Дмитро Васильович Ткач - Вибрані твори в двох томах. Том II

Федя широко, здивовано відкриває очі.

— Звідки ж він мене знає? І хто йому сказав, що я граю на гітарі?

— А це вже у нього запитай, братику мій. — Ледве вловима посмішка заіскрилася в боцманових очах і одразу ж погасла. — Тільки дивись, не підведи нашого корабля.

Тепер Федя майже щодня йде до клубу. Повертається звідти веселий, радісно збуджений, гомінкий. Розповідає хлопцям про те, що на вечорі художньої самодіяльності йому доведеться співати і виконувати соло на гітарі. Керівник каже, що в нього тепер кращого гітариста за Федю немає.

Вранці він, як завжди, встає раніше від усіх і, коли матроси вибігають на палубу на зарядку, зустрічає їх веселою, співанкою чи хорошим жартом.

— Розтьохкався наш Соловейко, — радо сміються матроси, і кожен з них намагається хоч чим-небудь стати Феді в пригоді. Один, якщо має вільну хвилину, біжить на камбуз допомогти чистити картоплю. Другий добровільно візьметься драїти каструлі і вже подбає, щоб вони і зверху, і зсередини горіли, як сонце. Третій помиє посуд, почистить ножі. Все ж легше Феді. Все ж у нього більше часу лишиться, щоб зайвий раз пограти та поспівати. Кожному хочеться, щоб Федя зайняв перше місце в гуртку самодіяльності.

Боцман Волощук ставиться до Феді з якоюсь зворушливою турботою. Коли надворі холодно, ніби мимохідь кине, проходячи повз камбуз:

— А ти, Карпенко, голі груди не виставляй. Ще, чого доброго, голос захрипне. Як співатимеш?

Один тільки Борис Усик ходить по кораблю, як темна ніч. По-перше, йому, як кажуть матроси, «увірвався бас» щодо берега. А по-друге, його гризе заздрість. Як це так, що кок Федя, якого Усик вважає за ніщо, опинився в центрі уваги всієї команди? Як це так, що всі Федю мало на руках не носять? Подумаєш, артист знайшовся!..

Матроси сміються з Бориса Усика:

— Що ж тепер бідолашні дівчата роблять без тебе на березі? — хитро запитує один і підморгує іншим.

— Даремно ти, Борисе, свої кучері кохаєш, — піддає жару другий. — Нікому ними любуватися, так і посивієш на самоті..

Матроси такий народ, що їм тільки попади на зуби: перетруть з кісточками.

У Бориса аж у грудях клекоче від злості. «Ну, нічого, стривайте, ще на кутні засміється з своїм Федею!» — погрожує він в думці, хоч і сам не знає, що він може зробити, щоб ущемити чи принизити чимось Федю.

А Федя увесь віддався своїй гітарі та своїм пісням. Тільки випаде вільна хвилина, сідає десь у тихому куточку і підбирає на струнах якийсь новий мотив. А потім програє та проспіває його і всім на кораблі.

— Це там, у клубі, навчився? — питає боцман Волощук, намагаючись надати своєму голосові якнайбільше ласкавості.

— Ні, сам склав, — говорить Федя.

— Невже сам? — щиро дивується боцман. — То ти, братику мій, може, справді артистом станеш?.. І як же воно в тебе виходить? З чого ти береш оту пісню?

— Я й сам не знаю… Отак, буває, щось роблю чи просто лежу, а мені всякі мотиви вчуваються. Наче хто на вухо нашіптує.

Боцман зачудовано крутить головою.

— Дивна ти людина, Карпенко. Якийсь не такий, як всі…?А одного разу Федя, червоніючи на виду, звернувся до боцмана:

— Можна мені сьогодні трохи довше на березі побути?

— А що там у тебе?

Федя переступає з ноги на ногу, хоче щось сказати, але ніяк не наважиться.

— Та кажи вже. Чого ж мовчиш?

Але Федя ще збирається з силою, груди його схвильовано дихають, він опускає голову й тихо говорить:

— Я… одну дівчину додому проведу… Маринка… Вона у нас в хорі співає.

Боцман здивовано округлює очі.

— Маринка?.. А ти ж казав, що в тебе є дівчина.

— Нікого в мене немає.

— Як-то немає? Сам же розказував!

Федя заперечливо крутить рудою головою.

— То я вигадав ту дівчину.

— Навіщо ж вигадав?! Таки дивна ти людина, ось що я тобі скажу, братику мій… А може, ти й цю вигадав? Може, ніякої Маринки і немає?

— Ця є… Вона така привітна, ласкава…

Обличчя Федине вже не здається боцманові таким некрасивим, як раніше. Воно осяяне якимсь внутрішнім вогнем знайденого щастя, схвильоване новими, ще ніколи не переживаними почуттями. Боцман в душі страшенно радий за Федю, йому хочеться притиснути оцю руду голову до своїх грудей. Але він стримано і роблено суворо говорить:

— Тільки дивись мені. На кораблі бути вчасно.

На кораблі справжнє свято. Закінчено ремонт. «Мисливець» погойдується на синювато-зеленій воді бухти, красується свіжопофарбованими бортами, вилискує чистою палубою. На кормі знову полощеться прапор з блакитною смужечкою, біля якого в урочистій позі застиг вахтовий матрос з гвинтівкою в руці.

Після ремонту знову почнуться морські походи. Вітри, шторми, важка ходова вахта. Але все це приносить тільки радість справжньому морякові. Є на чому показати свою силу й відвагу!

Федю хвилюють дві події — день закінчення ремонту збігся з днем його виступу в клубі. Виступ відбудеться ввечері, але Федя з самого ранку не знаходить собі місця. Неспокій володіє ним. Для своїх товаришів на кораблі він уже звик грати й співати, але ніколи ще не доводилось йому виступати зі сцени перед сотнями глядачів.

А разом ще одна тривога ятрить серце. Вчора на співці чомусь не було Маринки, і Федя не