Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький

Перед самими домовинами йшло духовенство й церковні хори, а за ними родини Поляглих, які змогли прибути на похорон, члени Директорії з Головним Отаманом Петлюрою на чолі, представники Галицького Уряду, полк. Коновалець зі старшинами СС і делегати від різних громадських організацій.

Похід замикала сотня кінноти, а за нею йшов лавами народ. Цілу трасу походу обставлено військовим шпаліром у віддалі одного метра вояк від вояка, які стояли струнко й віддавали почесть зброєю, коли похоронний похід проходив повз них.

Вкінці похід дійшов до Аскольдової Могили над Дніпром, де героїв з-під Мотовилівки похоронено поруч героїв з-під Крут. Поляглих Січових Стрільців попрощали промовами представники влади і війська. Палку промову над могилою виголосив Головний Отаман Петлюра. Від серця дякував поляглим Січовим Стрільцям за їх вірну службу Україні. Він також зложив від себе вінок.

Стрілецькі гармати над Дніпром віддали останній салют Поляглим Героям, військо віддало почесть зброєю, і під звуки прощальної стрілецької пісні «Видиш, брате мій»… – стрілецькі домовини лягли в спільній братській могилі. Лягли як гранітовий камінь під величню Будівлю.[207]

Інший свідок цього похорону так пише про цю хвилину в історії Києва: «Маніфестація справді була імпозантна й мала тим більше значення, що поляглі були з другої частини української землі. За кілька днів тут же в Києві, в матері городів українських, мало відбутися свято об'єднання всіх українських земель в одно тіло, а покищо завдатком і вічною підставою того об'єднання мали бути могили галицьких синів одної спільної нашої Матері, поділеної і пошматованої нашими сусідами! Справді, великий історичний символ: з-над Дністра ріки прийшли вірні свойому обов'язкові, її вірні сини, щоб своєю кров'ю навіки запечатати ту злуку і зложити свої благородні кості на берегах Дніпра-Славути! В нашій столиці матимемо нарешті й ми свої святі могили, бо досі ми їх не мали».[208]

Могутня похоронна маніфестація об'єднаного українського народу, на чолі з представниками його державної влади і війська, в столиці України, якою віддано найглибшу честь і пошану поляглим в критичнім моменті історії України, її вірним бойовикам і оборонцям, Січовим Стрільцям, це заразом найвище і найбільш авторитетне признання та ствердження тої великої ролі, яку відограли Українські Січові Стрільці в новітній історії України.

Український народ виявив при цій нагоді ті думки і почування, що їх уже попередньо висловлювали передові люди української нації про ті високі морально-громадські і бойові цінності, які дали українському народові лицарі Червоної Калини.

Українське Січове Стрілецтво осягнуло вершини своєї слави, якої свідками були і старовинний Київ, і Дніпро-Славута, і небосяжні Карпати з Дністром річкою, і княжий Галич, і подільський чорнозем, і славне Запоріжжя.

Могили сотників Федя Черника та Миколи Загаєвича і їх Товаришів-Стрільців з-під Мотовилівки будуть вічним доказом чесно виконаного обов'язку та свідоцтвом безмежної вірности ідеї тих, які в них спочили.

І коли б на їх величному похороні прийшлось сказати прощальну промову полковникові Дмитрові Вітовському, який так часто провожав своїм золотим словом погибших Січових Стрільців у вічність, то він напевно був би повторив те саме, що говорив у своїм прощальнім слові на похороні УСС Василя Підручняка в Шумлянах в грудні 1915 р.: «Не скажу я тепер Покійним Товаришам «Прощавайте!» Я певний, що в нашім народі кружлятиме таємна, велика легенда. З січових могил вставатимуть заєдно лицар і з січовими стягами. І один з них застро мить наш стяг на верхів'ях Карпат і скаже: «Товариші, вставайте! Збірка!» Другий застромить наш стяг на високім синім Кавказі та скаже: «Вставайте! Збірка!» Третій застромить наш стяг над Сяном і те саме скаже: «Вставайте! Збірка!» й буде загальна «Збірка»… І щойно тоді покладуться ці лицарі на вічний спочинок, певні того, Україна-Мати свобідна і щаслива!.. А тепер на прощання можу Вам тільки сказати «Спочинь!..»[209]

І ми віримо, що Січові лицарі з-під Мотовилівки та автор цих золотих слів – полк. Д.Вітовський, не вмерли, а живуть між нашим народом, кличуть усіх живих українців «Збірки», до всенародної єдности і до боротьби, поки Україна не буде вільна.

Тріюмф Січових Стрільців над багато разів більшими силами москалів був вислідом стихійного гону до перемоги, розмаху, наполегливої і ідейної праці, завзятої енергії та твердої віри в свої сили і в свою ідею.

Згідно з прийнятою думкою істориків українських визвольних змагань Мотовилівка стала Маратоном новітньої української історії, так як Крути є її Термопілами.

Бій під Мотовилівкою був вирішним ударом по головній московській силі. Він розгромив ворога та його самопевність і надію на перемогу. Дальший розвиток та мета протигетьманського повстання були вирішені. Упадок і зайняття Києва були тільки питанням часу. Відгомін про розгром московських сил недалеко Києва, був тою іскрою, що розпалила вогонь всенародної революції. Німецькі військові кола, що все ще хиталися та були поважною небезпекою для успішного повстання, щойно після розгрому військ Святополк-Мірського переконалися наочно про силу і розмах повстанчого руху та перестали бути загрозою для Директорії.

Жертвенний та геройський характер виступу Січових Стрільців скріпив історичне значення їхньої перемоги. Дальшу долю української державности у великій мірі врятував рішучий чин Січових Стрільців.

Правильний погляд висловив про це один з ближчих співробітників Симона Петлюри, пполк. О.Доценко. Він заявив: «Треба тут констатувати історичну справу, що невідомо, якби розвинулись події без участи Січових Стрільців. Започатковане в Білій Церкві Січовими Стрільцями повстання розгорнулося у всенаціональну, величню повстанську стихію».[210]

Блискуча перемога Січових Стрільців 18 листопада 1918 р. була важливою історичною подією, яка започаткувала новий період українських визвольних змагань під проводом Головного Отамана Симона Петлюри. Під верховним командуванням С.Петлюри розпочали Січові