Аліна Центкевич - Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

— Або ж до Магдалена-Бей, із своєю коханою.

Ось уже кілька днів підряд тут збирався чималий гурт дівчат і хлопців. Зручно розсівшись на колодах, вопи спостерігали, як Амундсен у робочому комбінезоні ретельно оглядає обшивку бортів і днища невеликої старої шхуни, витягнутої на берег.

— А я вам кажу, що ця калоша не доплугапиться й до Шпіцбергену. Набереться води, тільки-но вийде в море.

— Їй-богу, він з глузду з'їхав! Ви тільки подивіться: ліг на спину просто в болото і свердлить кожну дошку. Кумедний тип!

Однощоглова шхуна з невеликою осадкою, водотоннажністю всього сорок сім тонн, мала двадцять два метри завдовжки і шість завширшки. Саме про таку Амундсен і мріяв, таку й шукав. Він вибрав її серед багатьох інших суден, які в Тромсьо, північній столиці Норвегії, показували йому рибалки й мисливці на китів і тюленів. Красою шхуна не відзначалась, але була міцна і недорога. А це також мало неабияке значення. Обманути Амундсена було важко: не одне судно народилося у нього на очах на батьківській верфі.

Шхуна одразу припала йому до вподоби, а коли, зійшовши на палубу, Руал побачив табличку: «Побудована 1872», тобто в рік його народження, він не вагаючись вирішив купити її.

Тридцять років плавання у відкритому морі залишили на шхуні численні сліди її сутичок з штормами і кригою; У багатьох місцях вістря ножа надто легко входило в трухляве дерево, але навіть не досвід, а швидше якийсь моряцький інстинкт безпомилково підказував Руалові, де під шаром свіжої фарби ржавіло не досить ретельно загрунтоване суриком залізо, де під дошками обшивки завелась сирість. Він тепер не раз подумки дякував старому Свепові, який терпляче вчив його, як вирізувати струхлявілі частини дощок і на їхнє місце вставляти нові.

Робота пішла б значно швидше, якби він міг найняти кількох досвідчених теслярів, але це коштувало б чимало грошей, а Руал, наче старий скупердяй, тремтів тепер над кожним ере[22]. Отож йому доводилося мозолитися від рання до пізнього вечора самому з одним тільки помічником. Літніми, ясними, як день, ночами нечисленні перехожі чули на верфі одноманітний стукіт, немов зграя дятлів працьовито обробляла кору дерева. Молодий судновласник і капітан далекого плавання в одній особі стуком молотка нагадував про себе жителям Тромсьо, збуджуючи заразом і їхню цікавість. Його не лякали ні холодний морський бриз, ні обридлива безперестанна мжичка. Руал погано усвідомлював, що діється навколо. Коли пускався добрий дощ, а від Баренцового моря починало тягти холодом, усі, хто міг, тікали з порту до теплих сухих домівок. Тільки Руал нікуди не йшов, уперто працював. Коли б його хто спитав, яка сьогодні була погода, він не міг би з певністю сказати.

— Чи немає у вас яких-небудь хороших ліків од простуди?

— Для вас? — запитав з-за прилавка аптекар.

Крізь скельця окулярів на Руала приязно дивилися бистрі сірі очі.

— Та ні, я ще тримаюся. Це мій помічник учора промок під зливою, тепер чхає й кашляє.

— Я так і подумав одразу, — сказав аптекар. Готуючи мікстуру, він раз по раз з цікавістю позирав на Амундсена. Нарешті не витримав: — Скажіть, капітане, ви справді збираєтесь вирушати на цій шхуні на Далеку Північ? Моє ім'я Фріц Цапфе, аптекар з діда-прадіда. Я знаю тут усіх, і всі знають мене. Якщо у вас виникне якась потреба, охоче допоможу вам.

Розмова одразу перейшла на ділову тему: де належить запастись продовольством, у кого найкраще замовити оснащення, хто найшвидше дістане вітрила. Цапфе знався на всьому.

— Завтра неділя, капітане, прошу вас завітати до нас на обід. Моя дружина буде рада, а я вже багато років захоплююсь полярними експедиціями і не одну з них проводжав із Тромсьо. У мене є чимале зібрання книг про полярні дослідження. Я комплектував аптечку самому Нансену, коли його «Фрам» у дев'яносто третьому році зупинився у нас, прямуючи до Північного полюса. — Аптекар проказав це скоромовкою, ніби боявся, що йому відмовлять.

А копи Амундсен був уже на вулиці, Цапфе кинувся наздоганяти його, здалеку розмахуючи слоїком з якоюсь коричневою маззю.

— Я знаю, ви весь час стоїте у воді. Помастіть оцією маззю чоботи, і вони не пропустять жодної краплі вологи.

Чоловіки потисли один одному руки. Випадкове знайомство переросло в справжню дружбу, що зігрівала Амундсена в його самітному житті.

В неділю у чепурному, обплетеному виткими трояндами одноповерховому будиночку, що напрочуд нагадував Руалові рідний дім, молодий капітан познайомився з фру Цапфе, пишною рум'яною жінкою з веселими очима.

— Мені дуже приємно познайомитися з вами. Мій чоловік стільки розповідав про вас, та й не тільки він. А це моя племінниця Нора. Попереджаю, дуже несмілива й небалакуча.

— Ми, певне, вже зустрічалися з панною Норою.

Руал міцно, по-чоловічому потиснув руку гарній, стрункій дівчині.

— Це ж, мабуть, ви із своїми друзями щодня збираєтесь на колодах поблизу моєї шхуни, правда?

— Ви впізнали мене?

Обличчя дівчини спаленіло рум'янцем до самого білявого волосся, вона ніяково опустила очі.

— Висміюєте мене, глузуєте. Я тільки вдаю, що не чую, — жартівливо докоряв він їй.

— Я — ні, ніколи! — гаряче заперечила дівчина і знову зашарілась, коли він вдячно глянув на неї.

— Де ж у дідька запропастився цей ваш капітан Амундсен? Обнишпорив уже весь порт. Головний редактор голову з мене зніме, якщо я сьогодні по вишлю в нашу газету інтерв'ю з Амундсеном!

Молодик вибігав усе місто, обурювався, благав, але даремно. Звідки ж йому було знати, що Амундсен, почувши про приїзд представника столичної преси, одразу