Стефан Цвейг - Марія Стюарт

тільки-но во­на дізналась, який геніальний спосіб дібрали її друзі, — насправді вбивці, — щоб безперешкодно передавати листи. Що­тижня з недалекої броварні привозили бочку пива для слуг королеви, і, як здається, її друзям пощастило намовити візника, щоб він завжди віз у повній бочці закорковану дерев’яну пляшку, а в тому порожнистому шматку дерева містилися таємні листи до королеви. Тепер обмін листами відбувається бездоганно і регулярно, немов завдяки справжній пошті. Той чесний чоловік — “the honest man”, як називають його в повідомленнях — везе пиво з неоціненною пляшкою всередині в замок, наглядач винного погребу Марії Стюарт виловлює в погребі пляшку, а потім кладе її, вже з новою поштою, в порожню бочку. Бравий візник не має на що нарікати, бо ця потаємна передача дає йому подвійну вигоду. З одного боку, його щедро винагороджують закордонні друзі Марії Стюарт, а з другого — економ платить йому за пиво вдвічі вищу ціну.

Але про одне не здогадується Марія Стюарт, а саме: той чесний візник заробляє на своєму темному ґешефті ще й ­утретє. Адже йому платить ще й англійська державна поліція, і, звичайно, Еймієс Політ знає про те листування. Не друзі Марії Стюарт вигадали ту пивну пошту, а Ґіфорд, шпигун Волсінґема, Морґан і французький посол дали його Марії Стюарт як гідного довіри чоловіка, тож завдяки цьому — незмірна перевага для міністра поліції — все таємне листування Марії Стюарт завжди перебуває під контролем її політичних ворогів. Кожен лист Марії Стюарт і до неї шпигун Ґіфорд, що його Морґан вважає за свого найнадійнішого чоловіка, перехоплює ще до того, як він потрапить у пивну бочку і вийде з неї, Томас Феліпс, секретар Волсінґема, одразу розшифровує його, копіює, і ці копії з чорнилом, яке ще не висохло, везуть до Лондона. Лише потім листи бездоганно швид­ко доставляють Марії Стюарт або французькому послу, щоб в ошуканих ані на мить не могла з’явитися підозра і вони безтурботно листувалися й далі.

Моторошна ситуація. Обидві сторони радіють, що ошукують одна одну. Марія Стюарт відітхнула. Нарешті вона переграла холодного й неприступного пуританина Політа, що перевіряє кожен предмет білизни, розрізає кожну підошву, опікає її і тримає ув’язнену, мов злочинницю. Якби він міг здогадатися, тихо сміється Марія Стюарт на самоті, що вона, незважаючи на всіх солдатів, ізоляцію та мудрування, щотижня отримує з Парижа, Мадрида і Рима важливі по­відомлення, що її агенти сміливо працюють і вже підготу­вали для неї війська, флоти й кинджали! Інколи радість у її очах промовляє надто вже необережно, надто виразно, тож Еймієс Політ глузливо відзначає, що в неї дедалі кращає само­почуття і здоров’я, відколи вона живить душу тією отрутою надії. Натомість для свого сухого сміху на холодних вустах він має набагато вагоміші підстави, дивлячись, як щотижня чесний візник привозить бочку свіжого пива, злостиво спо­стерігаючи, як заклопотаний економ Марії Стюарт щоразу похапцем скочує бочку в темний погріб, і там, поодаль від чужих очей, виловлює неоціненні листи. Бо те, що тепер читатиме Марія Стюарт, давно вже прочитала першою англійська поліція, в Лондоні у своїх державних фотелях сидять Сесіл та Волсінґем і мають перед собою слово до слова все таємне листування Марії Стюарт. Вони бачать, що Марія Стюарт пропонує корону Шотландії і своє право на корону Англії іспанському королю Філіпу II, якщо він захоче допомогти їй здобути свободу; такий лист, посміхаються вони, коли-небудь може знадобитися, щоб заспокоїти Якова VI, коли за його матір візьмуться надто суворо. Вони читають, що Марія Стюарт, пишучи в Париж нетерплячим почерком, ненастанно вимагає інтервенції іспанських військ для свого визволення. Хай там як, це теж може придатися на судовому процесі. Але найважливішого, найістотнішого, на що вони сподіваються і що потрібне для суду, поки що, на жаль, у цих листах немає, а саме: схвалення з боку Марії Стюарт якогось плану вбивства Єлизавети. Згідно з текстом закону Марія Стюарт ще не стала винною, ще досі бракує, щоб можна було запустити судову машину вбивства, єдиного крихітного гвинтика, “consent”, виразної згоди Марії Стюарт з убивством Єлизавети. Щоб закрутити той останній необхідний гвинтик, тепер рішуче береться до роботи Волсінґем, цей небезпечний майстер свого ремесла. Отак починається найнеймовірніша, проте документально засвідчена підступність у світовій історії: шпигунський трюк Волсінґема з заманюванням, щоб Марія Стюарт стала співучасником злочину, який сфабрикував він сам: так звана змова Бебінґтона, що насправ­ді була змовою Волсінґема.

План Волсінґема слід назвати майстерним, і за доказ тут править його успіх. Але мерзенним, і то таким, що навіть сьогодні, через сотні років, душа аж здригається від огиди, він став через те, що Волсінґем використав для свого ошуканства якраз найчистішу силу людства: довірливість юної романтичної натури. Ентоні Бебінґтон, обраний у Лондоні як інструмент, щоб довести Марію Стюарт до згуби, вимагає в ставленні до себе співчуття й зачудування, бо запропонував своє життя і честь із найшляхетніших мотивів. Дрібний дворянин із доброї родини, заможний і одружений, цей замріяний чоловік щасливо жив із дружиною і однією дитиною в своєму маєтку Лічфілд близесенько від Чартлі, і тепер ми нараз розуміємо, чому Волсінґем обрав саме Чартлі для перебування Марії Стюарт. Шпигун давно повідомляв йому, що Бебінґтон — переконаний католик, ладний піти на жертву прихильник Марії Стюарт і вже не раз допомагав їй таємно пересилати листи: шляхетна молодь завжди має привілей щиро зворушуватися трагічною долею. Такий безневинний ідеаліст із властивою йому чистою дурістю може в тисячу разів краще прислужитися Волсінґему, ніж який-небудь найманий шпигун, бо королева швидше довірятиме йому. Вона знає: жодне прагнення наживи не приваблює цього чесного, можливо, трохи затуманеного шляхтича до його лицарської служби, і ще менше — особиста прихильність. Версія, мовляв, він уже раніше, коли був пажем у домі Шрузбері, особисто познайомився з Марією Стюарт і закохався в неї, — певне, романтична вигадка; мабуть, він ніколи не бачив Марії Стюарт і служить тільки задля насолоди служити, завдяки вірі в католицьку церкву, завдяки мрійній радості від небезпечних пригод жінки, в якій бачить законну королеву Англії. Невимушений, необережний, балакучий, як і всі молоді палкі люди, він обстоює серед своїх друзів справу королеви, кілька молодих дворян-католиків приєднуються до нього. Дивні постаті збираються в його колі для жвавих розмов: фанатичний священик на ймення Беллерд, такий собі Севідж, сміливий відчайдух, і кілька невинних та дурних молодих дворян, які начиталися Плутарха і туманно мріють про героїчні вчинки.