод, і занапастивши себе. Порушивши Другий закон і поївши людської плоті. Битися з Канедіасом пішли всього одинадцятеро з нас, а повернулися лише дев’ятеро.

Баяз зробив глибокий вдих і протяжно зітхнув.

— Отже, майстре Кей... Ось історія моїх помилок, як вона є. Ти міг би сказати, що вони спричинили загибель мого вчителя чи розкол в Ордені магів. Міг би сказати, що саме тому ми тепер прямуємо на захід, у руїни минулого. Міг би сказати, що саме через це капітан Лютар намучився зі зламаною щелепою.

— Насіння минулого приносить плоди в теперішньому, — пробурмотів собі під носа Логен.

— Так і є, — промовив Баяз, — так і є. І плоди ці воістину кислі. Чи навчишся ти на моїх помилках, майстре Кей, як навчився я, і чи почнеш приділяти якусь увагу своєму вчителеві?

— Звичайно, — відповів учень, хоча Лоґен замислився, чи немає в його голосі дрібки іронії. — Я коритимуся в усьому.

— Це буде мудро з твого боку. Якби я корився Джувенсові, у мене, може, не було б цього.

Баяз розстебнув два верхніх ґудзики своєї сорочки й відтягнув комірець убік. Світло багаття замиготіло на потьмянілому шрамі від основи шиї старого до плеча.

— Цим мене нагородив сам Творець. Іще один дюйм — і була б мені смерть. — Він безрадісно потер шрам. — Стільки років минуло, а він і досі час від часу болить. Якого болю він завдав мені за багато повільних років... отже, майстре Лютар, ти розумієш: хоч ти й несеш на собі мітку, могло бути й гірше.

Лонгфут прокашлявся.

— Це, звісно, неабияке ушкодження, та я, гадаю, можу його перевершити.

Він узявся за свою брудну штанину й, закотивши її аж до паху, розвернув до світла багаття жилаве стегно. Його ногу майже повністю обплітала потворна маса зморшкуватої сірої рубцевої тканини. Навіть Лоґен мусив визнати, що вразився.

— Хто це в біса зробив? — спитав Лютар, якому явно стало трохи зле.

Лонгфут усміхнувся.

— Багато років тому, ще будучи молодим, я зазнав кораблетрощі під час бурі поблизу берегів Сулджуку. Загалом Бог визнав за потрібне кинути мене в негоду у свій холодний океан дев’ять разів. На щастя, я завжди був по-справжньому благословенним плавцем. На жаль, цього разу якась велика риба переплутала мене зі своїм наступним обідом.

— Риба? — пробурчала Ферро.

— Саме так. Величезна та вкрай агресивна риба, зі щелепами завширшки з двері та зубами, схожими на ножі. На щастя, діставши різкий удар по