Вадим Володарський - Без втрат не вийти, Вадим Володарський

22.

«Фіскер» був швидкісною машиною, й на місці зустрічі, - майданчику перед магазином, - Микита опинився навіть швидше за мікроавтобуси спецполку поліції. Підрулив до власного ж «Лендровера», та, не вітаючись, спитав:

-Що там?

-Обидва авто, які ми шукали, на території. Сріблястий бус та чорний «Хаммер», до речі, ми його бачили на дорозі, він нас обігнав, - розповів Богдан. - Людей … мабуть, до п’яти.  – Це були добрі новини: Муса мав взяти з собою втроє більше. – Цегляний паркан навколо. Залізні ворота.

Оце вже було не дуже добре, але, вважав Вікентій, його друг – на те й інструктор з бойової підготовки, щоб знати, як діяти у такій ситуації.

Той, разом зі своїми людьми, з’явився хвилин за десять, сказавши, що бачив, як Вікентій летів трасою. Той проігнорував це зауваження. А потім Муса разом з двома своїми людьми разом із операторами безпілотника стали переглядати відео на портативному комп’ютері. Вікентій підійшов та став дивитися через їхні плечі.

-Погано, - сказав, нарешті, Муса.

-Чому? В нас, здається, більші сили. – Вікентій, дійсно, був здивований.

-Через цю цегляну стіну. Швидко її не здолати, а нам потрібна раптовість, бо інакше … вони можуть щось зробити із заручниками. Потрібно, щоб не встигли, до того ж, ми нічого не знаємо, - де … Ніка, чи є хтось просто поруч… Чи встигнуть вони…

-То проблема у паркані? А ворота? – спитав Вікентій.

-Вони зачинені, та ми не зможемо швидко їх відчинити.

-Є пропозиція. – На обличчі Вікентія з’явилася посмішка, але відразу зникла. – В тебе є добрий водій? От і чудово. А в мене є позашляховик із силовим бампером. Якщо хтось сяде за кермо та просто винесе ці ворота, а інші увірвуться слідом… Тебе влаштує такий варіант?

-Якщо тобі не шкода тачки, - посміхнувся й Муса. Це було вирішенням проблеми.

-А я поїду за вами.

-Тільки так… Паркуйся поряд, та зайдеш потім, коли ми їх вже візьмемо, щоб … вивести Ніку … якщо вона там, та відвезти додому. Якщо тільки не треба буде її до лікарні… А потім … телефонуєш тому слідчому… Та пояснюєш, що ми усі тут робили.

-Я хочу…

-Ні. Будеш у тилу. Я бачив в тебе там карабін. – Муса кивнув у бік авто Вікентія, де на задньому сидінні лежала зброя. – Але – ні. – Насправді, він просто побоювався, що друг не зможе стриматися, коли побачить цього… А не для того вони усе це затівали, щоб Вікентій у результаті потрапив до в’язниці. Той невдоволено похитав головою, та спитав:

-Ну, добре, в вас зайва балаклава знайдеться?

 

Дрон вивантажили з «Лендровера», та Богдан з Толіком знову підняли його у повітря. Із ними залишилися троє поліцейських на одному мікроавтобусі, другий, разом із «Лендровером» та, трохи позаду, «Фіскером», де тепер разом із Вікентієм сиділи ще троє бійців, рушили до будинку, де ховалися, як усі вважали, злочинці. Вікентій та Муса розуміли, що уся ця операція, насправді, - та ще авантюра. Але не діяти теж не могли. Усі інші просто підкорялися майорові, - як аеророзвідники, які згодилися допомогти, так і бійці спецпоку, які взагалі не ставили питань: чому та навіщо? Вони отримали завдання, та більше їх ніщо не цікавило.

Добре було те, що супротивник, - не професійні військові, не диверсанти, а, скоріше за усе, найманці зі звичайного криміналу. А от параметри операції, передусім – час, були досить складними. Діяти потрібно було миттєво. Єдине полегшення, - вже майже темно, та, якщо в них немає вартових, - а звідкіля, якщо це не військові? – наближення тих, хто готується до штурму, навряд чи буде помічено. Але раптом Муса, - усі вже майже під’їхали до потрібного будинку, - отримав по радіо доповідь:

-Вони усі кучкуються біля гаражу.  Там же світло миготить. – Це казав Толік, який спостерігав на екрані картинку, яку знімала камера безпілотника.

-А у будинку світло є?

-Лише кілька вікон на першому поверсі, схоже, одна кімната.

-Добре, діємо.

Він віддав декілька команд. Мікроавтобус, а за ним «Фіскер», різко зупинилися, з них стали вискакувати бійці, хоча кілька залишилися у салоні першого. А от «Лендровер», повернувши, врізався у металеві ворота та просто вибив їх силовим бампером, опинившись на ділянці, обнесеній парканом.  Та знову повернув, - тим більше, що водій бачив: передня частина пошкоджена, схоже, пробито радіатор, антифриз витікає, - а потім зупинився поряд із чорним «Хаммером». Він зробив свою справу.

За ним крізь вже колишні ворота проїхав поліцейський мікроавтобус та забігли ті бійці, які встигли вискочити з машин. Водій буса під’їхав до гаражу, ті, хто залишався у салоні, вискочили назовні, - усі бійці тримали у руках короткі автомати. Та із криками: «Усі – на землю! Поліція!» збили з ніг  трьох чоловіків, які стояли біля гаражу, - двоє з них курили; на них надягнули кайданки. Потім поліцейські увірвалися всередину, та виявили там ще одного, а знизу долунали якісь звуки… Двоє бійців стрибнули до ями, ризикуючи зламати ноги, - але усе обійшлося, й вони побачили скривавленого чоловіка, підвішеного на якійсь балці, та другого, що б’є його в обличчя.

-Стояти! Поліція! – Й за мить Микита Дьомін опинився на бетонній підлозі та у кайданках, а Сергій Тугарінов, не встигнувши отямитися, сидів на табуретці, підтримуваний одним з поліцейських. Та не міг второпати, що сталося, та … чи справді це на краще. А один з бійців крикнув:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍