Петро Михайлович Кралюк - Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

козацький фольклор. «Зародився він, – писав про нього Михайло Возняк, – із народженням окремого козацького стану й розвивався серед нього, а з упадком козацтва стала його носіями окрема організація убогих сліпців-бандуристів і частково лірників. На жаль, запізно закріплений на папері зберігся козацький епос тільки в останках…»633

До нас дійшли лише фрагменти фольклорних творів, тому досить складно реконструювати загальну картину. Окрім того, ці твори, на відміну від писемних, не були сталими, легко піддавалися змінам. Та все ж можна визначити деякі особливості «козацького» фольклору.

Ці твори в «ідейному плані» відрізняються від писемних творів. Якщо в останніх часто говориться про кривди козаків від поляків (при цьому чи не найбільшою кривдою вважається унія), а також демонструються антипольські настрої, то у фольклорі такі речі стоять на другому плані. На перше місце виходять переважно антитатарські й антитурецькі мотиви.

До нас дійшло чимало пісень про татарський полон, турецьку неволю, про сутички козаків із турками й татарами634. До таких антитурецьких творів належить уже згадувана «Пісня про Байду». У піснях цього циклу маємо різні сюжети – наїзди татар, захоплення у полон та продаж у рабство, викуп з неволі тощо.

Пам’ятник Марусі Богуславці, м. Богуслав

Чимало популярних дум, котрі трактуються як козацький епос, теж присвячено цій тематиці. Наприклад, такою є «Дума про Марусю Богуславку»635. У ній розповідається, що на березі Чорного моря стоїть кам’яна темниця, в якій мучиться сімсот козаків-невільників. До них приходить «дівка-бранка Маруся, попівна Богуславка» і пропонує відгадати, «що в нашій землі християнській за день тепера». Невольники кажуть, що не в силі відгадати, бо тридцять років не бачили «божого світу, сонця праведного у вічі». Тоді Маруся Богуславка повідомляє, що сьогодні Великодня субота, а завтра має настати Великдень. Козаки, почувши це, «білим лицем до землі припадають» і проклинають Марусю за те, що вона їм це сказала. Маруся ж зупиняє прокльони козаків, каже, що наступного дня, коли її чоловік поїде до мечеті й передасть їй ключі, вона відкриє темницю та визволить їх. Що і робить. На завершення думи Маруся звертається до козаків із такими словами:

«Ой, козаки, Ви, біднії невольники! Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте; Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте, Моєму батькові й матері знати давайте: Та нехай мій батько добре дбає, Ґрунтів великих, маєтків нехай не збуває, Великих скарбів не збирає, Та нехай мене, дівки-бранки, Марусі, попівни Богуславки З неволі не викупає, Бо я вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного!»

У думі про Марусю Богуславку, при всій її міфічності, відображені цілком реальні обставини, коли дівчата з теренів України опинялися в татарському полоні, потім їх продавали в Туреччину, а там вони ставали дружинами заможних турків.

Дума ніби зображує конфлікт між двома цивілізаціями – мусульманською й християнською. Мусульманська загалом виглядає сильнішою. Її представники полонили козаків, тримають їх у неволі, побусурманили Марусю Богуславку. Та перемога цієї цивілізації не є абсолютною. Маруся пам’ятає, попри своє бусурманство, хто вона така є. І допомагає козакам визволитися.

Християнська цивілізація в думі постає як слабша. Але за нею – моральна сила. Не випадково дума апелює до християнської символіки. Її героїня – дочка православного священика. Вона приходить до невільників у Великодню суботу, а відпускає їх із в’язниці саме на Великдень – найбільше християнське свято. Мимоволі напрошується алюзія – як Христос воскрес на Великдень, так само «воскресають» козаки, позбувшись бусурманської неволі.

Християнство думи поєднується із антитурецькою спрямованістю. У ній «розкіш турецька» – це «лакомство нещасне». Турки гноблять бідних християн-козаків. А Туреччина постає як один із найбільших ворогів козацтва.

Приблизно в такому ж руслі трактуються відносини між українцями-християнами й турками-мусульманами в думі «Самійло Кішка»636. У ній дія відбувається на пишній турецькій галері, яка виплила з Трапезунда. На галері є Алкан-паша, 700 турків, 400 яничар, велика кількість невільників. Серед останніх – «запорізький гетьман» Самійло Кішка. Є там і Лях-бутурлак, тобто потурчений християнин. Під ним можна розуміти поляка, хоча не обов’язково. У деяких варіантах думи це ім’я звучить як Ляш чи Ілляш. Про нього говориться, що він «ключник галерський», а колись був «сотником переяславським». У думі йому дається така характеристика:

«…недовірок християнський, Що був тридцять літ у неволі. Двадцять штири як став на волі, Потурчився, побусурманився Для панства великого, Для лакомства нещасного».

Тут теж використовується кліше «лакомство нещасне», яке пов’язується з турецькою вірою, приналежністю до мусульманського світу.

Далі розповідається в думі, що галера прибуває до Козлова. Алкан-паша сходить на берег, йде до «дівки Санджаківни», яка веде пашу у світлиці-кам’яниці, садить на лавку, напуває його дорогими напоями, військо розміщує на ринку. Тим часом невільники разом зі своїм ключником Ляхом-бутурляком залишаються на галері.

Самійло просить ключника відімкнути хоча б старшину й пустити погуляти до міста. На це Лях-бутурляк відповідає: