Марина та Сергій Дяченко - Цифровий, або Brevis est

на м’ясо. Це був убивця; Арсен вирвався з його голови, наче з палаючого будинку, і повернувся знову в голову Вадика, проте не зміг перехопити керування тілом. Вадик розтягся на підлозі, мов жаба.

Що тут роблять ці двоє? — подумав Арсен. Вони ж не пройшли випробування. Їх, здається, відсіяли на першому етапі тренінгу… Вони що, розсердилися й пішли до конкурентів?

І одразу зрозумів: нема й не було ніяких конкурентів, як нема різниці між Максимом й Іваном. Ніхто ні з ким не ворогував, ніхто не крав перспективних розробок. Поки банди на вулицях б’ються на смерть, їхні ватажки грають у покер. Поки права рука ворогує з лівою, голова п’є чай і поглядає поблажливо. Нехай борються, накачують м’язи. А подряпають один одного — заживе до весілля.

Відчинилися двері. В’їхала лікарняна каталка з тілом, накритим простирадлом. Каталку віз Максим, у сліпучо-білій футболці, світлих джинсах і таких самих кросівках, круглоголовий, великоносий, незворушний.

— Спокійно, Іро, — кивнув Баффі буденно, мов шкільна медсестра. — Рятувальник прийшов, супермен прилетів і якраз устиг. Розслабся, не треба плакати.

Побачивши Максима, гевали відступили. Арсен, з останніх сил підкоряючи собі бридке Вадикове тіло, змусив того встати. Всі екрани в приміщенні, скільки їх було, показували орхідею.

Він сковзнув у найближчий USB-порт і вилетів відтіля, наче вибитий молотом. Блок. Закрито. У доступі відмовлено.

— Цифровий, — сказав Максим. — Я віддаю тобі належне, але май же совість. Давай-но, друзяко, з м’яса на дуже знайоме м’ясо…

Він відкинув простирадло. На каталці лежав Арсен, його тіло, дивно довге, зовсім доросле. Він добряче виріс за минулий рік.

Баффі закричала.

— Ти зважився замордувати людство в жахливих муках, — проказав Максим, з жалем дивлячись на бездиханного підлітка. — Проте відразу попався, як дитина, і принадою була дівчинка. От як це в тобі поєднується? Ти ж відморозок, цифровий, ти їх усіх ледь не вбив! І все кинув заради якоїсь чікси…

У цю мить Баффі, абияк відстебнувши паси, відв’язавшись од стойки з «шубою», кинулась до тіла на каталці й заплакала, заголосила над ним, намагаючись підняти.

— Коли дехто думає, що він рівня декому, — меланхолійно зауважив Максим, — та ще й поводиться з деким дуже грубо, то потім стається дещо досить кривдне. Ану, йди додому. Дівчинка плаче.

Арсен клацнув внутрішнім перемикачем. «Ні».

Спершу він відчув її сльози на щоках. І тільки потім розплющив очі.

Епілог

— Жах який, — сказала молода жінка перед монітором. — Лікарі викинули пацієнта зі «швидкої». Пасажир убив таксиста. І на Окружній аварія.

— Ага, — чоловік стяг туфлі в передпокої, акуратно поставив на поличку. — Як тобі цей газовий конфлікт?

— Страшне. От гади! Треба підняти в топ «Яндексу»…

— Падлюки. Арсен удома?

— Змився, як завжди, у своїх справах.

— Дивись, що я взяв на розкладці! Піратка, нічим не гірша за ліцензійну, хіба що ціною, — засміявся, — краща.

І поклав на стіл, на білу блискучу стільницю, диск у пластиковій упаковці: «Історія Міністра». На картинці, зісканованій з ліцензійного диска й передрукованій без особливої втрати якості, сивий чоловік з орлиним носом стояв перед вітражним вікном, дивлячись у сад. Горіли свічки, відблискуючи в полірованому мармурі, і виднілася віддалеки сумна дівчина з яскраво-каштановим волоссям.

І тільки добре придивившись, можна було розрізнити тінь, яку відкидав на мармур сивий Міністр.

Тінь підлітка.

КІНЕЦЬ

Оглавление Розділ перший Історія Міністра Розділ другий Відчуй себе оселедцем Розділ третій Клани Розділ четвертий Маніпулятор Розділ п’ятий «Влада слова» та «Чікси» Розділ шостий Цуцики в темряві Розділ сьомий Історія Міністра Епілог