Марго Вольська - Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська

Наскільки я розуміла, лютував Мідгрейн в першу чергу тому, що не отримав обіцяних молодим демоном виплат. Але сказати про це прямо, ясна річ, він не міг, бо це спонсорство таки м’яко кажучи не надто законне. Тож довелось обмежуватись просто обуренням та потаємним шепотом ілюзії на вухо… Але Аліса з бабусею – а ілюзією управляли вони вдвох, аби в разі чого не втратити контроль повністю і не наробити проблем, – рішуче відмовили Мідгрейну в будь-якому продовженні співпраці, і на цьому перебування демон в академії Торенвес нарешті скінчилось.

Справжній же Джейсон, на щастя, давно вже мертвий та не здатний передати нікому свої страшні знання про використання магії сніжних відьом, лишався у склепі.

Есмонд ще кілька разів спускався в Безодню, аби навести там лад у справах, взяти документи, що підтверджують його справжнє прізвище – бо скільки можна ховатися! – а головне, знищити всі матеріали, які встиг назбирати Джейсон. Спочатку я переживала, що демон там і залишиться, адже, зрештою, мова про його батьківщину…

Але він мене здивував. Сказав, що не має жодного бажання сидіти в царстві темряви та смутку, звик до нормального життя та взагалі збирається продовжити викладацьку кар’єру. Може, колись і ректором стане. Я неймовірно зраділа, адже, зрештою, академія Торенвес мені як рідна, тут моя сім’я, можливість знайти друзів, побудувати кар’єру!

Було страшно навіть уявляти, як я б обирала між цим всім та своїми стосунками з Есмондом, а тут обирати не довелось.

Тож зараз я з чистим серцем стояла у весільній сукні біля дзеркала та готувалась вийти до свого нареченого, аби стати йому нарешті дружиною. Ніяких неприємних виборів, життя, про яке можна тільки мріяти…

– Про що замріялась, сестронько? – хитро поцікавилась Аліса, висмикуючи мене з роздумів. – Думаєш про те, наскільки хвости з китичками краще за хвости без них?

– Перестань! – обурилась я. – Що ви всі причепились до його хвоста! Він милий!

– Та я ж хіба проти? – захихотіла сестра. – Просто ти завжди так смішно реагуєш, варто тільки згадати…

– Тому що у тебе з бабусею якась фіксація на цій темі!

– Ну-ну, не лютуй. Ми просто тебе дражнимо, – зітхнула Аліса. – Твій Есмонд що з хвостом, що без нього хороший та надійний. Ми всі про це прекрасно знаємо і дуже за тебе раді. Не знаю, чим би все закінчилось, якби ти тоді не підписала випадково контракт… До речі, що з ним? Ви все ще пов’язані?

Я кивнула.

Договір ми не розривали. Останні три місяці я з неймовірною старанністю навчалась, намагаючись остаточно оволодіти власним даром. Знала, що влітку це зробити простіше, бо зимою мені знов почне рвати дах, і мала намір підійти до холодів повністю підготованою.

Есмонд казав, що я роблю успіхи. Я вже повноцінно відвідувала всі аспірантські заняття, в тому числі і практичні, і відчувала, що сила моя росте, міцніє, тільки тепер за рахунок знань, а не через те, що я отримала її від народження дуже багато.

Продовжувала я і викладати, не змогла відмовити собі в цьому задоволенні. Навіть до другого курсу ходила. Студента, що ледь не повбивав нас всіх, там, на щастя, більше не було. Хлопчина втратив дар та пристосовувався до звичайного життя.

Звісно, шкода, адже він постраждав в першу чергу через підступи Джейсона, та не дарма ж було обрано саме цього студента. Джейсон тонко вираховував його слабке місце і спробував зіграти на гордості. Вийшло вдало.

Добре, хоч реально нікого не вбили, інакше тоді все закінчилось би ой не просто зміною образу життя, а ув’язненням, причому довічним.

– Колись Есмонд зрештою розірве той договір, але яка різниця коли? – промовила я, повертаючись до свого навчання. – Ми вже давно не звертаємо уваги на його пункти.

– Ну, так, – знизала плечима Аліса. – Але мені здається, він це зробить, коли зможе визнати, що ти з ним на рівних. І можеш повністю собою розпоряджатись. Для шлюбу це важливо…

– Так, важливо, – погодилась я. – Але він не змусить мене лишатись у нього на гачку, не переживай. Я в Есмондові не сумніваюсь.

– Я теж, – сестра посміхнулась. – Просто кажу. Тож, сестричко, ходімо? Нарешті тато поведе тебе до вінця?

Я кивнула. Поведе. Якщо я не втечу нікуди звісно. Бо щось мені підозріло холодно…

Не зігріли мене ні Алісині заспокоєння та ствердження, що все буде добре, ні слова інших близьких. Бабуся, з якою ми все-таки змогли зблизитись за останній час, спробувала підбадьорити мене жартом, міцно обіймала мама, щось говорячи про те, що вона теж дуже переживала перед весіллям…

Я цього фактично не чула, хоча продовжувала робити вигляд, ніби все добре, а я знаходжусь в пречудовому настрої. Прийняла батькову руку, коли прийшов час йти до вівтаря, і він стиснув мою долоню, а тоді прошепотів ледь чутно:

– Мелісо, що з тобою? Ти вся зблідла… Якщо ти передумала…

– Я не передумала, – аж надто квапно відповіла я.

Справді, ні, я не сумнівалась в тому, що кохаю Есмонда. У нас взагалі все ідеально! Навіть з моєю ріднею стосунки налагодились… А своїх родичів у Есмонда і не лишилось майже, він перервав більшість контактів з демонами.

То чого мені боятись? Я йому довіряю…