Віллі Майнк - Незвичайні пригоди Марко Поло

взялися за їжу. Марко Поло здалося, що його величність навмисне зволікає розмову. Може, він хоче помучити його?

Раптом, зовсім несподівано, імператор сказав:

— Значить, ви убили міністра Ахмеда… Джамбуїк-Хатун дуже розгнівана.

Він узяв у руку три павині пера і подув на них. Пір'їни розлетілися у різні боки: дві впали біля столика, а третя опустилась на жаровню і згоріла.

— Якщо Найян турбуватиме нас і далі, — мовив хан головному цензору, — треба буде його розбити.

Марко Поло знав, що імператор любить наближатись до цілі манівцями. Зараз він завів розмову про свого свояка Найяна, який на півночі Китаю виставив проти нього військо і збирав спільників. Але в наступну хвилину хан міг одним словом винести присуд. Марко чекав цього, затамувавши подих. Він ніяк не міг забути тремтячих рук служниці, яка подавала м'ясо його величності.

— Юсю Темюр розповів мені все, — мовив імператор, запихаючи в рот шматок м'яса. — Я чув ваше обвинувачення. Хана Коготая треба буде нагородити… Ви знаєте, що вбито намісника Ханьчоу за те, що він родич Ахмеда? Скрізь почалися заворушення. Мої війська придушили їх.

Побачивши на обличчі імператора вираз глибокого задоволення, Марко Поло цілком заспокоївся. Він підвів голову і тепер дивився прямо на його величність, чекаючи вироку.

— Ахмед обдурив мене, — мовив хан Кублай. — Тепер я знаю це. Але як можна було вбивати його без суду? Ви, Юсю Темюр, сказали: «Добре, що вони його вбили. Якби ми кинули його до в'язниці, нам довелося б кожного дня годувати його і витрачати марно харчі». Так ви сказали… Сегетю Вагадур, Тула Темюр і ви, Юсю Темюр, негайно поїдете в Камбалі. Нехай Хіу Хенг скличе всіх чиновників, літніх, досвідчених придворних та вчених і познайомить їх з обвинуваченням. Після цього винесете вирок. Це мій наказ.

Марко Поло і Юсю Темюр тричі торкнулися чолом підлоги, його величність звернувся до Марко:

— Вас я призначаю намісником Ханьчоу. Юсю Темюр видасть вам золоту дощечку… Повертайтесь в Камбалі, а звідти якомога швидше вирушайте в дорогу…

Помахом руки він дав знати, що розмову закінчено.

Знову Марко Поло йшов обсадженою деревами доріжкою, вздовж якої стояли охоронці його величності, йшов і ніяк не міг збагнути всього, що допіру скоїлося. Він був вільний. Його величність довірив йому найвищу посаду, яку будь-коли займав в імперії чужинець. Марко Поло з Венеції став намісником Ханьчоу.

Марко відчував страшенну втому, бо за минулі п'ять днів і п'ять ночей майже не спав. І тому, діставшись до свого ліжка, він заснув міцним сном.

Наступного ранку Юсю Темюр приніс йому золоту дощечку з лев'ячою головою і печаткою великого хана.

— Дякую вам, Юсю Темюр, — радісно посміхаючись, сказав Марко Поло.

— Ох, і дурні ж ви! — сердито відповів йому старий татарин. Потім трохи ласкавіше додав: — Глядіть, щоб вас не схопили охоронці її величності Джамбуїк-Хатун. Біля палацу стоїть ваша особиста охорона. Цю охорону вам дав його величність. Беріть її з собою до Ханьчоу, пане намісник.

Марко Поло наказав осідлати коня і того ж дня на чолі загону охоронців з п'ятсот чоловік вирушив до Камбалі. З ним поїхали, як наказав імператор, Сегетю Багадур, Тула Темюр і Юсю Темюр.

На подвір'я садиби Марко Поло в Камбалі зайшов якийсь незнайомий чоловік, його зустрів носильник Янг. Він уважно оглянув добре одягненого гостя.

Незнайомий розправив плечі, з гідністю наморщив обличчя і мовив:

— Ти не дивись на мене, а йди й скажи своїм хазяям, що з ними хоче говорити Фан Кунг-до. Чого ти чекаєш? Позичити тобі свої ноги?

— Я не можу вас впустити, — нерішуче озвався Янг. — Милостивий пан ще не повернувся…

Фан Кунг-до розсердився.

— Негайно йди до своєї пані і скажи їй, що з нею бажає говорити Фан Кунг-до. Хіба твою пані звати не Ашіма? Бачиш, я все знаю. Скажи їй, що я давній друг Матео. Побачиш, як ти ще бігтимеш по мене.

Скоро Янг повернувся.

— Пані чекає вас, — мовив він.

— От бачиш, голубчику? Хіба я тобі не казав? Ну, веди мене.

Янг, посміхаючись, повів гостя в дім.

Ашіма схвильовано чекала незнайомця, який приніс звістку від Матео. Сьогодні вранці з Шаньту прибув посланець і передав їй від Марко Поло листа з радісним повідомленням, що все скінчилося добре і він їде в Камбалі.

Це був щасливий день.

— Сідайте, чужинцю. — Ашіма показала йому місце біля столу, нетерпляче чекаючи, що він скаже. — Як чудово, що ви прибули саме сьогодні! — вигукнула вона. — Кажіть швидше, що з Матео? Ви пробачте мені моє нетерпіння!

Фан Кунг-до, роззявивши рота, дивився на Ашіму. Все складалося зовсім не так, як він сподівався. В ясних очах дівчини танцювали неспокійні вогники. Вона була прекрасна. Чорне з синім відтінком блискуче волосся облямовувало її повне, овальне обличчя, дві бірюзові шпильки і темночервона квітка прикрашали її зачіску.

Під її запитливим поглядом Фан опустив очі.

На обличчі дівчини промайнув переляк.

— Чому ви мовчите? — нетерпляче спитала вона.

— Я — Фан Кунг-до, — глухо відповів він. — Друг Матео… Його кращий друг…. Він просив передати привіт Ашімі і Марко Поло…

Більше він не міг дивитися в широко розкриті від страху очі дівчини і схилив голову на руки. Немов здаля до нього долинав її голос:

— Скажіть же мені, що сталося! — В її голосі звучав відчай. — Де Матео? Ви повинні сказати мені все!

Тоді Фан рішуче випростався, немов відчуваючи на собі погляд Матео. Він дістав гаманець з рубінами та грошима й поклав його перед собою на стіл.

— Матео помер під великим вітрилом. Він був щасливий, бо помер на воді. Вмираючи, він посміхався… «Все, що я маю, — сказав він, — належить Ашімі… Гроші, рубіни — все. Залишайся з нею і з Марко. Я так бажаю». Це були його слова. Ось я й приїхав до вас. Власними руками я насипав над ним могилку. Біля самої річки…

В очах Ашіми не було сліз. Її думки полинули в минуле. Того вітряного весняного дня до неї з'явився великий чужинець. Рабиня дала їй шматок хліба. Вночі вона лежала прикована ланцюгом, як собака. Потім прийшов Матео і взяв її за руку. «Ходімо, донечко, — сказав він їй. — Я куплю тобі шовковий халат. Нічого не бійся, коли з тобою капітан Матео. Ніхто тебе не скривдить!» І тоді вона вперше пошепки вимовила його ім'я: «Матео».

Прокинувшись від спогадів, Ашіма попросила:

— Розкажіть мені все.

І він розповів їй, що під час походу на Ціпангу Матео був тяжко поранений і ледве дістався до китайського узбережжя. Трохи оклигавши, капітан