Нацуме Сосекі - Ваш покірний слуга кіт

— Ну скажи, хіба розумно — посилати любовного листа невідомій людині, та ще й жартома? Де тут здоровий глузд?

— У жартах узагалі нема здорового глузду. Поможіть йому, хоч би з милосердя. А то він кинеться у водоспад Кеґон.

— Справді…

— Обов'язково поможіть. Ще не таке витівають доросліші, розумніші за нього молодики і вдають, що то не їхня робота… Було б несправедливо виключати цю дитину, а інших, ще гірших, залишити.

— Можливо, ти маєш рацію…

— Ну так що, підемо слухати, як ревуть тигри?

— Тигри?

— Ну, ходімо. До речі, я цими днями їду додому в провінцію, тож якийсь час не зможу бути у вашому товаристві. Тому й вирішив сьогодні з вами прогулятися.

— Он що!… Значить, їдеш? У справі?

— Авжеж, маю невеличке діло. Ну, підемо?

- Що ж, підемо.

— Ходімо. Сьогодні я вас почастую вечерею. Потім моціон, а вже тоді — відвідини парку Уено, — вмовляв господаря Канґецу-кун. Врешті-решт господар не вистояв і вони вийшли з дому. Коли зачинили за собою сьодзі, господиня і Юкіе-сан безцеремонно зареготали: ха-ха-ха, хи-хи-хи, хо-хо-хо!

Розділ XІ

Мейтей-кун і Докусен-кун сиділи перед токонома і грали в ґо [190].

— Я дурно не гратиму. Треба, щоб переможений частував. Згоден? — наполягав Мейтей-кун.

Як завжди, посмикуючи свою цапину борідку, Докусен-кун відповів:

— Так можна звульгаризувати прекрасну гру. Нецікаво, якщо вся увага прикута до одного: виграю чи програю? Забудь про наслідки гри, проводь партію з такою ж легкістю, з якою хмарки пливуть над гірськими проваллями. Лише тоді відчуєш насолоду.

— Знов узявся за своє? То чистий клопіт — мати партнером філософа. Можна подумати, що ти зійшов зі сторінок китайської «Хроніки про святих відлюдників»

— А ти заграв на безструнному кото.

— А ти заговорив по бездротовому телеграфі.

— Ну гаразд, починаймо.

— Твої білі?

— Мені однаково.

— Сказано — відлюдник, тому й великодушний. Якщо твої — білі, то логіка підказує, що мої — чорні. Ну, йди. Звідки хочеш.

— За правилами, чорні починають.

— Справді… Тоді скромненько почнемо ось яким дебютом.

— Такого дебюту нема.

— То й що? Я винайшов нові правила.

Мій світ вузький. А тому лише останнім часом дістав нагоду побачити, як грають у так зване ґо. Що й казати, чудернацька розвага. На невеликій дошці, поділеній на малюсінькі кліточки, безладно, аж голова паморочиться, розкидано білі й чорні камінці. Партнери галасують й обливаються потом над тою дошкою, незалежно від того, виграють чи програють. Площа дошки щонайбільше один квадратний сяку. За одним ударом лапи можна всі камінці порозкидати. Складеш дошку - виникне хатина, розкладеш — матимеш рівне поле. Безглузда розвага — потіти над такою дошкою. Куди веселіше байдужими очима на неї позирати. Коли на дошці тридцять-сорок камінців, в очах не дуже мерехтить. А от у вирішальний момент гри погляньте на дошку, відразу охнете. Білі й чорні камінці так щільно підступають один до одного, що, здається, от-от повипадають з дошки. Їм лишається тільки одне: покорившись волі неба, стояти як укопані. Адже вони не можуть упросити сусіда посунутися, не можуть вимагати, щоб передні на них не налягали. Гра в ґо — людський винахід. Якщо людські вподобання виявляються в позиції фігур, то, можна сказати, що нещасна доля зігнаних у купу камінців відбиває вузьколобість людини. Хоч-не-хоч треба визнати, що людині подобається обмежувати чистий, як небо, широкий, як море, світ, втиснути його у вузькі рамки, за які ні в якому разі не можна ступати. Одним словом, людина — істота, котра навмисне вишукує для себе страждання.

Хто його зна, з якого дива легковажний Мейтей-кун і прихильник дзен-буддизму Докусен-кун якраз сьогодні стягли з полиці стару дошку і взялися до такої виснажливої забави. Спочатку, як і годиться знайомим партнерам, кожен діяв на свій розсуд, і камінці аж літали над дошкою. Але ж дошка не безмежна. За кожним ходом кількість вільних кліток зменшувалася і партнерам стало тісно — вже не помагала ні безтурботність, ні прихильність до дзен-буддизму.

— Мейтей-кун, ти грубо граєш. Так не можна ходити. Нема такого правила.

— В ченців секти Дзен, може, й нема, а от у школі «Хон’інбо» є. Тут уже нічого не вдієш.

— Але ж я б’ю твого пішака.

— «Самурай не відмовиться пожертвувати життям задля свого володаря, а тим паче не відмовиться від добрячого шматка м’яса»… Я пішов.

— Он як. Прекрасно. «3 півдня віє легіт, а в палаці ні крихти прохолоди». А я отак поставлю.

— Ого… Що й казати, чудовий хід. Я думав, що так і підеш. Вдаримо ось як… Хай знають наших. Що тепер будеш робити?

— Хоч круть, хоч верть… «Холоне в небі меч»… От халепа! Вперед! Чого мені боятися?

— Ого! Що ти наробив? Так мені каюк. Що за жарти? Стривай!

— Так тобі й треба! Хіба я не казав, що так не можна ходити?

— Пробачте мені цей хід. Візьми назад цього білого.

— Цього?

— А водночас і його сусіда прибери.

— О, це вже зухвальство!

— Do you see the boy? [191]А хіба ми з тобою не друзі? Не кажи дурниць, а забирай. Для мене це питання жнття або смерті. Ще трохи почекай, і в мене на сцену вибіжать головні виконавці.

— Це мене не обходить.

— Хай не обходить. Тільки ходи верни.

— Ти вже шість разів кричав: «Стривай!»

— Чіпка в тебе пам’ять. Я тебе прошу взяти назад два ходи. Кажу тобі: забери оці пішаки. Який же ти впертий! 3аглибся в роздуми і станеш трохи згідливішим.

— Але ж я тоді програю…

— А хіба тобі від самого початку не було байдуже, ти виграєш чи програєш?

— Мені однаково, можу й програти. Але не хочу, щоб ти виграв!

— Велика мудрість зійшла на тебе! В тебе одне на думці: «Осінній вітер перетинає блискавку».

— Не вітер блискавку, а блискавка вітер! У тебе все навпаки.

— Ха-ха-ха… Тепер такі часи, що й навпаки годиться. Нічого ти не вдієш.

— Життя і смерть нам не підвладні. Не вічні ми на цьому світі.

— Амінь! — Мейтей-кун цього разу пересунув камінця навмання.

Поки Докусен-кун і Мейтей-кун до загину змагалися перед токонома, біля входу до вітальні рядком сиділи Канґецу-кун і Тофу-кун, а збоку блідий господар. Що за дивовижа? Перед Канґецу-куном на маті сумирно лежали три сушених тунці. Вони з’явилися з-за пазухи Канґецу-куна і ще зберігали людське тепло. Коли господар і Тофу-кун звернули