Стендаль - Червоне і чорне, Стендаль

Від нього вимагали рішучої відповіді з такою погордою, що він тільки засміявся. Він дозволив собі приємність пустотливо розводитися на двох сторінках про тих осіб, що, на його думку, хотіли з нього поглузувати, і закінчив лист, повідомляючи в жартівливих виразах, що виїжджає завтра вранці.

Закінчивши лист, він подумав: «Передам його їй у саду». Він вийшов у сад і глянув на вікно спальні мадемуазель де Ла-Моль.

Вона була на другому поверсі, поруч з апартаментами маркіза, але над ними були великі антресолі.

Другий поверх був такий високий, що Жюльєна, коли він походжав з листом у руці по липовій алеї, не можна було помітити з вікна мадемуазель де Ла-Моль, бо його ховали густі підстрижені крони лип. «Та що це я! - з досадою подумав Жюльєн.- Знов необережність! Якщо все це задумано, щоб з мене поглузувати, то ходити тут з листом в руці - це тішити ворогів!»

Кімната Норбера була саме над кімнатою його сестри; отже, якби Жюльєн вийшов з-під склепіння, утвореного підстриженим гіллям лип, граф і його друзі могли б стежити за кожним його рухом.

Мадемуазель де Ла-Моль з’явилась біля вікна. Він показав їй ріжок листа; вона кивнула головою. Жюльєн негайно побіг до себе і раптом на головних сходах зіткнувся з прекрасною Матильдою, яка спокійнісінько вихопила з рук лист і глянула на нього усміхненим поглядом.

«Скільки почуття було в очах сердешної моєї пані де Реналь,- подумав Жюльєн,- коли вона наважувалась взяти від мене лист навіть після того, як ми півроку були близькі! Здається, ніколи в житті не дивилась вона на мене такими усміхненими очима».

Він не пробував довести свою думку до кінця і знайти їй пояснення; може, він засоромився дріб'язковості своїх міркувань. «А проте яка відмінність,- мимоволі думав він,- у вишуканості ранкового вбрання, у витонченості манер. Людина з гарним смаком, побачивши мадемуазель де Ла-Моль на відстані тридцяти кроків, одразу вгадає, яке становище вона посідає у вищому світі. Ось що можна назвати безперечною гідністю».

Жартуючи таким чином, Жюльєн, проте, не наважувався признатись сам собі у такій думці: пані де Реналь не довелось жертвувати заради нього маркізом де Круазнуа. Єдиним його суперником там був тільки отой підлий супрефект пан Шарко який називав себе де Можіроном, бо нікого з справжніх Можіронів вже не лишалося в живих.

О п'ятій годині Жюльєн одержав третього листа, його йому кинули з порога бібліотеки, і мадемуазель де Ла-Моль знову зникла. «Що за манія листування! - сказав він собі, сміючись,- адже так просто можна було б поговорити усно! Ворог хоче мати мої листи, це ясно, і якнайбільше! - Він не поспішав розпечатувати одержаного листа.- Знов якісь красиві фрази»,- думав він. Але, прочитавши, він зблід. Лист містив усього кілька рядків:

«Мені треба поговорити з вами; я мушу з вами говорити сьогодні ж увечері; коли проб'є першу годину після півночі, виходьте в сад. Візьміть велику драбину садівника біля колодязя; підставте її до мого вікна і підніміться до мене. Ніч буде місячна, але байдуже».

Ах, як нестерпно тягнеться час між великим задумом і його здійсненням! Скільки марних страхів! Скільки вагань! Поставлене на карту життя! І навіть незмірно більше - честь!

Шіллер

«Справа стає серйозною,- подумав Жюльєн,- і щось уже занадто ясною,- додав він, поміркувавши.- Як! Ця красуня може розмовляти зі мною в бібліотеці, слава тобі господи, зовсім вільно; маркіз ніколи сюди не заходить, боячись, щоб я йому не підсунув якихось рахунків. До того ж пан де Ла-Моль і граф Норбер - єдині особи, що сюди заходять, але їх майже цілий день не буває дома, і можна легко простежити момент, коли вони повертаються додому. А прекрасна Матильда, гідна бути дружиною найблагороднішого можновладного князя, хоче, щоб я зробив таку жахливу необачність!

Ясно, мене хочуть погубити або принаймні зробити з мене посміховисько. Спочатку хотіли зробити це з допомогою моїх листів, але вони написані обережно. Тепер противник добивається від мене такого вчинку, що видав би мене з головою. Ці панове вважають мене за надто вже дурного чи за якогось фертика. Чорт забери! Щоб ясної місячної ночі лізти на другий поверх, на висоту в двадцять п'ять футів! Мене ж побачать навіть із сусідніх будинків. Гарний я буду на драбині!» Жюльєн пішов у свою кімнату й почав, насвистуючи, укладати свою дорожню валізу. Він вирішив їхати, нічого не відповівши Матильді.

Однак це мудре рішення не принесло спокою йому.

«А що, як Матильда щира! - сказав він раптом, замкнувши валізу.- Тоді я видамся їй жалюгідним боягузом. Я - людина безрідна, мені треба мати великі достоїнства, незаперечні, не такі, що тільки поблажливо приписуються мені, а доведені вчинками, що промовляють за себе.

Він продовжував обмірковувати становище. Минуло ще чверть години. «Чого там довго думати? - сказав він нарешті сам до себе.- Я буду боягузом в її очах. Я не тільки втрачу найкращу жінку з вищого товариства,- адже так називали її всі на балі в герцога де Ретца,- а й надзвичайну насолоду бачити, як мені приносять в жертву маркіза де Круазнуа, сина герцога й майбутнього герцога, чарівного юнака, що має всі переваги, яких мені бракує: дотепність, знатність, багатство...

Я докорятиму собі все життя, не за неї,- красунь можна знайти скільки завгодно...

... Та честь у нас одна-єдина! - 117

як каже старий дон Дієго,- а я тут, ясна річ, відступаю перед першою небезпекою, яка мені загрожує, бо дуель з паном де Бовуазі - це був просто жарт. Тепер справа інша. Мене може пристрелити перший-ліпший слуга, та це ще не найгірша небезпека; мене можуть знеславити.

Так, справа стає серйозною, хлопче,- додав він весело, з гасконським акцентом.- Йдеться про твою честь. Для бідолахи, кинутого долею так низько, як я, ніколи вже не повториться така нагода. Може, й будуть удачі, але вже не такі!..»

Він довго міркував, походжаючи швидко туди й сюди і час від часу раптом спиняючись. В його кімнаті стояв чудовий бюст кардинала Рішельє, що мимоволі притягав його зір. Йому здавалось, що Рішельє суворо дивиться на нього, немов дорікаючи йому за відсутність відваги, властивої натурі справжнього француза. «Невже б я вагався у твої часи, великий кардинале!» - подумав він.

«Припустімо найгірше,- сказав собі нарешті Жюльєн,- хай це пастка, але тоді вона дуже гидка й може скомпрометувати молоду дівчину. Вони знають,