Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало

розділ 28

І нікому не буде мало

 

Тіваш зі своєю параноєю мав рацію. Він взагалі завжди мав рацію, коли справа стосувалася інших. А ось дбати про себе коханого параноя швидше заважала, тому що була легко впізнавана і їй не хотілося піддаватися.

І, мабуть, ті типи просто навісили на Ромула маяк, який примудрилися пропустити всі палацові маги, у тому числі й найсильніші, у яких був зв'язок із захистом Хребта Дракона. Тому що напад на палац і спроба пролізти до Ромула в спальню почалися одночасно, причому саме тоді, коли Ромул у компанії безсоння досить довго провертівся в ліжку.

Напад на палац виглядав вражаюче.

Одночасно, з різних боків міста, до нього кинулися демон та дракон. Вони, здавалося, зіткалися з повітря, а потім поспішили до палацу. Хоча навіть Ромул розумів, що жодна з цих тварюк з повітря зіткатися не зможе за всього бажання.

Отже, їх випустили заздалегідь і якось стримували.

Це також означало, що ці тварюки найслабші з тих, що в Золотих Туманів були. Або одні з найслабших. Стримувати когось сильного навіть ненормальні піддані короля навряд би ризикнули.

До західних воріт повноводною річкою стікалася чернь. Начебто заклята на покору комусь. Але присягатися в цьому маги, як один, відмовилися

Та й що ця чернь могла зробити? Навіть увагу до ладу не відверне, на відміну від тварюк, що кружляли над палацом у дивному танці. І Тіваш, котрий пришкандибав, всупереч заборонам лікарів, наказав посилити там захист, але людей не смикати. І в демона з драконом наказав не стріляти, навіть коли вони почали кидатися на захист палацу, примушуючи його ставати на кілька хвилин видимим.

Тому що ці тварюки лише відволікали увагу.

Тільки Тіваш не міг зрозуміти від чого саме.

І просто наказав ще більше посилити захист.

І його навіть послухалися, хоча на той час на оглядовий майданчик палацу встигли прийти голова варти та командир малої палацової гвардії.

А потім ще й Ромул прийшов. Дуже злий Ромул. Котрий буквально випромінював цю агресію. Він демонстративно помилувався тварюками. Уточнив, що відбувається біля західної брами, а потім лагідно-лагідно посміхнувся і сказав:

— Ага!

Командир навіть підскочив.

— Так, — продовжив свої глибокодумні висловлювання Ромул. — Так… Гаразд, почну по порядку. До мене у вікно влізли якісь бовдури. З амулетом, через який їх пропустив захист. Вони його не прибрали, а пройшли наскрізь, спостерігати було навіть цікаво. Такі собі невидимки. У коконах. Думаю, вони якимось чином скопіювали тих, кого цей захист мав пропускати, не помічаючи. Ну, і навряд чи цей номер пройде, якщо охочих зайти буде більше.

Присутні дивилися на імператора круглими очима, навіть забули про тварюк, що продовжували свій танець.

— Так, — знову сказав Ромул, глянувши на небо. — Що їм було треба, я, на жаль, до ладу не спитав. Вони, варто було їм нарешті залізти, відразу почали завивати і обзиватись. Стверджували, що я помилка. Але я б це переніс, якби один не спробував просто посеред кімнати щось призвати. Або випустити. Я не дуже зрозумів, як діяла та річ, яку він нібито непомітно кинув на підлогу. Там на килимі зараз чорна пляма залишилася. Мені просто дуже захотілося її знищити, доки не виросла. Дуже неприємне відчуття було. А ці ідіоти дружно кинулися її прикривати щитами, ніби вона була важливіша за них самих. Про себе вони, схоже, взагалі не здатні були думати…

— Закляті, — пробурмотів хтось у Тиваша за спиною.

Ромул знизав плечима і продовжив розповідь:

— Тепер у мене в спальні чорна пляма, два трупи і Ларама, що лається над ними. А ще дуже мерзенне відчуття. Наче мене обдурили, і я щось упустив. І погляд у спину. І смердить чимось знайомо-незнайомим. Поки що не сильно, але запах посилюється. І мені одночасно не хочеться йти до джерела цього запаху і зростає переконання, що це зробити необхідно, просто спочатку потрібно взяти зброю. Міцну. Таку, щоб запросто драконам голови рубало, як у тій казці.

І ось тут Тіваш вилаявся. Схопився за голову. А потім озирнувся, наче когось шукав і гаркнув:

— Ритуал! Жертвопринесення! У палаці! А я думаю, що мені не подобається! Відвик! Та й не знайду...

Обернувся до голови варти та командира гвардії, уважно на них подивився і похитав головою.

— Фахівці потрібні, так? — уточнив Ромул.

Тіваш кивнув.

— І я теж потрібний, — додав імператор. — Тому що я це прокляте джерело знайду. Тому ти й не ризикнув наказувати мене тримати та оберігати.

Тіваш знову кивнув. Потім відчайдушно махнув рукою і сказав:

— Ходімо, володарю. Радуватимемо підданих майбутнім подвигом.

— А що нам робити? — якось надто несміливо спитав командир гвардії.

— Спостерігайте. Захист зараз міцний, витримає цих тварюк досить довго. Але ви все одно спостерігайте, — сказав Тіваш, а потім розвернувся і пішов.

А Ромул поспішив слідом.

Майже півгодини вони носилися старшою будівлею палацового комплексу, як в дупи вжалені, збираючи нічних вовків і магів. Найнеприємніше, що декого знайшли приспаними якоюсь гидотою, підлитою в питво чи їжу, з'ясовувати якою було ніколи, але постраждали саме ті, хто заскакував на кухню перекусити та попити. Мабуть у любителя підсипати пакість її було небагато і він не міг отруїти взагалі всю їжу. Щоправда, з'ясовувати, що це за любитель, було ніколи. Постраждалих ще треба було привести до тями і повернути в нормальний стан. Тож лікарям одразу ж знайшлася робота.

Якоїсь миті за Тивашем і Ромулом почали ходити Радда зі своїм всюдисущим учителем. І імператорові дуже хотілося наказати їй сховатися і не висовуватись, доки все не закінчиться. Але він розумів, що це її тільки роздратує, а слухатися вона точно не стане.

А потім компанія, що зібралася, пішла слідом за Ромулом і Ларамою, яка вирішила зображати з себе щит. І ніхто навіть особливо не здивувався, коли запах привів імператора в гостьове крило, саме туди, де чекали на бал різноманітні красуні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍