Лола Астра - Безмірна залежність

кинула, бо не кохав, але боявся сказати прямо? Ні, я не могла більше на нього тиснути, вимагати кохати мене. Ілля обрав Олену. Але невже вони щасливі разом? І їй все одно, що він її зрадив? Хто вони одне одному? Я ніколи про це не дізнаюся.

Але мене з'їдала ще одна думка: навіть якби Ілля з'явився знову, хіба я змогла б йому повірити? Це було найбільш прикро. Тепер я не могла довіряти йому навіть у своїх мріях, де він міг бути таким, яким я хотіла його бачити. У мене нічого не виходило. Всі його можливі виправдання здавалися жалюгідними, і ніщо не спростовувало той факт, що своїми власними руками він заподіяв мені біль. Як він мені писав восени — я сама заподіяла собі біль, не розібравшись в ситуації? Але чому ж ситуація повторювалася знову і знову?

Виходить, люди не змінюються. Їм не можна давати других шансів. У Іллі їх було аж три: після Риму, коли він мовчав на мої благання написати мені хоч рядок; на початку жовтня, коли він спробував повернути мене, а потім знову зник; в листопаді, коли його очі були повні каяття. Два з половиною місяці протримався Ілля цього разу, навіть купив мені квитки, і я гадала, що це показник його кохання до мене. На жаль, це виявилося не так. Напевно, якби він мене кохав, то приїхав би сам, як роблять справжні чоловіки. Він же завжди лише викликав у мені почуття провини, і я готова була робити все, щоб тільки він не злився, аби він не зник. Я надсилала йому фото, хоча мені це не подобалося, я розмовляла з ним по телефону, коли хотіла спати, була завжди на зв'язку, тому що боялася, що наступного разу просто не буде.

Цікаво, Олена також жила в такій напрузі? Безперечно. Впевнена, що зараз він звинувачує її в тому, що вона написала мені образи. Що ж, я не проти. Я ніколи не ображала її, поважала її любов, почуття до Іллі, переживання, а вона замість того щоб все обговорити, вирішила чинити підло і низько. І ось вона здобула перемогу. Але якщо Ілля дійсно усвідомлено і спеціально заподіяв мені біль, то я не заздрю такій перемозі.

Перші три тижні після розставання Ілля снився мені щоночі, а потім стало легше: зникли безвихідь і пекельний біль, залишилися туга, почуття самотності, страх перед майбутнім. Я навіть могла тепер згадувати про нього. І потай від усіх я сподівалася, що одного разу він повернеться.

У хвилини найсильнішої туги я починала молитися за нього: щоб після смерті ми зустрілися на небі, щоб він знайшов свій шлях у житті, жив по совісті, знайшов себе і став щасливим. Я щиро бажала Іллі щастя. А ще я завмирала і не діяла, щоб не наробити дурниць. І це допомогло. Згодом я зрозуміла, що будь-який біль минає, треба лише на найскладніших етапах нічого не робити і чекати, перетерпіти, і рано чи пізно стане легше. Потім, можливо, все знову розвалиться, але я продовжуватиму існувати, і попри все згодом повернуся до повноцінного життя, почну радіти і любити.

Після всіх цих подій я склала собі план реабілітації на чотири тижні, до якого включила щоденні завдання й обов'язкові розважальні заходи на вихідні. Це допомогло, тому що пережиті страждання підготували мене до змін. Через три місяці образ Іллі почав стиратися. Як людина, він мене розчарував. Та й як чоловік також. Це не я, це він зрадив нас і наше кохання, і почуття провини до мене більше не поверталося.

Та я ні про що не шкодувала. Було чудово. Тому й не хотілося втрачати. Але це був вибір Іллі, і я повинна була його поважати. Шкода, що він був занадто слабкий, щоб бути щирим. Не тільки зі мною, а й з Оленою, сестрою, батьками, друзями і, напевно, багатьма іншими дівчатами. На якомусь відрізку життя він втратив себе, збився зі шляху. Я дуже хотіла допомогти йому відшукати цей шлях, але він не захотів. Люди не змінюються. Так само, як не змінююся і я.

А як же кохання? Що буде в моєму житті далі? Може, це я винна, що обираю не тих чоловіків? Може, я нікого більше не зможу полюбити? А раптом взаємного кохання не існує? Я не знаю відповідей на ці запитання.

Через півроку розлуки в моєму житті вже все було добре. Я згадувала про Іллю з посмішкою, пробачила його. Стосунків я не хотіла, мені важливо було тепер приділити увагу собі і своїм мріям, справжнім бажанням і потребам. Я повинна була навчитися любити і поважати насамперед себе, щоб більше ніхто не зміг посміятися наді мною, принизити, розтоптати.

Те, що сталося, це, по суті, дрібниця. Просто стосунки, які закінчилися. Урок, який я засвоїла. З ким не буває. Згодом до мене повернувся оптимізм, а ще образ того самого чоловіка, з яким би я хотіла бути. У нього не було імені, віку, зовнішності, але він часто мені снився і дарував відчуття тепла. Саме тепла. Коли я думала про нього, все ставало на свої місця. Це було відчуття спокою, умиротворення, усвідомлення того, що все добре. Це було те, чого Ілля не зміг мені дати…

Усе в житті має значення. Зустріч з Іллею мені подарувала новий досвід в чуттєвій сфері, зробила сильнішою. А ще я побувала в Німеччині, вивчила німецьку, зрозуміла, що мене влаштовує в стосунках, а що ні. Я позбулася безлічі комплексів, Ілля навчив мене простіше ставитися до життя.

Хто знає, може, Іллі я подарувала кохання, яке він ніколи до цього не зустрічав? Може, я освітлила його одноманітне життя хоч на ці кілька місяців, що ми були разом? Адже що у нього є, крім маленької кімнатки в чужій країні, інтернету і рідкісних зустрічей з сестрою і друзями, вдвічі молодшими за нього? Якщо я зробила його хоч трохи щасливішим, то це прекрасно.

Можливо, ця зустріч була потрібна йому більше, аніж мені. А може, він і так щасливіший за всіх і пізнав сутність життя на відміну від нас? Хто знає. У будь-якому випадку, життя все розставить по своїх місцях. Моя ж мета —