Арт Антонян - TÜK, Арт Антонян

в квартирі Ясмін. Луїза і Дамблдор вмовляли Давида якомога швидше виїхати з Üмперії та перечекати якийсь час на нейтральній території.

— Залишатися в країні небезпечно. Ляльку повалено, але місце укриття ляльководів все ще невідоме, — Дамблдор поставив чашки з чаєм на стіл.

— Тепер урядам Unación і нейтральних територій відомо про злочини üмперської влади, — Луїза постукала вказівним пальцем по краю стола. — Ми зробили все що могли. Час діяти ООННТ. А Ясмін… Мені шкода, що вона так і не з’явилася… — Луїза ковтнула ромашковий чай. — Якщо вона жива чи… — дівчина не наважилася одразу вимовити, — мертва, то з’явиться в списках. Їх оновлюють що три години й викладають у мережі — üнтернет знову під’єднали до світового інтернету. Ми дізнаємось.

Давиду самому хотілося швидше вибратися з Üмперії, хоча б тимчасово, щоб оговтатися, надихатися свободою. Минув уже тиждень, а Ясмін так і не прийшла додому. Він погодився поїхати. Порадившись, вони вибрали Унґвар — маленьке містечко на заході Хоупландії, з крихітного аеропорту якого раз на тиждень вирушав авіарейс на португальську нейтральну територію, що було важливо в разі необхідності подальшого відступу.

На автомобілі Давида за десять годин по порожніх трасах вони дісталися до найближчого пункту перетину кордону. З üмперського боку в присутності представників ООННТ документи перевіряв прикордонник, який зовсім нещодавно перебував у стані тетрапода. Про це свідчили його обмежений словниковий запас, звичка по-звірячому принюхуватися до повітря, а також іноді пересуватися на чотирьох кінцівках, коли ніхто, як він думав, не бачив.

— Ваш паспорт? Показати! — кашлянув прикордонник. — Будь ласка, — винувато додав він, звертаючись до Дамблдора.

Робогуманоїд розгубився.

— Розумієте, він — робот. Штучний інтелект, — пояснила Луїза.

— Для перетину кордону необхідно назвати ім’я і зареєструвати серійний номер, — підказав прикордоннику представник ООННТ. — Вони вже понад рік прирівняні до людей на нейтральних територіях і в Unación. Номер і є паспортом.

— Дякую, — всміхнувся Дамблдор. — Я — роболюдина. Мене звуть Дамблдор Вінсент Орміга20. Серія: HRT, номер: 47917878.

— Приємної подорожі! — побажав прикордонник, задоволений виконаною роботою.

На прикордонному пункті Хоупландії документи перевірили формально. У світовій мережі відео з трьома сердечниками, що виходять з ядра Голки, зняте дроном через панорамні вікна вежі, потрапило в топ. Давид, Луїза і Дамблдор ще не знали, що прославилися на весь світ.

— Ласкаво просимо! — всміхнулася молода жінка у формі.

На набережній над терасою кафе шумів гілками могутній ясен. Кремезний стовбур старого дерева обплів вічнозелений плющ. Насолоджуючись ароматною кавою і тістечками, сердечники споглядали древнє середмістя Унґвару. Через річку, в якій аквареллю відображався протилежний берег з каштанами, перекинулися мости: зліва, ближче, — пішохідний, праворуч — транспортний.

Пішохідним неквапливо йшли люди. Давид вдивлявся в спокійних, щасливих містян. Йому досі не вірилося, що, нехай тільки трьом, але сердечникам вдалося вибратися з Üмперії живими, що ніхто з цих людей, на яких він зараз дивився, не опуститься на чотири кінцівки й не загарчить злісно.

Сонце м’яко лягало на руки, пестило обличчя. Ікло, весело гавкаючи, ганявся за голубами. І все ж смуток не відпускав Давида. Він згадував сміливих і відчайдушних учасників руху опору: Джаззі, Макса, Джо, Вінсента, Ґабріеля, Аннушку, Штефана, Таню, Сергія… Думка про їхню загибель щоразу з новою силою розбивала серце. Але їх він хоча б бачив, переконався, що вже не повернути. А ось Ясмін… Вона залишилася десь там у величезному холодному мегаполісі. Луїза поки не сказала Давиду, що ім’я Ясмін Корхонен з’явилося в списках загиблих під час атаки на Голку. Вона набереться сміливості й скаже йому сьогодні, трохи пізніше.

Hormiga — мураха (ісп.).

Місяць по тому

— Bienvenidos a Nueva York21, — прочитав Дамблдор над виходом з аеропорту. — Скажу по секрету, я вже бачив місто через камери спостереження і навіть вид зверху.

Давид спантеличено глянув на Дамблдора.

— Дрони, — пояснив той, — двадцять три тисячі, до речі. Ти будеш у захваті. Я в передчутті. Нуева Йорк — божевільне місто.

Давид знову кинув багатозначний погляд на робогуманоїда.

— У хорошому сенсі слова, розслабся, — засміявся Дамблдор. — Треба буде зняти відео і надіслати Луїзі. Даремно вона з нами не полетіла. ¡Hola!22 — помахав він пасажирам, що пробігали повз і, мабуть, спізнювалися на рейс.

На таксі вони дісталися до будинку Мета і Яни — кращої подруги, названої сестри Давида. Після того як про сердечників заговорила вся світова мережа, Мет і Яна зв’язалися з другом і запросили його до себе.

— Я така втішена, що ти у нас. — Давид розчулився, нарешті почувши рідний голос, який весело лився з телефона. — Щойно звільнюся з роботи, прилечу додому. Вас без проблем пропустили на вході, так? Я попередила Дієґо. Він хороший хлопчина.

— Так, все добре, не хвилюйся, — Давид стояв у коридорі, не наважуючись пройти далі.

— Я підготувала вам дві кімнати на другому ярусі. Там рушники, халати — все необхідне. Спокійно йди на кухню, обов’язково поїж — у холодильнику є їжа. Я приготувала. Так, начебто нічого не забула…

— Не турбуйся, люба. Швидше приїжджайте. Кортить вас з Метом побачити, — Давид пішов за Дамблдором у приймальню.

— Ще кілька годин, і будемо, Давиде, — запищала від радості Яна. — Мені треба бігти. Вибач. Якщо буде нудно, на третьому ярусі інтерактивна стіна. Керується інтуїтивно. Впевнена, розберетеся. Подивіться що-небудь. Ну все, біжу, вибач. Люблю! До зустрічі!

— До зустрічі! Люблю і чекаю, — усміхнувся Давид.

Він вийшов на балкон. Його погляду відкрився дивовижний краєвид на Іст-Ривер і хмарочоси Мангеттену. Давид запалив цигарку.

— Знову травишся? — Дамблдор з’явився на балконі.

— Не заздри, — Давид випустив підряд кілька кілець з диму.

– У-у-у, браво! — Дамблдор заплескав у долоні. Прийнявши душ і вдягнувши