Елізабет Гілберт - Природа всіх речей

на потяг до Бостона, провела три ночі в недорогому портовому готелі (де тхнуло джином, тютюном і потом попередніх гостей) і звідти відчалила в дорогу. Її корабель називався «Елліот» — китобійне судно 120 футів завдовжки, широке й міцне, як стара кобила, яке пливло до Маркізьких островів уже дванадцятий раз, відколи було збудоване. За кругленьку суму капітан погодився звернути вбік на 850 миль, щоб завезти Алму на Таїті.

Капітаном був містер Терренс із Нантакета. Його дуже поважав Дік Єнсі, який і домовився про місце для Алми на його кораблі. Якщо вірити Єнсі, містер Терренс був строгий капітан і краще за інших тримав своїх моряків у шорах. Терренс прославився тим, що полюбляв іти на ризик (всі знали, що під час бурі він підіймає вітрила, а не опускає, сподіваючись, що вітер додасть йому швидкості), та водночас був людиною побожною і тверезою й прагнув утримати на морі високий моральний дух. Дік Єнсі довіряв йому й багато разів плавав на його судні. Він завжди квапився й надавав перевагу капітанам, які вели судно швидко й безстрашно, а Терренс був саме такий.

Алма ще ніколи не була на кораблі. Точніше, була — і не на одному, коли їздила разом з батьком у філадельфійський порт оглядати прибулий вантаж, але плавати кораблем вона не плавала. Коли «Елліот» відчалив від берега, вона стояла на палубі, й серце її так швидко стукотіло, що, здавалося, от-от вирветься з грудей. Алма дивилась, як останні портові споруди наближалися до неї, а потім враз — з запаморочливою швидкістю — промайнули й опинились позаду. І ось вони мчали через велику Бостонську бухту, а позаду них на хвилях погойдувалися риболовецькі суденця. Надвечір Алма вперше в житті опинилася у відкритому океані.

— Я зроблю все, що в моїх силах, щоб ви не відчували ніяких незручностей під час плавання, — пообіцяв капітан Терренс Алмі, коли та піднялася на палубу.

Вона цінувала його увагу, та невдовзі переконалася, що в цій мандрівці їй випаде небагато зручностей. Її каюта, поруч із капітанською, була тісна, тьмяна й тхнула нечистотами. Питна вода смерділа болотом. Корабель віз ціле стадо мулів до Нового Орлеана, і тварини без кінця ревіли. Їжа не смакувала й скріпляла шлунок (ріпа й солені коржики на сніданок, сушена яловичина й цибуля на вечерю), а погода, в найкращому разі, була непередбачувана. За перші три тижні плавання Алма так і не побачила сонця. На «Елліота» тут же наскочив сильний вітер — побив посуд, розкидав палубою моряків. Їй деколи доводилось прив'язувати себе до капітанського стола, щоб спокійно з'їсти свою яловичину з цибулею. Втім, вона люб’язно споживала те, що їй давали, й ні на що не скаржилась.

На кораблі, крім неї, не було жінок, та й освічених чоловіків не було. Моряки допізна різались в карти, реготали й галасували, заважаючи їй спати. Деколи вони, як одержимі, витанцьовували на палубі, аж поки капітан Терренс не пригрозив поламати їм їхні скрипки, якщо вони не вгомоняться. На палубі «Елліота» пливли терті калачі. Один моряк впіймав біля узбережжя Північної Кароліни яструба, заради розваги відтяв йому крила й дивився, як той стрибав палубою. Алма вжахнулась, але промовчала. Другого дня моряки, які їхали з глузду від нудьги, влаштували весілля двох мулів, вчепивши тваринам з цієї нагоди святкові паперові комірці. Стояв нестерпний галас і лемент. Капітан не втручався; він не бачив у цьому нічого поганого (мабуть, тому, подумала Алма, що женили їх по-християнськи). Алма зроду не бачила, щоб так поводилися.

Їй не було з ким говорити про серйозні матерії, тож вона перестала про них говорити. Вирішила бути завжди в доброму гуморі й балакати з усіма. Поклялася не наживати собі ворогів. Її стратегія видавалась слушною, адже їм треба було п’ять-сім місяців пливти на одному кораблі. Алма навіть дозволяла собі сміятися з моряцьких жартів, якщо ті були не надто непристойні. Вона не хвилювалася, що її можуть скривдити; капітан Терренс не терпів безцеремонності, а чоловіки не виявляли до неї ніякого інтересу. (Це її не здивувало. Якщо вона не цікавила чоловіків у свої дев’ятнадцять, то в п’ятдесят один її, ясна річ, узагалі ніхто не помічав.)

Її найближчим приятелем стала мавпочка, яку приручив капітан Терренс. Звали її Малюк Нік, й вона годинами сиділа з Алмою, легенько перебираючи лапками її одяг, завжди вишуковуючи щось нове й незвичайне. Малюк Нік був вельми розумною і допитливою тваринкою. Більш за все його цікавив волосяний браслет, що його Алма носила на зап’ясті. Він ніяк не міг утямити, чому такого браслета немає і на її другому зап’ясті — й щоранку перевіряв, чи не виріс він там, бува, за ніч. А відтак, змирившись, зітхав, мовляв:

— Ну чому ти не можеш хоч на день стати симетричною?

З часом Алма почала ділитися з Малюком Ніком нюхальним тютюном. Той акуратно клав дрібку собі в ніздрю, гучно чхав, а тоді засинав у неї на колінах. Що б вона робила, якби не він?

Вони обігнули Флориду й кинули якір у Новому Орлеані, щоб висадити на берег мулів. За тваринами ніхто не сумував. У Новому Орлеані Алма побачила незвичайний туман над озером Пончартрейн. Бачила гори мішків із бавовною і бочок із тростиновим цукром, що лежали на причалі, чекаючи, поки їх завантажать на кораблі. Бачила шеренги пароплавів, які простягалися, скільки сягало око, й ждали, коли настане їхня черга гребти вгору по Міссісіппі. У Новому Орлеані їй стала в пригоді її французька, хоч акцент тамтешніх мешканців збивав з пантелику. Вона милувалася будиночками й садками, всіяними морськими мушлями й оточеними підстриженими кущами, й зачаровано розглядала вигадливо вбраних жінок. Шкодувала, що має так мало часу, щоб все оглянути, бо невдовзі сказали повертатися на корабель.

Вони попливли на південь, уздовж мексиканського узбережжя. На судні лютувала лихоманка. Майже нікому не вдалося її уникнути. На палубі був лікар, але пожитку з нього було мало, тож незабаром Алма сама роздавала ліки зі свого дорогоцінного запасу послаблюючих і блювотних засобів. Медичною сестрою вона себе не вважала, але фармацевтом була доволі здібним, і своєю допомогою завоювала собі невелике коло прихильників.

За якийсь час Алма й сама захворіла й мусила триматися каюти. У гарячці їй ввижалися затуманені сновидіння і яскраві жахіття. Руками вона безперестанку торкалася свого лона й пробуджувалася від болісних і водночас солодкаво-приємних спазмів. Їй постійно ввижався Емброз. Вона щосили намагалася не думати про нього, але гарячка підточила мури її розуму, і всередину ринули страхітливо