Ольга Манілова - Кохай без правил, Ольга Манілова

Заважає слина в роті, яка відчувається справжнісінькою отрутою. І я ніколи не зможу її сплюнути, мені б тільки зараз договорити те, що треба.

— Салазаров — прийомний син Жмота. Він мені як брат, виходить, наче зведений, тому що…

— Ти заміжня за Жмотом була, — гаркаю я, — а не його донькою, Рито.

— Йому було вісімдесят років, Артуре, Господи! Будь ласка, повторюю, це суто формальність...

— Ось саме, — свистячим шепотом випльовую я, — він був старим, а ти за нього... Тобі так бабла хотілося?

— Ти охренів? — відрізає вона. — Думай, щ-що ти кажеш! Жмот був мені як дідусь! Він був моїм... другом!

Я відпускаю її, коли Рита виривається. Відпускаю, щоб витирати слину з рота, і потроху відходити від шаленої близькості до неї. Вона прямує до сходів із чарівно випрямленою спиною, а я йду слідом.

— Дідусем? Другом? — Я сміюся зі злістю відкрито й голосно. — Який залишив просто так молодій привабливій і сексуальній "типу доньці" найбільший хокейний клуб, ну авжеж після того, як одружився з нею.

— Що ти несеш взагалі, — стискає Рита руки в кулаки. — Тому я тобі й не побігла розповідати. І я, і Даня... Я виросла практично зі Жмотом. Він — мій друг! І Жмот не залишив мені нічого "просто так". "Скалозубів" колись купили мій рідний дідусь і Жмот, але коли знадобилися вливання для успіху — мій батько не потягнув. Йому було... важко після... Неважливо! Жмот залишив мені й Дані клуб як спадщину. Він так хотів. Я не хотіла!

— Даня, — ламається усе в мене зсередини. — А що ж Даня використовує тебе направо і наліво?

— Тобі потрібно заспокоїтися, — холодно каже вона, піднімаючись на одну сходинку вгору.

— Я ще ніколи не був таким спокійним, Рито, — оголюю я зуби, і в очах у мене справді ще ніколи не було так ясно. — То що за гру ви з Данею ведете?

— Ми не ведемо жодної гри, Артуре, — чеканить вона. — Будь ласка, заспокойся. Я взагалі практично не спілкуюся із Салазаровим.

— І ти не будеш із ним спілкуватися взагалі, — спокійно вимовляю я.

Я підходжу ближче до першої сходинки, і хоч Рита дивиться на мене згори донизу, вона здається ще меншою, ніж зазвичай. Волосся розлетілося по плечах, а погляд залишається насупленим і холодним.

— Коли ти збиралася повідомити свого песика, тобто мене, що контролюєш мій контракт?

Вона знає, що вона робить. Ось це мовчання — це щоб мене випатрати. Тільки я готовий. Рита Шаповалова буде зі мною, тільки нарешті правильно.

— Я ні чорта не знаю про твій контракт, Артуре, — повільно відповідає вона.

— Твій клуб, — сміюся я, — а...

— Мій клуб — тільки на паперах! — вибухає Рита. Окей, вау. Привіт, моя брехлива і прекрасна забіяка. — Хочеш, подарую тобі? Хочеш? Цей довбаний клуб?

— Що ж ти розкидаєшся спадщиною, яку подарував тобі твій чоловік!

— Артуре, — практично шепоче Рита. — Що за нісенітницю ти говориш? Зупинися.

Ніколи ще в житті я не бачив перед собою настільки очевидного й однозначного рішення.

— Спускайся вниз. Сюди. До мене. Не зволікаючи, Рито.

Кожен найменший шерех бахає у вухах, немов думка за думкою лопаються в моїй голові. Вона спускається, і дивиться насторожено, а це волосся, шовковисте як клятий скарб, заважає розгледіти обличчя повністю.

— Курорт закінчено, Рито. Я з тобою няньчився, як, напевно, ніхто з дівчиною не няньчився, я ж кола навколо тебе водив. Тепер буде по-іншому. Більше ти не спілкуєшся з білявим виродком. З цього моменту навіть твоя робота в центрі під питанням. Зараз піднялася і зібрала речі. Я повернуся за годину. Ти переїжджаєш до мене і поводитимешся правильно.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно