Джеймс Фенімор Купер - Звіробій

бачила, що відстань між нею і гуронами поволі, але неухильно меншає. Вона була не така дівчина, щоб одразу впасти в розпач. І все-таки в якусь мить їй раптом закортіло піддатися, аби вороги одвели її у свій табір, де, вона знала, мучився в полоні Звіробій. Проте думка, що вона ще зуміє якось прислужитися мисливцеві й допомогти йому здобути волю, примусила її негайно поновити боротьбу. Поглянувши на це незвичайне змагання збоку, ви побачили б, як човник Джудіт рвонув уперед і полетів, мов на крилах, швидко віддаляючись од переслідувачів. Протягом наступних п'яти хвилин гурони остаточно збагнули, що настав момент, коли їм треба напружити всі сили, або ж вони зазнають ганебної поразки від жінки. Розлютований цією принизливою думкою, мускулястий воїн зробив надто різкий рух і поламав весло, котре щойно передав йому товариш. Це й вирішило наслідки змагання. Човен з трьома чоловіками й тільки одним веслом очевидячки не міг наздогнати таких утікачок, як дочки Томаса Гаттера.

— Поглянь-но, Джудіт! — вигукнула Гетті, спостерігши цю пригоду. — Сподіваюсь, тепер ти повіриш у силу молитви. Гурони поламали весло й уже не наздоженуть нас.

— Я ніколи не заперечувала цього, бідолашна Гетті. Іноді на душі мені гірко, й мені хочеться більше молитися за себе та менше думати про свою вроду. Твоя правда, тепер ми врятовані. Треба тільки відплисти трохи на південь і віддихатись.

Так вони й зробили.

Індіянський човен ураз припинив погоню, мов корабель, на якому зненацька впала щогла й він утратив потрібну швидкість. Замість переслідувати човник Джудіт, що пір'їнкою линув на південь, гурони повернули до «замку», де скоро й причалили. Побоюючись, що вороги знайдуть у «замкові» інше весло, дівчата пливли далі й далі. Вони зупинилися тільки тоді, коли впевнились, що гурони лишилися далеко позаду й погоня вже анітрохи їм не страшна. Але дикуни начебто й не збиралися гнатися далі. Десь за годину човен, повен червоношкірих, залишив «замок» і поплив до берега.

Дівчата зголодніли, а харчів з собою не мали. Отож вони знов повернули додому. Сусідство «ковчега» вже не лякало їх, бо вони нарешті збагнули, що там їхні друзі.

Хоч в «замкові», здавалося, нікого не було, Джудіт наближалася до нього дуже обережно. «Ковчег» тепер бовванів за якусь милю північніше, але й він тримав курс на будинок і плив так упевнено, що Джудіт стало ясно: за весла взявся білий. Коли до «замку» лишалося не більше сотні ярдів, дівчата обпливли навколо нього, аби ще раз пересвідчитися, що там справді нікого немає. Поблизу не було видно жодного човника, і вони сміливо підпливали все ближче й ближче, аж поки поминули палі й опинилися біля помосту. — Зайди до хати, Гетті,— сказала Джудіт, — та подивися, чи не зосталося там дикунів. Тебе вони не скривдять. А коли побачиш хоч одного, попередь мене. Гадаю, вони не стануть стріляти в нещасну, беззахисну дівчину. Я рятуватимусь од них, аж поки сама вирішу, що час з'явитися до них у табір.

Гетті вволила її прохання, а Джудіт, тільки-но сестра ступила на поміст, відштовхнулася на кілька ярдів і приготувалася тікати. Та в цьому вже не було потреби: за хвилину Гетті повернулася і сказала, що в будинкові їм ніщо не загрожує.

— Я обійшла асі кімнати, Джудіт, — сказала вона поважно, — й усі вони порожні, крім татової спальні. А тато в себе, він спить, хоча й не так спокійно, як мені хотілося б.

— Невже з ним щось трапилось? — спитала Джудіт, зіскакуючи на поміст.

Дівчина надсилу вимовила ці слова, бо була вкрай знервована, і все її зараз лякало.

Гетті, напевно, щось непокоїло. Вона нишком озирнулася навсебіч, мовби не бажаючи, аби ще хтось, окрім Джудіт, почув її.

— Ти ж бо знаєш, Джудіт, як іноді буває з татом, — мовила вона нарешті.— Коли він хильне зайве, то сам не тямить, що каже чи робить. І мені здається — зараз він теж п'яний.

— Це дивно! Невже дикуни напоїли його, а потім кинули? Ох, Гетті, тяжко дітям дивитися на рідного батька, коли він отакий! Ми не підійдемо до нього, поки він не проспиться.

Але стогін, що долинув з кімнати, примусив Джудіт змінити це рішення. Обидві дівчини боязко підступили до батька, якого вони не раз бачили в стані, що робить з людини тварюку.

Він сидів у кутку тісної кімнати, спершись спиною об стіну, й голова йому важко спадала на груди.

Скоряючись раптовому поривові, Джудіт кинулася вперед і зірвала з батька полотняний ковпак, насунутий йому на голову майже по самі плечі.

Вона побачила закривавлене тріпотливе м'ясо, оголені вени й м'язи…

Гаттер був оскальпований, хоча ще й живий…

РОЗДІЛ XXI

Їм легко знущатися, зуби гострить

На нього, коли він сконав.

Та йому все одно: на горбі він лежить,

Де британець його поховав.

Невідомий автор

Читач може уявити собі той жах, що пойняв дівчат, коли вони несподівано побачили моторошне видовище, описане в кінці попереднього розділу. Ми не будемо заглиблюватися в їхні почуття, докладно змальовувати перші прояви дочірньої відданості, а поведемо нашу оповідь далі, випускаючи найвідразливіші подробиці цієї драми. Сестри перев'язали спотворену й обдерту голову страдника, витерли кров з його обличчя, зробили всі інші послуги, й тільки тоді перед ними постало питання, що ж таки трапилося їхньому батькові. Хоч які прості були факти, достеменно про них стало відомо лише через кілька років, але ми коротко згадаємо про них зараз. У бійці з гуронами Гаттера шимонули ножем. Це зробив старий воїн, котрий передбачливо позабирав зброю у всіх своїх товаришів, але сам лишився озброєний. Наразившись на впертий опір супротивника, він вирішив справу ножем. Сталося це тієї миті, коли двері розчахнулися і Непосида вискочив на поміст. Ось чому ні старий індіянин, ні його ворог уже не брали участі в подальшій бійці. Поранений Гаттер просто не міг цього зробити, а його переможцеві було соромно виходити з плямами свіжої крові на тілі, після того як він сам же наказував молодим воїнам будь-що захопити бранців живцем. Коли три гурони повернулися після невдалої погоні за дівчатами й було вирішено залишити «замок» та приєднатися до загону на березі, Гаттера просто оскальпували, щоб забрати цей освячений дикунськими звичаями трофей. По тому старого кинули помирати повільною смертю — такі випадки нелюдської жорстокості траплялися сотнями в цій частині американського континенту.

Проте, якби рани, заподіяні Гаттерові, обмежувалися тільки обдертою головою, він би ще міг вичуняти, але удар ножем виявився смертельним.

— Ах, Джудіт! — вигукнула слабоумна сестра, коли