Іоанна Ягелло - Молоко з медом

— А от і ні! Вона сама прокинулася. Ми склали, мамо. Обоє!

— Ну, звичайно, що склали! Хіба ви могли не скласти?

— Звичайно, що могли! Щороку не складає п’ята частина… принаймні один іспит!

— Зараз перша година ночі! Не репетуйте так!

— Пробачте, — сказав Оскар. — Я збиратимусь. Візьму таксі, бо вже дуже пізно.

«Мама могла б вийти», — подумала Лінка. І Оскар подумав те саме.

— Чекай, — озвалася Лінка. — Ти ж навіть не бачив своїх результатів.

І підморгнула мамі, мовляв, залиш нас самих.

Мама, схоже, зрозуміла, бо позіхнула, і за мить двері за нею зачинилися.

Лінка кивнула на екран, на якому можна було побачити кількість балів. Вона стояла так близько. Йому хотілося її поцілувати, а дівчина, мовби відчуваючи це, підійшла ще ближче. І відчула його вуста на своїх.

— То тепер ми дорослі. Зрілі, так? — запитала вона.

— Ну, наче так.

— То вже можна цілуватися? — пожартувала Лінка.

— Можна, — відповів Оскар. — Тепер нам можна все.

Наталія перевіряла результати сама, бо мама десь поїхала. Почувалася самотньою й геть переляканою. Навіть трохи шкодувала, що покинула Азора. Цікаво, як у нього справи.

Що ж, на щастя, вона відважна. Код, пароль, клік. Склала, звісно. Ковзнула поглядом по результатах. От тільки… чи досить набрала балів? Цього вона, певна річ, не могла знати. Вона пам’ятала, як усе було під час пробних, і їй здавалося, що написала вона не краще. Вийшло навіть трохи гірше. Але, може, цього разу іспити були складнішими? Хтозна. Може, завтра хтось напише в Інтернеті, щось проаналізує. Наразі Наталія була не в захваті. Вона розуміла, що це все через Азора. Точніше, через їхні стосунки. А може, просто через її дурість. Довго крутилася в ліжку, не могла заснути. Нічого не вдієш, якщо вона схибила, то вчитиметься весь рік. Зосередиться тільки на цьому. Але їй було важко на душі. Усе-таки Наталія сподівалася кращих результатів…

Каська чекала півночі разом з названими батьками. Вони, схоже, хвилювалися більше за неї.

— Дивись, дивись, ось, — вигукнула мама. — Ой, як добре. Ми тобою так пишаємося.

Каська всміхнулася.

— Я теж рада, — вона подумала, чи не сказати ще щось, але передумала. Ще ні. Післязавтра мають бути результати в Академії мистецтв. А ще за тиждень — на юридичному. І тоді вона розкриє всі карти. Та поки що взяла з батькових рук келих із шампанським, яке той відкрив спеціально заради урочистої нагоди.

— Може, треба було відкрити, коли я вже вступлю до вишу? Це ж краща нагода?

— Тоді відкриємо ще одне, — відповів батько.

Лінка не зауважила, коли Оскар почав приходити частіше. Власне, забігав майже щодня. Не розуміла, як сталося, що він переодягав дитину, досить було йому показати. Розважав малу. Купав уже цілком вправно. Витягав Лінку на прогулянки, тоді вони часто йшли до якогось затишного кафе на Новому Світі чи Краківському передмісті й сиділи, балакаючи годинами. Єва була спокійною, погода — чудовою, а вони чекали результатів вступу до університету. І канікул. Іноді виходили самі, мама залишалася з Євою. Тоді вони цілувалися. На лавці, на березі Вісли, будь-де, опинившись на самоті. Якось у присутності Єви почувалися ніяково. Начебто така мала дитина нічого не розуміє, та все ж… Лінка часом думала, як довго це ще триватиме. Бо неможливо, щоб у них щось вийшло. Вона в це не вірила. От і зараз обоє сиділи, цього разу самі, попиваючи лимонад і слухаючи вуличного музику, який, мабуть, збирав собі гроші на пиво. Сидів біля запилюженого інструмента й грав мелодію з «Титаніка».

— Люблю цю пісню, — сказала Лінка. — Гарний фільм? Оскар кивнув головою.

— Так. Але був би ще кращим, якби обоє врятувалися. Якби він не загнув. Знаєш, можна згадувати втрачене кохання. Але я волів би бути з ким-небудь щасливим. І прожити із цією людиною все життя.

Запала мовчанка. Лінка не знала, чому її так зворушили Оскарові слова. Щоправда, він, мабуть, мав на увазі когось іншого…

— Оскаре, — вона підвела на нього погляд. — Навіщо… навіщо ти це робиш?

— Що роблю?

— Ну… зустрічаєшся зі мною.

— Що за питання?

Але вона продовжувала.

— Ти ж міг… Ну, не знаю. Нормально розважатися. А сидиш зі мною й дитиною.

Оскар зітхнув. Він розумів, що Лінка мала на увазі.

— Послухай. Я розумію, що ти… ну… що тобі не пощастило. Але ж не всі такі, як…

«Той, чийого імені не можна вимовляти», — майнуло в голові.

— Я хочу з тобою зустрічатися. Я…

Він хотів сказати, що закоханий в неї, але чомусь йому забракло сміливості.

— Ну, але ти міг би… Не знаю. Ну, у мене все шкереберть, але ти…

Він раптом роздратувався. Навіть підвівся.

— Що шкереберть? Що в тебе шкереберть? Ти молода, вродлива, у тебе чудова, здорова дитина, ти склала випускні, і я хочу зустрічатися з тобою. Зрозуміла? Для мене це не перешкода. Анітрохи. Я люблю твою дитину. У мене немає із цим проблем. Розумієш?

Вона поклала долоню на його руку.

— Справді?

— Так.

І тоді вуличний музика знову почав грати мелодію з «Титаніка». Обоє перезирнулися зніяковіло. Тоді глянули на нього.

— Він же щойно це грав.

— Може, у нього обмежений репертуар.

І за мить обоє реготали, забувши про все, що сталося.

Оскар повертався додому Новим Світом. Лінка звернула на Свентокшиську, сказала, щоб він її не проводжав, бо хлопець поспішав. Мав ще зробити якісь аналізи, щоб піти на роботу, а дорогою хотів записатися до лікаря.

І раптом він їх побачив. Маму і цього її… друга. Цього Єремія. Якось він досі не міг звикнути, що в мами хтось є. Тобто, Оскар начебто й розумів. Але теоретично. Бачив його лише раз, тоді на концерті, проте усвідомлював, що мама з ним зустрічалася. Хлопець знав, що в мами нині вихідний, вона сказала йому, що має щось залагодити, а тим часом сиділа біля столика й голосно сміялася, а цей чувак тримав її за руку. Але це було не все. Перед мамою стояв кухоль пива.

Оскар зупинився. Хотів просто пройти повз. Але тут уже не міг удавати, що не бачить їх. Майже підбіг до столика.

— Що ти робиш, мамо?! — і вихопив кухоль з її рук.

— Оскаре, заспокойся. Це безалкогольне! Ти що, здурів?

Цей її приятель нічого не говорив.

— Він знає, — сказала мама Оскарові. — Син хвилюється, — це вже до Єремія.

— Не варто хвилюватися. Твоя мама розумна жінка. Сідай з нами, — запропонував той.

І Оскар сів. Усе ще трохи набурмосений, він чекав, доки емоції втишаться.

— Вип’єш чогось? Хочеш пива?