Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

     Для початку я спробував просто почати розчиняти дверцята сейфа, але майже одразу на не відключених дроїдах від сейфа спрацювала сигналізація, я зрозумів, що ледь не запустив систему самознищення, яка працювала, оцінюючи цілісність конструкції сейфа.

    Ще раз переконався в параноїдальності творців цього дива сейфа. Адже я тільки верхній шар товщиною в міліметр спробував розчинити, а система самознищення практично активувалася. 

     Хоча є в мене підозра, що сейф зреагував не на розчинення металу, а на пси-енергію. Адже творці такої дорогої моделі, на мою думку, мали розраховувати і на подібних до мене людей.

     Псіони хоч і не дуже численні, але в кожній серйозній корпорації є відділ з обдарованими працівниками. Про держави і згадувати не варто, хіба що в кількох теократіях Співдружності псиони офіційно заборонені і висилаються за межі держави в разі виявлення дару.

     —  Ліка, яка товщина стінок сейфа? -- запитав я після цього.

     —  Дверцята п'ятнадцять сантиметрів, усі інші грані по двадцять,- відповіла Ліка,- Давай швидше, у нас дуже мало часу.

      — Зараз,- тільки й відповів я.

      —  У нас менше хвилини до того, як зрозуміють, що щось не так,- вимовила Ліка. Було видно, що вона дещо переживає.

      —  Не можу підступитися до нього,- відповів я і зосередився на сейфі знову.

      —  Якщо за хвилину не зможеш відкрити, кидай усе і йдемо. Наше життя і безпека важливіші за те, що зберігається.- сказала Ліка

     Мені так і не спала на думку ніяка розумна ідея, як зламати цей сейф, а тому я вирішив вчинити в стилі варвара. Просто знищити весь сейф за допомогою своїх сил, не чіпаючи при цьому вміст.

    Ламати не будувати. Знову максимально прискорившись я став розраховувати, як саме це варто зробити. І варто це зробити якнайшвидше, пси енергія при прискоренні теж дуже не слабо убуває.

     Головна проблема полягала в тому, щоб знищити його рівномірно й одночасно, інакше одна із систем самознищення зможе знищити такі необхідні й дорогі документи.

     Я досі зрозуміти не можу, чому вчені притягли повну документацію з виробництва зброї, здатної знищувати зоряні системи.  Це наскільки треба бути безтурботними істотами, щоб зробити таке.

     Оцінивши приблизно кількість необхідної енергії, я зрозумів, що навіть якщо мені і вдасться зробити це, то я буду в повністю знесиленому стані. Але робити в принципі нічого не залишалося, а тому, зосередившись, я став уявляти в голові схему сейфа, те, що я хочу випарувати.

     Нейромережа одразу підхопила цю дію і стала допомагати мені побудувати найбільш відповідну об'ємну схему сейфа. Навіть не знаю чи зміг би так точно в голові уявити сейф без неї.

     Наступної миті я зважився й активував свою здатність. Не встиг я навіть подивитися на результати, як почав провалюватися в несвідомий стан, мабуть, я помилився в розрахунках і витратив навіть більше, ніж очікував, псі-енергії, але тут до справи долучилася аптечка, і я виплив із небуття.

     Стан мій поки ще був далекий від нормального, але хоч міркувати став нормально. Ну як нормально, була якась загальмованість, але вона швидко минала і я міг оцінити реальну обстановку.

     Виявилося пройшло вже чимало з того моменту, як я майже знепритомнів. Я зараз висів за спиною Ліки, як до цього дівчисько, а сама Ліка відстрілювалася від аварців, відходячи до місця, де ми проробили прохід у підвал.

      І мушу зауважити, що це в неї виходило вельми хвацько, було відчуття, що вона навіть не помічала за своєю спиною більше двохсот п'ятдесяти кілограмів. Саме стільки я важив у середньому скафандрі.

     Після того як я прийшов до тями, то одразу активував турель на плечі і став допомагати Ліці, спостерігаючи за боєм через камери на скафандрі.  Також я про всяк випадок синхронізував свій плазмомет із плазмометом Ліки. 

      За хвилину нам вдалося відбитися, і поки не прибуло нове підкріплення, Ліка побігла до проходу в підвал, але по дорозі нас знову перехопило два бійці супротивників. 

       І вони навіть через раптовість змогли перевантажити щит Ліки й оплавити грудну пластину скафандра, але на цьому їхні досягнення й закінчилися. Кілька секунд і все було закінчено. 

       Наша команда працювала навіть і в такому стані вельми непогано, хоча якби не було мене за спиною Ліки, супротивникам, найімовірніше, не вийшло б навіть влучити в неї. Хоч сервоприводи скафандра і дають змогу носити мене з легкістю, але інерція то не скасовується від цього.

     Усього два здвоєних постріли з моєї та Ліки турелей і обидва аварці впали з дірою в шоломі. Зараз наші турелі були синхронізовані, а тому й вдалося пробити їхні енергетичні щити. 

     Такий метод стрільби завжди використовували, коли необхідно було зняти захист із цілі. Перша куля плазми дестабілізувала на мить енергетичний щит, а друга пробила сам щит, ну і противника при цьому знищила. 

     Практично одночасне влучання плазмових куль перевантажило щити, а якби вони влучили хоча б із затримкою в півсекунди, то на пробиття знадобилося б близько п'яти шести пострілів, бо щит встигав би відновлюватися.

      Щоб подібного не відбувалося, можна використовувати секторний щит, але він був дуже дорогим і могли собі дозволити хіба що мільярдери та глави держав. Тож зустріти противника в такому щиті практично неможливо.

       Зістрибнувши в пророблений нами раніше отвір у підвал із комунікаціями, Ліка викинула з десяток мін, що реагують на рух, і побігла лабіринтом до виходу з підвалу. 

      Зв'язавшись із хлопцями, вона наказала плювати їм на маскування шатла і підлітати до виходу, щоб відразу нас підхопити. Пора було нам залишати цей район планети, занадто ми тут затрималися.

      Хвилини через дві я відчув, що можу рухатися на своїх ногах, а тому відразу зв'язався з Лікою через нейромережу. Тут і одній людині в скафандрі важко було пробратися, а двом практично неможливо. Рухалися ми ледь не зі швидкістю пішохода, який нікуди не поспішав.