Владислава Раф - Титани Ос. Дводушниця, Владислава Раф

Втомлені, після безперервної праці, Івор з Іринеєм тільки тепер вийшли на вулицю. Планували поснідати, але зупинились неподалік від житлового корпусу, відчувши неабиякий спалах аури ліворуч, з боку північних воріт.

– Тільки нещодавно ж жалілася, що їй відпочинок потрібен, – гмикнув Олесь, спостерігаючи за швидкими рухами Вієм. Дістав цигарку і запалив, поволі опускаючи напружені плечі. – І скажи тепер, що вони добу не спали.

– Молодість, – втомлено усміхнувся Ізбор і потягнувся, розминаючи спину.

Роззирнувшись, підполковник нахилився, загрібаючи долонями колючий сніг, і глухо видихнув, перш ніж вмити ним обличчя. Це трохи збадьорило після безсонної ночі, навіть краще за ранкову каву.

– Ти розповіси Вієм про нашу знахідку? – неголосно запитав штурмовик, випускаючи в морозне повітря густий дим.

– Не завадило б, – задумливо відгукнувся, кинувши короткий погляд в бік дівчат. – Знаєш, з кожною годиною в мені лише росте впевненість, що її не можна робити нашим ворогом. А з огляду на останні події, в яких наближену людину Мстивоя Грайдаша запідозрили у зв'язку з найбільшою, кримінальною гільдією Роросу – Явір*... Не знаю чому, але така впевненість та ризиковість двадцятидворічної дівчини все більше підводить до думок, що її сміливість не безпідставна. Хоча, можливо, я перебільшую.

– Ну, в дечому ти правий, – зітхнув Іриней і знову наповнив легені димом. – Я пам'ятаю старого Грайдаша і його ставлення до онуки – такий здатен виступити навіть проти армії, якщо з його Рем щось станеться. В період її навчання... ти не уявляєш, як з неї знущалися. Через відсутність магії. Вієм не скаржилася діду, але того якось запросили до навчального корпусу у справах, – Мстивой виявився одним із спонсорів, – а він вирішив зробити сюрприз онуці і не повідомив про свій приїзд. Загалом, у неї тоді була зламана рука, тріщина в ребрах і численні гематоми по всьому тілу, які, до того дня, вдало приховував одяг. Ти не повіриш, але чотирьох нащадків дрібних аристократів потім не змогли впізнати навіть рідні. Ні, вони вижили, проте, продовжити військову кар'єру вже не змогли. Дехто розповідав, що постраждалих лікарі збирали по шматкам – перебільшення, але, впевнений, воно не далеке від правди.

– Отже, моє передчуття виявилося вірним? – усміхнувся Івор. – Завжди знав, що маю гарну інтуїцію, але досі навіть не уявляв, наскільки.

Насмішкувато пирхнувши, Іриней загасив недопалок цигарки, викинувши той в урну неподалік, перш ніж продовжити шлях до їдальні. Очікував, що підполковник послідує за ним, але той чомусь затримався.

Озирнувшись, Олесь встиг помітити дивний погляд чоловіка, спрямований на дівчат. Хоча ні, він дивився лише на одну, та штурмовик не встиг зрозуміти, на кого саме, перш ніж Ізбор відвернувся.

– Що робитимеш із зацікавленістю генералів в особі твоєї підлеглої? – зрештою, Іриней запитав зовсім не те, що збирався. Не вважав, що мав право перетинати межу особистого.

– Уявлення не маю, – знизав плечима, відчинивши двері потрібного корпусу.

Тут знаходилася їдальня, продовольчий склад та холодильні камери з термоартефактами, які й впливали на температуру всередині приміщення. Кухар та двоє його помічників жили в основному корпусі, окремо від солдат, як і лікар Борей з помічницею Вельмою.

– По-хорошому, варто дізнатися про все першими, щоб підстрахуватися на майбутнє, але... – підполковник усміхнувся. – Ти сам знаєш Реквієм, вона не скаже те, що не вважає потрібним. Звісно, я можу її допитати, скориставшись званням старшого офіцера, проте...

– Це не допоможе налагодити стосунки з можливою союзницею, – закінчив за нього Олесь. – Чесно кажучи, я не розумію, чому ти такий обережний з нею. Ні, я не маю нічого проти Вієм, але... раптом ти приділяєш їй значно більше уваги, ніж треба?

Кинувши насмішкуватий погляд на штурмовика, Івор на мить замислився над відповіддю. Він знав, чому вчиняє саме так, але не був певен, чи варто пояснювати все запальному співрозмовнику. Все ж, смертники звикли діяти прямо і завжди йшли ударними, насильнішими військами проти ворога. Але розвідка була зовсім іншою.

– Розвідниця, що без вагань виступила проти титана Ос, вже варта уваги. Так, вона може бути недостатньо сильною, в порівнянні з вами, штурмовиками. Тоді, біля Херета, я вперше замислився над тим, чому Реквієм взагалі обрала розвідку – та вона ж потенційна смертниця. І ці її амулети в головному штабі... Дівчина свідомо бере собі за зброю інформацію, а не силу, якої, чесно кажучи, у неї і так вдосталь. А отже, Вієм потрібно щось, з чим не можна впоратися грубою силою. І вона намагається дістати все це власноруч, ще й, судячи з амулету в залі генералів, цілком успішно. Та знаєш, що дивно? Розвідці взагалі не властивий ризик, за якого шанс на успіх практично дорівнює нулю, Іринею.

Почувши пояснення, Олесь спохмурнів і далі йшов мовчки, обдумуючи сказане раніше. Так само мовчки набрав собі їжі, навіть не розбираючись, що в тарілках, і зайняв вільний столик разом з підполковником. Чи сприймав він Реквієм серйозно? Раніше ні. Вона здавалася йому нерозсудливою підліткою, яка не усвідомлює наслідків усіх своїх дій. Не довіряти баченню Ізбора штурмовик теж не міг. Все ж, той не просто так отримав своє звання та й досвіду йому точно вистачало.

– Тобто, ти вважаєш, що взаємовигідна співпраця з нею буде корисною?

– Цілком можливо, – відгукнувся Івор, з апетитом поїдаючи густу, рибну юшку з зеленню та кубиками сиру.

Різноманіття страв тут, на півночі, що славилася хіба шахтами та лісами, добре пояснювалося гарними, торгівельними зв'язками з іншими країнами. Продукти доставляли спочатку караванами або грузовими суднами, а далі відправляли тими ж поштовими артефактами, розрахованими вже не на листи, а на більші та важчі посилки. Коштували вони, звичайно, не дешево, проте й армія не бідувала.

– Можливо?! – вражено вигукнув Олесь, але одразу стишив голос. – Ти навіть сам не впевнений, чи принесе це користь! А якщо ризик не виправдає себе? Припустимо, вона й справді володіє цінною інформацією, але надто переоцінює свої можливості, що, взагалі-то, властиво молодим людям в цьому віці. Яка вірогідність, що Реквієм не підведе, приховавши щось важливе?!