Анна Ліє Кейн - Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн

50. Олівія

Орм передав мене до рук свого помічника, а сам почав креслити на землі якесь коло. Ох, всі ці ритуали. Мене ледь навчили нормально керувати стихіями, а ось використовувати їхню енергію в спеціальних обрядах я навіть не намагалася. Там уже починалися якісь формули, креслення та інше. Загалом, із розряду «і тут навчання».

Але основний задум я зрозуміла інтуїтивно.

- Ти збираєшся перемістити нас кудись?

- А ти хочеш тут залишитися? - єхидно озвався маг. - Сподобалося бігати лісами більше, ніж жити в мегаполісі? Або в палаці тобі було не до вподоби?

- Поруч із таким гнилим, як ти, скрізь огидно, - якби могла дотягнутися, то точно плюнула б у цю гарну морду за якою ховався мерзотник. Орм обмежився лише убивчим поглядом.

- Відпусти дівчисько, мерзотник, - слабкий голос, що пролунав поруч, змусив здригнутися не тільки мене, а й Орма. За всіма сварками, я геть-чисто забула про Варді, якого теж притягли до кола. Чоловік прийшов до тями і тепер свердлив ватажка змовників каламутним поглядом: — Варто мені зняти наручники, і я тебе у вузол скручу, — пообіцяв Варді так проникливо, що навіть мені захотілося відсунутися трохи далі. - А посмієш її хоч пальцем торкнутися, і я примушу тебе виривати самому собі ребра.

Ох, і не треба було мені представляти цю картину. Скоріше зробила глибокий вдих свіжого повітря. Чоловіки, зчепившись поглядами, на мене жодної уваги не звертали. Орм навіть припинив свою художню самодіяльність та вирівнявся. Повільно підійшов і зазирнув у вічі Варді.

- Ти дійсно думаєш, що погрожувати мені – гарна ідея? – вкрадливо поцікавився він. Взяв бранця за підборіддя пальцями і повернув його голову вбік, щоб Варді побачив зв'язаних Бранку і Свана. Маг води глухо й безсило загарчав, а Орм смикнув його на себе, присунувся ближче, заглядаючи в очі: - Сиди тихо. Ти тепер мій слухняний пес. Інакше мої люди вб'ють усіх, кого ти так довго оберігав. А що робити з дівчиськом, я вирішу сам. Вона вже давно мені сподобалася.

На останній фразі Орм повернувся до мене і підморгнув. Мене навіть пересмикнуло від виду жаби, що кліпала одним оком.

- Інгемар так легко тобі цього не спустить, - пообіцяла, зовсім не знаючи, що мені робити. Єдина думка, яка мене зараз гріла: я ніде не бачила Майкла. Але... він був замкнений у підвалі. Чи зміг він звідти вибратися? Ніколи не вважала друга дурнем, він мав здогадатися якось відімкнути клямку, а потім покликати на допомогу.

- Інгемара розважить наш спільний друг, - нагадав мені Орм. - Щур, ти ж не проти потягатися з королем? Мені дуже сподобалася твоя заборонена навичка.

- Ти думаєш я зможу зрівнятися з ним у силі? Я самоучка, а він навчався у найкращих магів королівства.

- Напевно, в цьому і є твій секрет, - Орм скорчив таку розумну фізіономію, наче готовий був промовити щонайменше нову життєву мудрість, і видав: - Твоя самобутня техніка збиває Інгемара з пантелику. Карл сказав мені, що ти ледве не вбив його біля Крижаного озера.

- Я не намагався його вбити, - заперечив Варді і чомусь кинув на мене швидкий погляд. Правду кажучи, я дуже погано пам'ятала те, що сталося того дня. Занадто злякалася.

- А дарма, - несхвально скривилися губи жаби. Орм теж уважно подивився на мене: - За моєю інформацією ти міг досягти у цьому успіху, якби не втрутилося це дівчисько.

- Лів там не було, - впевнено хитнув головою Варді, а я зацьковано озирнулася, наткнувшись поглядом на самовдоволеного Карла. Тепер він тримався так, ніби стояв на королівському балу в парадному костюмі, а не посеред випаленої галявини, утримуючи бранця. Суперечка поруч тривала: - Мені завадила Альва. Королева Веліанори.

- Ні-ні-ні, - розвеселився Орм, він вирівнявся, неквапливо підійшов до мене. Я б, мабуть, скривилася від огиди, спостерігаючи за тим з яким пафосом маг тримається, як театрально кривить гарні брови, як велично виступає. Він ніби розігрував перед нами спектакль, і був єдиним героєм своєї п'єси. Подібні нарцисичні особистості завжди мене дратували, але зараз я повинна була підіграти, тому я злякано стиснулася, дивлячись на чоловіка, що нависав наді мною, широко розкритими очима.

“Час, час, час – камертоном билося в голові. - Тягни час. Нехай говорить”.

- Саме на той момент у тілі Альви була Олівія. Вона переміщалася в наш світ зі свого та проживала дні у ролі королеви. Тобі ж сподобалося в ролі правительки, Олівіє?

- Зовсім трохи, - відповіла майже байдуже.

- Що ж, у тебе ще буде час спробувати життя правительки Веліанори, - хмикнув Орм, придивляючись до моєї шиї. Як справжній вампір, ось точно!

- То ти правда з іншого світу? - ошелешено повернувся до мене Варді. Я мало не застогнала. Ну ось, Майкл номер два.

До речі, а де там номер один?

- Це цікава історія, - замість мене відповів Орм. Він нарешті припинив шукати поглядом яремну вену, і відійшов, знову попрямувавши до своєї пентаграми. Або як називається ця фігура? На ходу пообіцяв: - Розкажу тобі її, якщо виживеш після бою з Інгемаром. А тепер нам час вирушати.

Після цих слів я схвильовано озирнулась. Поляну оточував ліс, нікого, крім змовників, поряд не було видно. Від страху завібрували внутрішні органи, а спиною пройшла крижана хвиля. Як я зможу залишити звістку про те, куди мене перенесли? Як взагалі з'ясувати це в Орма?

Безпорадно глянула на Варді. Він дивився на мене дивним задумливим поглядом. Йому що, зовсім не страшно?

- Карле, ти візьмеш хлопчика. Ще цей з нами, - Орм показав пальцем на Варді, а потім на мене: - І Олівія, звичайно. Мила, без тебе нікуди! - мені дісталася ще одна усмішка, а потім чоловік скомандував: - Інші переміщаються за мною. Хто не зможе відкрити прохід – вирушають до місця зустрічі пішки.

Орм оглянув засмучених подільників, потім покрутився навколо власної осі, востаннє перевіряючи правильність нанесення символів і…

Коло несподівано спалахнуло.

Судячи з реакції чоловіків, подібний спецефект запланований не був.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍