Тур Хейєрдал - Аку-аку

— На багатьох островах. Наприклад, на Маркізькому архіпелазі.

— А на материку?

— В Перу. Коли іспанці відкрили державу інків, Педро Пізарро записав, що серед невисоких смаглявих індійців Анд жило панівне плем'я інків. Це були високі люди з шкірою білішою, ніж у самих іспанців. Пізарро навіть називає на ім'я деяких жителів Перу, що мали білу шкіру і руде волосся. І мумії свідчать про це саме. На узбережжі Тихого океану поблизу Паракаса в піщаній пустелі є просторі печери, де в штучних гробницях чудово збереглися мумії. Коли розгорнути їхні барвисті, покривала, то можна побачити, що в деяких мумій волосся чорне і жорстке, як у більшості індійців, а в інших, хоч вони зберігалися в таких самих умовах, волосся руде, часто каштанове, шовковисте і кучеряве, як у європейців. Ці люди мали продовгуватий череп, були високого зросту і дуже відрізнялися від сучасного індійського населення Перу. Спеціалісти, вивчивши їхнє волосся під мікроскопом, встановили, що воно має всі ті якості, які відрізняють нордичний тип волосся від волосся монголів та індійців.

— А що кажуть легенди? Адже в мікроскоп всього не побачиш.

— Легенди нічого не доводять.

— Але про що ж вони все-таки говорять?

— Коли Пізарро спитав, хто були люди з білою шкірою і рудим волоссям, індійці відповіли йому, — що це останні потомки бородатих білих людей віракоча — народу богів. Вони були так схожі на європейців, що, коли ті прибули в царство інків, їх також назвали, віракоча. Адже факт, що Франціско Пізарро тому й зумів пробратися з жменькою іспанців у саме серце царства інків, захопити в полон короля-сонце і підкорити всю його величезну державу, а величезні войовничі полчища короля не посміли навіть волоска торкнути з голови пришельців.

Інки вірили, що це віракоча повернулися назад зз-за Тихого океану, бо, згідно з найвідомішою їхньою легендою, попередник інків, король-сонце Кон-Тікі Віракоча покинув Перу і разом, із своїми підданими подався мандрувати по Тихому океану Піднявшись у гори до озера Тітікака, іспанці побачили там найбільші в Південній Америці руїни Тіауанако — побудовані на горі штучні тераси, класичні мури з великих, майстерно припасованих одна до одної кам'яних брил і численні гігантські статуї людей. Коли відомий літописець Сьєза де Леон спитав індійців, хто залишив після себе ці величезні руїни, йому відповіли, що їх було споруджено ще задовго до того, як інки прийшли до влади. Їх створили білі бородаті люди, такі самі, як іспанці. Але одного разу ці люди залишили свої мури й статуї і під проводом свого короля Кон-Тікі Віракоча вирушили спочатку в Куско, а потім до Тихого океану. Їх прозвали віракоча, тобто «морська піна», тому що вони були білі і зникли безслідно, як піна в океані.

— Ага, — сказав мій аку-аку, — це дуже цікаво.

— Але це ще нічого не доводить, — заперечив я.

— Нічого, — погодився аку-аку.

Я ще раз кинувся в прохолодну воду, щоб освіжитись а коли виліз на берег, аку-аку знову взявся за мене.

— Бургомістр походить з роду таких рудоволосих людей, — почав він. — Він і його предки, які створили гігантські статуї, називали себе довговухими. Хіба це не дивно, що їм спало на думку витягнути собі мочки вух до плечей?

— А що ж тут дивного? — зауважив я. — Такий звичай існував і на Маркізьких островах, і на Борнео, і в деяких районах Африки.

— І в Перу?

— В Перу також. Іспанці записали, що панівні роди інків звали себе орехонес, тобто довговухими, бо їм, дозволялось, на відміну від своїх підданих, штучно витягувати мочки вух. Коли проколювали вуха, відбувалася урочиста церемонія. Педро Пізарро записав, що білу шкіру мали переважно довговухі.

— А що говорить легенда?

— Легенда острова Пасхи каже, що цей звичай була завезено туди ззовні. Їхній перший король прибув на острів з довговухими на кораблі, після шістдесятиденної подорожі зі сходу в напрямку заходу сонця.

— На сході лежала держава інків. Що говориться в їхніх легендах?

— Легенди розповідають, що коли Кон-Тікі Віракоча вирушив океаном на захід, з ним були довговухі. Перш ніж покинути Перу, по дорозі з озера Тітікака до Тихого океану, він зупинився в Куско. Тут Кон-Тікі призначив вождя на ім'я Алькавіз і наказав, щоб після йога від'їзду всі наступники витягували собі вуха. Коли іспанці вперше прибули на озеро Тітікака, місцеві індійці теж розповіли їм, що Кон-Тікі Віракоча був вождем довговухих людей, які плавали по озеру в очеретяних човнах. Вони проколювали собі вуха, затягували в них великі кільця з очерету тотора і називали себе рінгрім, тобто «вухо». За словами індійців, саме ці довговухі допомагали Кон-Тікі Віракоча перевозити і вкладати гігантські кам'яні блоки вагою понад сго тонн, які лежать і досі в Тіауанако.

— Як же перевозили ці велетенські камені?

— Ніхто цього не знає. Після довговухих у Тіауанако не залишилось якого-небудь бургомістра, схожого на Педро Атана, і ніхто не може показати, як це робилось. Але там залишились такі самі бруковані дороги, як на острові Пасхи… Деякі з найбільших кам'яних брил перевозились, очевидно, через озеро Тітікака на відстань п'яти кілометрів у великих очеретяних човнах, тому що такі камені є тільки в кратері згаслого вулкана Капіа, на протилежному березі озера. Я сам бачив величезні брили біля підніжжя вулкана, які чекали, щоб їх перевезли цим чималим внутрішнім морем. Поблизу ще й досі можна бачити руїни молу, де вантажили камені. Місцеві індійці звуть його Такі Тіауанако Кама, тобто «Шляхом до Тіауанако». До речі, сусідню гору вони називають «Пупом землі».

— Тепер ти починаєш мені подобатись, — сказав мій аку-аку. — Сам я теж починаю собі подобатись.

— Але все це аж ніяк не стосується до острова Пасхи, — заперечив я.

— Хіба вони не робили собі човнів з очерету скірпус тотора, хіба це не той самий знаменитий прісноводний очерет, який жителі острова Пасхи привезли з собою і посадили в кратерних озерах?

— Так, той самий.

— А хіба найважливішою рослиною на острові Пасхи, коли його відвідали Роггевен і капітан Кук, була не солодка картопля, яку остров'яни звали кумара?

— Це так.

— І ботаніки довели, що рослина ця походить з Південної Америки, що на острів Пасхи її могли завезти тільки люди і що в багатьох районах Перу цю рослину індійці також називають кумара.

— Це теж так.

— Тоді я спитаю тебе ще тільки про одне і дам тобі на все відповідь. Нам відомо, що інки плавали по морю. Чи можна на цій підставі вважати, що їхні попередники теж були мореплавцями?

— Звичайно, можна. Ми знаємо, що вони не раз з'являлися