Владислава Раф - Титани Ос. Дводушниця, Владислава Раф

Світанок наступного дня, все ще прихований густими хмарами, зустрічав чергових північної залоги колючим морозом. Втім, розвідниці не мерзли завдяки встановленим бар'єрам, що чесно зігрівали відкриту прощу вежі.

Вдивляючись в далечінь, білокоса дівчина задумливо гладила густу шерсть бісеня, що спокійно дрімав в її руках. Безуал рідко залишався в матеріальній формі так надовго, але його підтримка зараз дуже допомагала Вієм. Так само, як і ледь чутний спів, що розлітався тихим шепотом за межі вогняного бар'єру.

Десь у полі,
Після бою,
Кінь безволий
На гіллі пов'яз.

Сумний погляд,
Що в неволі,
Вже передчуває
Смерті мить.

Глибоко вдихнула, на мить зупиняючись. Розвідниця відчувала дивне спустошення, яке зовсім не поспішало поступатись смиренню. Ні, вона точно не планувала мовчки змиритись зі смертю рідних. Реквієм була ладна покласти все життя на те, щоб дізнатися правду і висвітлити її перед народом. Прибрати ярмо зрадників зі своєї сім'ї.

Його воїн –
Чоловік хоробрий,
Вже третю годину
У траві лежить.

В незворушних грудях,
Випустивших дух,
Багровіє лезо –
Він позбувся мук.

Безь, сонно потягнувшись, розтанув чорним туманом, повертаючись маленьким татуюванням на шию володарки. Це змусило отямитись від сумних думок і саму дівчину. А вже за мить на вежу піднявся Млад Наум – розвідник, що мав змінити її на чергуванні. Разом з його появою тихо розчинився і вогняний бар'єр.

Побажавши спокійної доби, Вієм передала журнал і поспішила вниз. Снігу навалило майже по коліна, нагадуючи про заплановану помсту Демі за той удар в спину. Настрій одразу покращився.

Скориставшись тим, що брюнетка затримувалась нагорі, розвідниця наліпила декілька сніжків, якими й планувала атакувати напарницю. Все ж, до будь-якої війни треба готуватися завчасно.

Демонолог показалася згодом, ліниво прямуючи до житлового корпусу та раз по раз позіхаючи. Здавалося, вона зовсім забула про той єдиний сніжок, тож напад Вієм дійсно виявився неочікуваним. Більше того – сонний мозок не міг одразу усвідомити ситуацію, тож Демі пропустила й другу грудку снігу, що потрапила прямо за комір червоної, шкіряної куртки.

Скрикнувши від неприємних відчуттів, дівчина вражено роззирнулася, паралельно витрушуючи сніг та лаючись на невідомого нахабу. Втім, невідомим він залишався недовго – за мить на очі показалася задоволена Реквієм, що вже прицілювалася для наступного кидка.

– Вієм, нечистого тобі за чоловіка, – розлючено вигукнула брюнетка. – Ну я тобі зараз покажу!

– Які марні прокляття, – розреготалась розвідниця, вправно ухиляючись від грудки снігу, що летіла їй просто в чоло. – Невже до карального загону набирали усіх бажаючих, га, Демі? Твої навички на рівні дитини!

Роздратовано пирхнувши, демонолог стримуватися не стала. Кинула марні спроби влучити в білявку своїми силами і прикликала тіньових духів. Не надто високорівневі, але досить вправні для такої роботи.

Минула лише мить, перш ніж Реквієм розгублено моргнула, усвідомлюючи дії напарниці. Перед очима з'явилася купа дрібних створінь, що більше нагадували напівпрозорі, бісовські тіні. Ті, в свою чергу, часу гаяти не збирались, на відміну від своєї володарки – одразу кинулися до снігових заметів обабіч дороги.

Ще мить, і в розвідницю полетів сніг з усіх сторін, але вже не у вигляді грудок – через відсутність тепла у потойбічних тілах, дрібні духи не могли зліпити сніжинки разом, тож кидали як є. Обличчя Вієм вражено витягнулося – вона не очікувала такої підступності від демонолога.

– Ну гаразд, ти сама напросилася, – гмикнула дівчина, взявши себе в руки.

Різко посилила ауру навколо себе і скористалася тим же способом відлякування нечисті, що і в мертвому місті. Тобто, надала вогню життєвої сили форму величезного арреха, який, цього разу, виглядав ще більш реалістично, з розкритими крилами та дзьобом.

Дрібні духи злякано зверескнули і кинулись за спину Демі, шукаючи захисту від невідомого хижака. Увесь сніг, який летів в Реквієм, так і не досяг власної цілі через теплу, ущільнену енергію навколо її тіла. Проте, це не завадило опадам оточити дівчину з усіх сторін, завалюючи ту по саму талію.

Повернувши аурі попередню форму, білявка вилізла зі штучних кучугур, дорогою підхопивши ще снігу для удару. Збільшила власну швидкість за допомогою рівномірної циркуляції енергії в усьому тілі і її ж подальшому прискоренню. Вієм не терпілося випробувати власні можливості після отриманої підтримки з боку аномальних каналів.

Розуміючи, що напарниця налаштована серйозно, Демі й собі не могла дозволити відступити. Потрохи роздратування в її грудях змінював забутий азарт та бажання обійти винахідливість товариша власною. Тож, дівчина знову звернулась до тіней за допомогою. Цього разу не прикликала створінь потойбіччя на заміну зниклим, а використала одну з магічних технік демонологів.

Довкола її тіла спалахнули примарні кінцівки, що досить віддалено нагадували людські. Їхня відмінність була у довжині, яка могла досягати й десятка метрів, і у різноманітті сили. Брюнетка не збиралася атакувати в повну міць, тож не стала ущільнювати техніку, що по праву вважалася бойовою. Та й назва: «багаторукий демон», яку використовували у посібниках з темних заклинань, на це прямо натякала.

Кінцівки, за більш кровожерливого настрою мага, могли утримувати інших обдарованих, витягуючи з тих магію, або ж завдавати фізичних ударів. Зараз же перед примарними руками, – що більше нагадували видовжені тіні без суглобів з п'ятьма, а, інколи, і шістьма пальцями, – стояла проста задача: влучити в суперника. І швидкість їхня була вражаючою.

Здивовано охнувши, Реквієм усміхнулася ще ширше. З такою атакуючою силою їй залишалось лише ухилятися, у спробі підібратися ближче. Тож, надто захопившись своїм жартівливим поєдинком, обидві розвідниці не помітили випадкових глядачів.