Гарольд Роббінс - Пірат

— Я не подумав про це,— ввічливо мовив Бейдр. — Я забув, що бувають ночі, коли на дорозі ожеледиця. Мені треба було б послати за вами одного з моїх водіїв.

— Дрібниця. Я упорався. — Він сів у фотель навпроти столу. — Дуже шкода, що ви не змогли сьогодні увечері приїхати до готелю. Дівчина була дуже розчарована.

— Цяцька не помогла вгамувати її біль?

— Я купив їй золотого «П'яже». Допомогло.

Бейдр зиркнув на нього. Уяву він мав слабеньку. Та, врешті, що ще можна купити для дівчини в Швейцарії, окрім годинника? Він помітив блиск поту на обличчі Юсефа.

— Може, вип'єте кави? Чи чогось холодного, наприклад шампанського?

— А є ще що-небудь? — засміявся Юсеф, злегка з надмірною готовністю.

Бейдр смикнув позаду себе шворку дзвоника. Джабір відчинив двері.

— Пляшку шампанського містерові Зіяду.

— Чи Дік говорив вам про те, як я владнав справу з Майклом Вінсентом? — спитав Юсеф, коли Джабір вийшов по вино.

— Так. Як ви зуміли змусити його так легко від нас відчепитися?

— Це було не так легко. Та, зрештою, я примусив його зрозуміти, що, притягши нас до суду, він нічого не виграє. Що ми зв'яжемо його на роки і в результаті він позбудеться всього того, що він міг би отримати як законну винагороду. Потім я пообіцяв, що ми заангажуємо його на іншу картину, якщо в майбутньому ми вирішимо її створити. Тоді ми неодмінно звернемося саме до нього.

— Ви дуже добре впоралися з цією справою,— сказав Бейдр.

До кімнати повернувся Джабір з пляшкою «Дом Периньйону» в цеберку з льодом і двома келихами на срібній таці.

— Я радий, що ви задоволені,— сказав Юсеф, спостерігаючи, як Джабір вправно відкоркував пляшку і наповнив обидва келихи. Слуга вийшов, і Юсеф узяв келих. Він поглянув на Бейдра. — А ви не будете пити?

Бейдр похитав головою.

— Мені треба рано вставати. Я пообіцяв хлопцям, що вранці піду з ними кататися на лижах.

— То, будьмо,— сказав Юсеф. Він спорожнив келиха одним спраглим ковтком і наповнив знову. — Я навіть не усвідомлював, що мені так хочеться пити.

Другий келих вина Юсеф пив повільніше. Він відкинувся на спинку фотеля, починаючи розслаблятися. Наступні слова Бейдра поклали цьому кінець.

— Розкажіть мені про «Арабляльки»,— сказав він.

Юсеф відчув, як його чоло знову зросилося потом.

— А що там говорити? Вони — добрі клієнти. Опріч цього, я про них знаю дуже мало.

Бейдр вдивлявся в нього пильним поглядом.

— Це на вас не схоже. Як правило, ви знаєте все про людей, з якими ми маємо діло. Це завжди було одним з наших основних правил.

— Вони не належать до числа наших вагомих клієнтів. Я не бачив причини придивлятися до них. Перевозки були малі, і вони платили добре.

— Чимала доплата,— сказав Бейдр. — Чи цього було недостатньо, щоб зацікавитися ними?

— Ні, я був заклопотаний важливішими справами.

— Ви не подумали, чому вони сконтактувалися з вами в Парижі, а не, як звикле, у нашій конторі в Бейруті? Певно, що для угода такого масштабу це було б нормально.

— Я думав, що то був простий збіг,— швидко відповів Юсеф. — Я зустрів того американця в барі, що на вулиці Георга V, де він розповів мені про труднощі, які спіткали його, коли він хотів налагодити імпорт ляльок до Сполучених Штатів, і я сказав йому, щоб він звернувся до нашої контори в Бейруті. Що, можливо, ми зможемо йому допомогти.

— Згідно з інформацією контори в Бейруті вони керувалися контрактом перевозок, який прислали ви. Вони не зв'язувалися з жодним працівником нашої компанії.

Юсеф відчув, як спітніло під пахвами.

— Може, й так. Я міг лишити вказівки на подальші дії своїй секретарці. Як я вже вам сказав, я не вважав, що це така важлива справа, щоб їй треба було приділяти особливу увагу.

— Ви брешете,— тихо проказав Бейдр.

Юсеф був ошелешений.

— Як? Як? — перепитав він, затинаючись, ніби недочув.

— Я сказав: «Ви брешете»,— повторив Бейдр. — Зараз про цю компанію ми знаємо все. Ви поставили нас у становище перевізників наркотиків до Сполучених Штатів. Через це над нами нависла загроза втратити весь наш доробок за всі довгі роки. Зараз я хочу, щоб ви розповіли всю правду.

Бейдр спостерігав, як Юсеф дістає сигарету і запалює її тремтячими пальцями.

— Розкажіть мені,— сказав він тихо,— скільки дав вам Алі Ясфір, щоб ви влаштували ці перевозки?

Прямо на очах Юсеф розпадався на шматки. Зараз його голос тремтів так само, як і його пальці.

— Він примусив мене це зробити, хазяїне,— скрикнув він. — Він втягнув мене в це діло силою. Я зробив це тільки для того, щоб вас захистити!

— Захистити мене? — запитав Бейдр холодним голосом.

— У нього були знімки і він погрожував опублікувати їх.

— Хто міг би повірити в такі знімки? Та ще й з такого джерела? Чому ви не прийшли до мене відразу?

— Я не хотів завдавати вам болю, хазяїне. То були знімки вашої дружини,— очі Юсефа наповнилися справжніми слізьми.

— Вони у вас тут?

—