Колектив авторів - Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]

class="p">Виявлення причин правопорушень передбачає на рівні загальної теорії права вивчення: 1) напрямків (аспектів) дослідження таких причин; 2) основних видів (класифікації) причин; 3) основних теорій причин правопорушень.

Зрозуміти природу та причини правопорушень можна лише в соціально-історичному аспекті, розглядаючи їх як породження суспільства на різних етапах його розвитку. Ще Мор і Кампанелла запропонували та відстоювали концепцію злочинності як явища, коріння якого знаходиться в самому суспільстві. Правопорушуваність (деліктність) як масове явище з’являється за умов формування держави і є одним з видів соціальних відхилень. Вивчення причин правопорушень не може обмежуватися тільки виявом психологічних особливостей особи правопорушника.

Враховуючи те, що загальна теорія держави і права досліджує правопорушення саме у зв’язку з виникненням та розвитком права як форми розвитку державно-організованого соціуму, в юридичній науці було запропоновано використовувати поняття «правопорушуваність» на зразок того, як кримінологія на підставі визначального поняття «злочин» тривалий час використовує поняття «злочинність».

Причинне пояснення негативних явищ передбачає багатоплановий підхід, тобто причини слід розглядати на усіх рівнях в єдності, сукупності теоретичного аналізу: загального, особливого, одиничного.

На загальносоціальному рівні розглядаються всі чинники, що існують у суспільстві, здатні впливати на вчинення правопорушень як масового явища.

З погляду філософського підходу формується загальна концепція причинності і умов, що породжують соціальні аномалії поведінки. Він вимагає розуміти їх як соціальні явища, зокрема, розбіжності між нормою права і поведінкою пояснюються розбіжностями інтересів, цілей, закріплених у правових нормах і проявлених у поведінці особи.

Соціологічний підхід враховує більш конкретний рівень — спосіб життя різних груп населення (соціальних, професійних, вікових та ін.). Дослідження свідчать, що деформації в способі життя здатні негативно вплинути на поведінку багатьох людей, а саме: стати джерелом конфлікту, викликати відхилення від традиційних моральних цінностей суспільства (моральну аномію), послабити контроль з боку суспільства (а це полегшує вчинення правопорушень).

Психологічний підхід тісно пов’язаний із соціологічним, але не збігається з ним. Він ураховує дуже важливі для формування нормативних настанов психофізичні та біологічні особливості правопорушника. Отже, недосконалим завжди є не тільки суспільство із деформованим способом його життя, а й людина, її внутрішній світ з притаманним їй психічним складом.

На кримінологічному рівні досліджуються певні категорії правопорушень. Кримінологія розглядає конкретні форми злочинності та конкретні засоби і прийоми їх витискання із суспільного життя при виробленні методів боротьби з організованою злочинністю, тероризмом, контрабандою наркотиків.

На рівні галузевих юридичних наук відстежуються і досліджуються окремі прояви, випадки порушень правових приписів різних галузей та інститутів права. Наприклад, науки адміністративного та кримінального права з урахуванням висновків кримінології завжди опікуються питаннями: що можна відносити до проступків, а що — до злочинів; де знаходиться межа суспільної безпечності при порушеннях правових норм (шкідливості) і небезпеки? Саме тому невипадково в багатьох національних правових системах періодично «трансформуються» состави правопорушень: із злочинів — до проступків, і навпаки.

Наука цивільного права також опікується деліктними правопорушеннями: невиконанням обов’язків сторонами цивільного правочину, заподіянням шкоди суб’єктивним правам інших осіб і под.

Однак і загальна теорія держави і права посідає гідне місце в дослідженні соціальної природи та причин правопорушень. Передусім вона формує сама чи підтримує загальні підходи (аспекти) до вивчення обумовленості антисоціальних вчинків; вивчає проблеми ефективності законодавства з точки зору причин відхилень від його приписів; вивчає і дає загальну оцінку державно-правовим заходам, що запобігають правопорушенням.

У вітчизняних наукових джерелах пропонуються різні критерії поділу причин правопорушень:

1) за рівнем прояву — це причини, що проявляються на індивідуальному, колективному та суспільному рівнях: а) на індивідуальному рівні вивчаються причини правопорушення конкретної людини (неузгодженість поведінки з вимогами суспільства, що викликано деформацією особистості, її антисуспільною настановою, специфікою впливу оточуючих на її поведінку); б) на рівні соціальних груп (несприятливі умови формування особистості, різні прояви деформації правосвідомості на груповому рівні, що мають місце в оточуючому середовищі); в) на загальносуспільному рівні (зміни в соціальній, економічній, культурній, психологічній, а останнім часом і політичній системах суспільства);

2) за своїм змістом, що визначається основними сферами життя суспільства, причини поділяються на:

а) економічні — неоднаковість темпів становлення ліберальної економіки на демократичних засадах, зростання виробництва, а з другого боку — темпів адаптування робітників до нових економічних умов, відставання темпів росту заробітної плати, що часто викликає незадоволення, невпевненість в особистому економічному результаті;

б) соціальні — послаблення чи невиконання державою соціальної функції, незбалансованість соціальної політики, що викликає соціальну напругу: нерегулярна оплата праці, скачки комунальних тарифів, відстаючий рівень соціального забезпечення та страхування, що спричиняє нестабільність і в інших сферах (політиці, наприклад);

в) політичні — становлення нового конституційного формату відносин в ідеологічній та політичній сферах демократичного суспільства (політична, ідеологічна багатоманітність — плюралізм); реформування політичної системи суспільства, її незавершеність, невизначеність її параметрів; нездатність недосвідчених політичних сил до демократичних перетворень, що викликає загальну атмосферу політичної нестабільності, і як наслідок — нестабільність поведінки людей;

г) ідеологічні — суперечності між старими і новими стандартами суспільної моралі, моральна аномія; деформації правосвідомості (зокрема, правовий нігілізм); однобічне, вульгарне розуміння демократії як анархії (безвладдя і вседозволеності), несприятливість правових обмежень вчинків людей; відсутність нормальної системи правового виховання;

ґ) юридичні — суперечності в законодавстві, що принижує його авторитет, повагу до законів, стають підставою для існування правового нігілізму; неефективна робота правоохоронних органів (нерозкриття злочинів, корумпованість та ін.), що породжує зміни в правосвідомості і нестабільність правової поведінки людей взагалі;

3) за ставленням до свідомості особи:

а) об’єктивні — такі явища, що не визначаються свідомістю особи (наприклад, недоліки в роботі правоохоронних, судових органів, органів місцевого самоврядування), тобто перебувають поза свідомістю;

б) суб’єктивні — психічні явища (настрої, настанови, почуття, емоції) як частина складу індивідуальної свідомості людини, що безпосередньо визначають характер протиправної поведінки).

В юридичній науці загальноприйнятним є те, що проблема причин правопорушень лежить перш за все у площині її кримінологічної галузі. Наприклад, кримінологічні теорії злочинності поділяють на напрямки, залежно від визначення пріоритетності таких причин: на соціологічні теорії, які бачать її в саме умовах життя суспільства, та біологічні теорії (біопсихологічні, біосоціальні), які шукають причини злочинності в природі людини.

Соціологічні теорії є різноманітними і наполягають на таких причинах.

Зміни останнього часу в суспільстві (індустріалізація, урбанізація, свобода міграції) стали порушувати традиційні норми (сімейні, релігійні, моральні та ін.), що призводить до руйнації засад цілісності суспільства (відчуження, загальна байдужість, агресивність, емоційна нестабільність). Соціологічні теорії вважають, що до таких наслідків привела науково-технічна революція (теорія науково-технічної революції).

Причинами, за якими стають злочинцями, визнають також численні форми контактів у невеликих соціальних групах, де панують антисоціальні настанови та цінності (теорія диференціальній асоціації). Різний рівень соціального життя за умов розшарування суспільства визнається головною причиною злочинності (за