Тамара Крюкова - Зоряний лицар

її на дорозі, де дівчинку можуть підібрати жалісливі люди. Ми посиплемо цю дорогу пилом забуття, щоб жоден з нас не пам’ятав, де ця дівчинка, і ніколи не зміг її відшукати. Вона кане в безвість, і пам’ять про неї зітреться назавжди.

— Але ж у неї амулет. Вона вже має магічний дарунок, — Авдій висловив думку, що турбувала усіх.

— Без знань їй однаково не пройти посвяти. Цілком ймовірно, вона стане однією з багатьох ворожок або ясновидиць. Але вона проживе своє життя, так і не довідавшись про справжню силу амулета. Наша помилка повинна залишитися таємницею для всіх.

— Нехай буде так, — вимовив Гурій, котрий полюбляв у потрібний момент вставити своє слово, і безсмертні один за одним луною повторили його слова.

Зосим був заступником подорожніх, тому саме йому доручили віднести кошик у далеку країну, назви якої не пам’ятав навіть він сам. Закляття забуття наклали всі дев’ять магів, щоб ніхто не міг зняти його поодинці. Але для більшої вірності кошик вирішили підкинути циганам. Кочовий народ ніде не затримувався надовго. У таборі сліди дівчинки загубилися б навіть без усякого закляття, а смаглява шкіра й темні очі зробили б її непримітною поміж інших циганчат. Але найголовніше, у циганів здібності до магії зустрічаються частіше, ніж в інших народностей. Її талант до ворожіння нікого не здивує.

За десять років усі майже забули про фатальну помилку або робили вигляд, що забули. У всякому разі, ніхто не згадував про неї вголос. Ходові було призначено першим звернути увагу на дивне дівчатко. Це трапилося, коли двоє дітлахів пішли в Задзеркалля.

У кожного чарівника з острова Гроз існують свої уподобання. Зосим захищав подорожніх. Не дивно, що така небезпечна подорож дітей зацікавила його. Маленьке циганське дівчисько, жваве, тямуще й запекло сміливе, відразу ж викликало в нього неясні підозри. Пройти через Дзеркало Долі іноді не могли навіть чаклуни.

У Зосима не було сумнівів, що маленька циганка і була Загубленою, яку вони помилково прийняли в Братерство і яку прагнули викреслити з життя острова. Так чи інакше, безрідне дівчисько однаково не мало права на посвяту в чарівники, але некроманта зацікавив її супутник, Гліб. Син короля був явно наділений магічними здібностями, інакше він би не зміг пройти випробування водою. У душу мага вперше закрався сумнів, що астрологи правильно витлумачили знак Усевишнього. Можливо, метеоритний дощ випав не над тією країною, і тепер дівчинка допомагає їм знайти справжнього обранця й виправити помилку?

Зосим нікому не сказав про своє відкриття, але продовжував пильно спостерігати за дивною парочкою. Незабаром він з’ясував, що в жилах дівчинки тече королівська кров, і все через циганський ритуал, котрий зробив дітей названими братом і сестрою. Що це, випадковість? Простий збіг? Некромант завзято чіплявся за думку, що обранцем є Гліб, адже жінка не могла очолити острова Гроз.

Необхідне було ще одне потрясіння, перш ніж Зосим усвідомив, що маги-правителі припустилися помилки не тоді, коли наділили дитину магічним даром, а коли позбулися її. Тієї пам’ятної ночі кошик із королівською дитиною зачепилася за корч недаремно. Сама доля посилала їм обранця, а вони, досвідчені маги, не зуміли розпізнати її знаків.

Розділ 28

Для Зосима не існувало відстаней. Він міг би за секунду перенести дівчинку на острів Гроз. І все-таки корабель плив уже дві доби. Навіщо? Що заважало некроманту скористатися магією? «Мені треба подумати», — говорив він собі, удивляючись у морську синь, і знав, що це неправда.

Про що тут було думати? Чарівник повинен був привезти дівчинку на острів Гроз і боявся цього. Він не знав, як до неї поставляться вісім магів-правителів. Чи зуміють вони приборкати гординю і прийняти її, спочатку як вихованку, а потім як одну з них? А раптом вони не погодяться? Тоді страшно навіть уявити, що очікує дівчинку на острові. Та хіба ж маля винне у тому, що дев’ять найсильніших магів світу припустилися помилки? Чому ж вона має нести відповідальність за це?

Уже понад добу вони не сказали жодного слова. Зосим був радий, що дівчинка не ставила питань, на які він не міг відповісти.

— Я хочу пити, — тихенько попросила Марика.

Дитячий голос відірвав некроманта від роздумів про обов’язки й честь, змусивши звернути увагу на дівчинку. Її величезні чорні очі горіли нездоровим, пропасним блиском, а губи потріскалися. Тільки тепер маг усвідомив, що дитина вже третю добу не мала у роті жодного ковтка води й жодної крихти хліба. Занурений у свої думки, безсмертний забув, що вона іще не навчилася протягом тривалого часу обходитися без питва та їжі. За увесь час мандрівки це було її перше прохання. Якою ж сильною і витривалою має бути ця крихітка, коли вона так довго терпіла!

— Авжеж. Зараз буде вода, — винувато сказав він.

Тієї ж миті перед Марикою з’явився плетений із соломи кошик. Дівчинка дивилася на нього широко розкритими очима, не наважуючись доторкнутися. Помітивши вагання Марики, некромант відзначив, що слід бути обережнішим у своїх вчинках. Адже поки що вона мислила, як проста смертна.

— Не бійся. Зазирни в кошик. Там ти знайдеш чим поживитися.

Дівчинка несміливо підняла кришку й побачила запітнілу флягу з холодною водою, фрукти, янтарно-жовтий сир і свіжий, наче допіру спечений, хліб. Марика обережно налила з фляги води й простягнула її Зосиму. Від цього простого жесту в суворого