Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

     Так нас могли наздогнати будь-якої миті, і саме тому мені мало сенс іти на своїх двох ногах. Навіть зараз, перебуваючи не в найкращому стані, я міг бігти рази в три швидше, ніж Ліка рухається зі мною на спині.

      —  Ліка, я в нормі, відключай магнітний замок,- повідомив я.

      —  Давно пора,-- буркнула вона,-- Це дівчата повинні кататися на чоловіках, а не навпаки,-- пожартувала вона і відключила магнітний замок на спині скафандра, я, на жаль, не зміг утриматися на ногах і впав на коліна, зачепивши обрубками комунікації, які проходять поряд із нами. Різкий біль привів мене до тями і додав жвавості.

      —  Ну що, мені вдалося? -- запитав я, схопившись на ноги і побігши слідом за Лікою.

     —  Так, але не міг ти бути акуратнішим? -- кинула вона мені, не повертаючись до мене.

     —   Щось не так? - запитав я.

     —  Так, частину вмісту було знищено твоєю здатністю, частину системою самознищення, розташованою в центрі сейфа. На щастя, більше половини вдалося все ж таки дістати.--відповіла вона.

      —  Блін, виходить, що даремно взагалі полізли до сейфа,- засмутився я.

      —  Можливо, що й не даремно, - почала відповідати Ліка, - Я не можу судити, що там на кристалах зараз, але навіть просто те, що аварці не отримають знищувач зірок, - це й так добре. Амбіції їхніх правлячих кланів надто великі, і з такою зброєю вони під шумок майбутньої війни можуть зайнятися особистими розбірками з сусідами, які кинули їх під час війни з архамі.

      —  Ну хоч так,- відповів я. Але не встиг я договорити, як за нами почулася низка вибухів.

      —   Знайшли прохід,- сказала Ліка.

      —   Треба трохи прискоритися, - погодився я з нею, - Хлопці вже висять над виходом і відстрілюються від двох флерів. І судячи з телеметрії зараз до них наближається флаєр зі встановленою протизенітною системою.

     —   Тільки-но ми сядемо в шаттл, вогонь припиниться одразу,- промовила Ліка.

       — Чому? - не зрозумів твердження командира я. Так нарешті я визнав у ній командира, і як би не перетягував на себе ковдру, але у військових справах мені до неї було далеко.

     —  Вони побояться знищити документацію,- відповіла Ліка. - Вони спробують нас затримати гуманними способами. Я впевнена, що незабаром до орбіти планети підійде пара трійка військових кораблів аварців нібито на заправку і терміновий ремонт.

     —  Логічно,- відповів я.

      У цей момент ми підбігли до виходу з підвалу, самого виходу вже не було. Троді за допомогою гравітаційних захоплень виламав його для того, щоб нам не довелося його відкривати.

     Сам шатл завис метрів за п'ять над нами, я вже замислився, як ми заберемося в нього. Адже газової суміші в реактивних черевиках я не міняв, а вона вже закінчилася, інакше я просто не уявляв, як залізти в шаттл, що висить на висоті.

      Але все виявилося продумано без мене. Тільки-но ми з'явилися на поверхні як я перестав відчувати землю. Троді вирішив нас підхопити цими ж гравітаційними захопленнями якими виламував прохід для нас і закинути у відкритий шлюз. 

      Це виявилося дуже швидко, але для мене дещо травматично. Я знову приземлився в шлюзі на свою куксу та так, що роздер піну, яка герметизувала скафандр у цьому місці.

     Майже одразу потекла кров і аптечка знову запрацювала, намагаючись зупинити її. У скафандрі в цьому місці, на жаль, уже був вичерпаний препарат для обробки обрубків кінцівок. Тож аптечці доводилося діяти опосередковано.

     Їй вдалося лише сповільнити кровотечу, і комп'ютер скафандра ухвалив рішення передавити вени, для чого здавив їх вище кукси. Таке самоуправство скафандра було приємним, я не наказував, а він сам намагається мене врятувати.

     Болю я практично не відчував. У моїй крові зараз напевно більше різної хімії, ніж самої крові. Тож я якось загальмовано дивився за маленькою калюжею крові, що розтікається піді мною.

     У мене навіть проскочила думка, як довго я буду стікати кров'ю в такому разі. І я навіть почав розраховувати це на повному серйозі за допомогою нейромережі. Такий неадекватний стан я можу пояснити лише дією ліків.

    —  Твою матір, - вилаялася Ліка, побачивши мій стан, - Я взяла управління на себе, Ріг швидко в шлюз Льо Ха стікає кров'ю.

    —   Є,- почув я в загальній мережі корабля.

    —  Льо Ха, відпочивай далі, ми впораємося без тебе,- сказала Ліка і спробувала активувати снодійне, але я заблокував сторонню команду.

    —  Я хочу бути у свідомості,- сказав їй на запитальний погляд.

     —  Твоє право, але ти поводишся як дитина,- відповіла Ліка і пішла в рубку шатла.

     —  Давно мене ніхто не називав дитиною,- усміхнувся я.

      —  Що дісталося тобі, друже, під час цієї вилазки, -- звернувся до мене Рог, почавши працювати з куксою, —  Не такий вже ти й крутий.

     —  Це точно, - відповів я, - Хоч здебільшого мої супротивники і слабаки були, але й так змогли вельми серйозно зачепити. Як одужаю одразу за посилені тренування приступлю.

      —  Правильно, а зараз накажи скластися цілим сегментам рукава скафандра, - наказав Ріг.

      —  Ну що там Док,- запитав я жартівливо, намагаючись не дивитися на відсутню руку, виконавши прохання Рога.

     —  Жити будеш,- сказав Рог поливаючи куксу регенераційним гелем і активуючи його активатором. - Краще б тобі її відрубали,- сказав Ріг.

     —  Так погано? - запитав я, готуючись до найгірших слів, морально я готувався до того, що руку неможливо буде відновити і доведеться використовувати протез.

     —  Могло бути й краще,- сказав коротко Рог, скануючи детально куксу,- Ну що можу сказати, на яхті я цілком зможу тобі відновити руку, але потрібно ніяк не менше,- не встиг договорити Рог, як шаттл різко вильнув у бік, та так, що гравітаційні компенсатори не змогли відпрацювати його, і ми удвох полетіли на стелю, а за секунду, коли компенсатори впоралися з перевантаженням, ми впали донизу назад на підлогу.