Ruslan B - Ціна помилки, Ruslan B

– Так… – якось невпевнено сказала Лі.

– Ти сумна. Думаю, нам є про що поговорити.

– Ти сердишся на мене? – раптом спитала Лі – Неси скажи правду. У тебе хтось є?

– Та нема у мене нікого. А чого я маю на тебе сердитися?  Хіба ти в цьому винна?

– Можливо… я ж промовчала тоді …

– Той що! А щоб тоді було це змінило? Твої слова тоді мало значили Лі!

– Так. Але все ж могла хоч спробувати. А так… Неси це я …

– Та перестань! – заспокоювала її Неси – що сталось – те сталось!

–У мене немає тепер нікого. Я одна. І от що сталось. – плакала Лі – знаєш я лише тепер зрозуміла, що тоді між нами була не просто якась хвиля, не просто пристрасть…

– Бідна моя дівчинка. Все буде гаразд! Ми з тобою знову разом, і все буде добре.

– А ти мене не розлюбила? – тихо спитала Лео.

– А ти подумай сама! Якщо б розлюбила то не прийшла б сюди! Так що…

– Неси, що ж ми робимо…

        Ще дві години вони плакали і втішали себе різними анекдотами та історіями з життя. Потім Неси запропонувала погуляти десь і вони пішли. Вперше за багато років Лі йшла поруч із тією, котру так довго від неї ховало життя. Вона ще не знає, що дуже скоро Неси помре. Вона ще багато чого не знає з того, що має статися далі. Єдине що залишилося їй від усього буремного молодого життя так це спогади про Радика, і дитина, котру вона так і не народить. Вона ще не знає, що скоро помре. Щопомре і сам Радик, потрапивши в аварію.

       Тепер це здавалося зовсім іншим. Так ніби все змінилося. Так ніби, все в світі вибухнуло. Так, ніби сталося щось нове. Щось, що змушувало серце битися що раз сильніше і сильніше. Лі вдихала повітря з новим смаком і починала робити нові кроки. Починала жити по – новому. Щось ніби обірвалося, ніби цілий мішок спав із пліч. Ця хвилина спокою ставала для неї ніби вічність. Ніби все навколо впало до ніг. Хвилина щастя. Хвилина повного заспокоєння. Для Лі це стало новим польотом душі.

          На дворі був уже пізній вечір коли вони у двох з Неси поверталися назад. Дівчата йшли взявшись за руки назустріч чомусь новому. Чомусь не звіданому. Вони змінювали свій світ, своє життя, своє майбутнє.

– Може зайдеш до мене на каву! –  якось двозначно спитала Лео – знаєш я знайшла наші старі фото. Може переглянемо?

– Ти ж знаєш, я зрадістю зайду! – відповіла Неси – чесно кажучи, знаєш я давно цього чекала.

– Тоді чого чекаємо?

         І вони підшли до Лео додому. Вона тепер жила одна. Батьки поїхали в Мексику, оскільки в батька там знайшлась робота. Тому будиночок залишили на відповідальність дочки. Нещодавно мати сказала, що вони не зможуть ще скоро приїхати. Фактично, це означало, що вони взагалі можливо не приїдуть. Дівчата зайшли під склепіння старої будівлі, котра належала колись ще прадідові Лео. Вони пройшли прихожу і вирішили зупинитися на кухні. Тут правив безлад. Лі звикла до того, що Радик все робив сам і не дозволяв їй «мастити руки». Вони довго сиділи і про щось говорили. А вечір спадав на втомлене буденністю місто і вкривав його своєю темнотою.

        Ранок приніс зміни не лише у свідомості але й у самому житі обох дівчат. Вперше за багато років вони могли насолодитися тим, чого так довго чекали. Вперше за такий довгий час вони змогли прокинутися разом. Вони лежали торкаючись одне одного тілами, котрі ще горіли від нічної пристрасті. Відчуття такої легкості і водночас якоїсь не зрозумілості. Після вчорашньої пристрасті залишалися колючі сліди у формі фотографій в альбомі. А вони продовжували лежати. Лі не вірилося що все це відбувається з нею. Що все, що було до ніби і не було насправді. Неси пробудилася. Вона явно не прагнула обмежуватися тільки вчорашнім вечором. Дівчина протягнула руку обвивши шию Лео і підсунулася блище до неї. Вона почувалася задоволеною. Лі перевела погляд на свою подругу і побачила все її тіло, що відкрито лежало на ліжку поруч із нею. Тепер коли за вікном був день все було видно іще краще. Всі контури, всі тонкощі, всю природу краси і жіночності її коханої. Неси підняла голову. Вона сонним поглядом глянула на Лео і знову пригорнулася до неї. Відчуття темпого, такого молодого тіла були такми чітким і так зводили з розуму. Лео трохи повернула голову і поцілувала свою подругу в щоку. Тепер вона відчула подих. Ніжний подих своєї коханки, котра ще напів спала. «А що далі? – подумала дівчина – Як жити далі?».